Характеристика роботи

Курсова

Кількість сторінок: 32

Платна робота

Ціна: 300.00грн.

Замовити роботу

ЗМІСТ 

ВСТУП.. 3

РОЗДІЛ 1. ПОЕТИЧНА СПАДЩИНА МИКОЛИ ВОРОНОГО.. 8

1.1. Життєвий і творчий шлях письменника. 8

1.2. Літературно-естетичні погляди. 11

1.3. Інтимна та патріотична лірика поета. 17

РОЗДІЛ 2. МИКОЛА ВОРОНИЙ В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОГО МОДЕРНІЗМУ   21

2.1. Микола Вороний – основоположник української модерної поезії на зламі двох епох  21

2.2. Модернізм як риторика естетизму та роль М. Вороного в ньому. 25

ВИСНОВКИ.. 30

БІБЛІОГРАФІЯ.. 32

ВСТУП

Актуальність теми. Із неясних перших проявів і шукань кінця XIX ст., що почалися прозою Ольги Кобилянської, М. Коцюбинського, поезією Лесі Українки, трохи згодом М. Вороного, П. Карманського та інших, склався той початковий, амальгамічний процес, що відомий в українській літературі під назвою модернізму чи декадентства. Але добу його чіткішої мистецької і сталевої кристалізації на критичному зламі XIX і XX ст. звикли пов'язувати з ім'ям Миколи Кіндратовича Вороного, 80-ліття якого українська громадськість відзначила. Підставою цього стала дуже незначна подія: на початку 1901 р. в «Літературно-Науковому Віснику» М. Вороний, тоді ще молодий поет, видрукував свій лист-заклик до українських митців слова. В цьому листі він закликав молодих українських поетів розривати рішуче з старою «мужикофільською» народницькою поезією і ставати на шлях нової, символічної, тоді в письменстві модної, течії «Старі шабльони збивають з стежки наші молоді поетичні сили, — писав він, — і раз в поезію увійде нова течія, то освіжить, певно, і їх малі дарування чи таланти, і вони заспівають цікавіше... Любов (в широкім значенні), краса і шукання правди (світла, знання, початку чи Бога) — це сфери символічної поезії, вона найкраще про це може оповістив” [9,53]. Він закликав відійти від буденних громадянських поривів, піднестись до високості й поетичної уяви, до недосяжного, але завжди привабливого своєю таємничістю блакитного неба, що віками манить нас своєю незбагненністю, гасло «мистецтво для мистецтва» стає, мовляв, дороговказом нашої справжньої сучасної поезії.

На це і подібні інші явища реагував гостро і дотепно охоронець народницьких і громадянських мотивів у поезії Сергій Єфремов у великому циклі статей «В шуканні нової краси». А з другого боку, Іван Франко, що геніально, поєднував у своїй творчості і в теоретичних висловлюваннях принципи старого, сказати б, бальзаківського реалізму і модерних мистецьких напрямків. Він (Франко) реагував на ці виступи М. Вороного відомим своїм посланням («Миколо, мій друзяко давній, ідеалісте непоправний!») [9,51].

Саме через цей розголос і звикли історики літератури виступи Миколи Вороного вважати маніфестом українського модернізму, а його самого за одного з виразних основоположників української модерної поезії.

Правда, майже через півстоліття після цих голосних виступів М.Вороного, коли наша поезія пройшла три етапи свого мистецького розвитку, коли вже змінили себе в циклічному русі три покоління митців українського слова, в ретроспективному погляді сучасного критика поетична діяльність і спадщина Миколи Вороного та його покоління дістає дещо відмінну оцінку і характеристику.

Поет другого покоління українського літературного процесу XXст. (Євген Маланюк) має різко критичний погляд на Вороного — поета. Йому здається, що химерна, бантом в'язана краватка, розлогий комір блюзи, зневажливе пенсне і довге волосся повинні були підкреслювати у М. Вороного те, чого бракувало йому як поетові [12,184].

Другий наш сучасник, людина того ж покоління і не менш гострої вибагливості критик Віктор Домонтович у своєму фрагменті «Болотяна люкроза» (Календар Альманах на 1948 р.) про покоління Вороного писав: «Письменники-модерністи з генерації 90-900 років, що розриваючи з традиціями народництва в письменстві, модернізували українську літературу, були автодидакти. Письменники-самоуки, за освітою — недоуки. Ніхто з них не мав закінченої освіти, середньої або вищої...

В суті своїй, як психологічне окреслення певних рис першого покоління українських модерністів XX ст., такий погляд має тільки деяку рацію. Але, не зважаючи на його свідоме перебільшення і загострення, він в жодній мірі не є, як дехто думає, перекресленням позитивної ролі і Миколи Вороного, і його покоління в історичному процесі української поезії XX ст.

Він, як і О. Олесь, М. Філянський і Г. Чупринка — та інші, як і молодомузівці, як і критики та поети «Української Хати», серед відсталого і дикого тогочасного українського поля, де протягом півстоліття плекались смаки зумисно простакуватої психологічно-селянської лірики, де під поняттям української нації розумілося тільки ідилічне село з круторогими волами, вишневими садами і вишиваними плахтами — раптом заговорили і мовою, і поняттями, і образами цілком відмінними від своїх попередників. В протилежність виклюмній селянськості минулого в нашій літературі запановує місто з усім складним плетивом свого психологічно-побутового життя.

РУП (Революційна Українська Партія), а трохи пізніше УСДРП (Українська Соціал-Демократична Робітнича Партія) були закономірними явищами того бурхливого, неспокійного і шукаючого нових шляхів часу. В цілому це був новий, вищий, виразно промовистий етап становлення української нації доби передгроззя, першої революції 1905 року.

І саме одним з творців нової психіки модерного українства, своєю мистецькою творчістю, своїми мистецькими шуканнями, своєю орієнтацією на чисте мистецтво — був Микола Вороний. І цього від нього не можуть відібрати жодні критично наставлені переоцінщики минулого.

Можливо, творчість М. Вороного не того гарту і не тієї проби, що витримує століття. Можливо, що не кожного сучасного читача вона вже хвилює і зворушує. Але як масштабне явище своєї доби поезія Вороного зіграла свою велику роль. Творчість М. Вороного (як і багатьох його сучасників — О. Олеся, М. Філянського, майже всіх молодомузівців і хатян), безумовно, в українській дійсності визначає якоюсь мірою ту потужну течію в світовій літературі, що має вже канонізовану назву символізму. Але, як сказано у статті про О. Олеся, український символізм народжувався, формувався і мистецьки діяв у специфічних умовах національно-суспільного буття українського народу. Ці специфічні умови української дійсності продиктували дещо відмінний від світового, а зокрема російського символізму, шлях і поетичне наставляння нашому поетові. Проблема державності, безперервна боротьба українського народу за свою повну і всебічну національну і соціальну волю були всепроймаючими і всевизначаючими в українській дійсності. Українські символісти, а в першу чергу М. Вороний, попри всі свої декларації про «мистецтво для мистецтва», попри всі свої книги з поезії ветеринарів і агрономів, попри агресивне відштовхування від суспільних, злободенних мотивів, по суті ніколи від них не відходили і не могли відійти. Їхнє «мистецтво для мистецтва» в результаті практики перетворювалось на «мистецтво — це служіння народу», це «страждання з народом», це «обов'язок перед народом».

Творча практика Миколи Вороного не відбігала від його маніфестів. Його поезії в 1900-х — 1910-х роках здобули широке читацьке визнання, не кажучи вже про численні захоплені відгуки критиків. Так, Андрій Ніковський відзначав "найкращу літературну мову, багатство й красу ритмів" Миколи Вороного. На думку Людмили Старицької-Черняхівської, особливо чарує "музична стихія творів М. Вороного... враження сумовитої мінорної музики"; поет досягає цього "м'якими музичними інтервалами: звукові хвилі коротшають, коротшають і, нарешті, завмирають і віддаються віддаля тихим музичним рефреном" О. Ковалевський наголошує на філігранності форм поезії М. Вороного, що свідчить про велику художню чутливість і хист поета".

Не завжди захват і замилування критиків були достатньою мірою підтверджені їхніми конкретними спостереженнями. Як слушно зауважував О. І. Білецький, поет інколи нехтував таким, наприклад, міркуванням Вільє де Ліль Адана: "Любов до прекрасного означає жах перед красивістю". Втім, це саме можна було б сказати не лише про Миколу Вороного, а й про багатьох його колег по ліричному цеху, з символістами та футуристами включно.

Об’єктом дослідження у курсовій роботі є український письменник Микола Вороний.

Предметом дослідження – українська література кінця XIX - початкуXX століття. Та роль Миколи Вороного в ній.

Метою роботи є висвітлення ролі українського письменника Миколи Вороного в ранньому українському модернізмі на зламі двох епох.

З метою її досягнення ми ставимо перед собою завдання:

1. Вивчити літературну течію української історії – період модернізму;

2. Визначити в ньому роль українського письменника Миколи Вороного.

Микола Вороний чітко розумів, що слово поета повинно служити народові, захищати його ідеали, вселяти надію і віру, творити красу.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох основних розділів та висновків. В кінці роботи вміщено список використаної літератури.

Закрити

Поетична спадщина Миколи Вороного та його роль в ранньому українському модернізмі

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.