Психологічні особливості образотворчої та конструктивної діяльності дитини в дошкільному віці

1. Зародження образотворчої діяльності у дитини до 3-х років

Образотворчу й конструктивну діяльність дитини ще називають продуктивною, маючи на увазі, по-перше, її націленість на отриман­ня результату, а по-друге, її творчий та оригінальний характер. Вод­ночас, ці види діяльності допомагають дитині відобразити оточуючу дійсність так, як вона її сприймає та розуміє. Створюючи малюнок, аплікацію, скульптурну форму чи конструкцію, дитина втілює на до­ступному їй технічному рівні свої індивідуальні та суб’єктивні образи предметів та явищ оточуючого, тому така діяльність носить моделю­ючий характер. Продукти образотворчої та конструктивної діяльнос­ті - це моделі оточуючої дійсності [120, с. 10].

Моделюючий характер продуктивної діяльності дитини зближує її із грою, де моделюються відносини між дорослими.

Технічну сторону продуктивної діяльності становлять її засо­би та здатність дитини у володінні ними. Використовуються кольо­ри, форми, композиції, які передаються за допомогою фарб, паперу, пластиліну, конструктора, використовуючи спеціальні знаряддя та пристрої: пензлики, олівці, ножиці тощо. Протягом дошкільного дитинства дитина оволодіває навичками продуктивної діяльності, способами моделювання. У результатах продуктивної діяльності від­бивається пізнавальний досвід дитини, її розуміння світу. Водночас прагнення змоделювати певний об’єкт ставить перед дитиною задачу його детального пізнання, виділення у ньому частин та властивостей. Продуктивна діяльність становить форму пізнання дитиною світу, тісно пов’язану із потребою у самовираженні малюка.

Перші продуктивні дії дитини виникають на основі предметних дій із такими зображувальними засобами, як олівець, пензлик, з та­кими матеріалами, як папір, пластилін. Маніпулюючи олівцем у 2 р. дитина відкриває його властивість залишати на поверхні слід. Перші помітки олівцем дитина робить не тільки на папері, а і на стінах, на меблях, не розуміючи смислу цих поміток. Поступово дитина дізна­ється про зв’язок між рухами своєї руки та лініями, які залишає олі­вець на папері. З цього починається формування техніки малювання, вироблення навичок володіння олівцем.

Дорослий спонукає дитину до осмислення перших карлючок, за­питуючи «Що це?», або говорячи «Це м’ячик. Це яблучко». Дитина знайомиться з дитячими книжками, вчиться впізнавати намальова­не, встановлювати його зв’язок із почутим. Процес створення влас­ного малюнка відбувається за схемою: випадкові лінії олівця - їх осмислення. Перші зображення олівцем дуже приблизно передають зовнішні властивості предметів. Так, дитина часто малює замкнену лінію, форма якої наближається до кола, яка для неї позначає різні предмети: це і кулька, і дівчинка, і сонечко. Дорослому важко впіз­нати в них певний предмет. Він пояснює дитині: якщо це яблучко, то домалюємо черешок чи листочок. Зв’язок карлючок із предметом дитина запам’ятовує, про що свідчить впізнавання ним предметів на своїх малюнках. Згодом дитина сама починає називати намальоване.

Називання дитиною своїх карлючок становить перший етап у роз­витку образотворчої діяльності. У цьому процесі бере участь знако­ва функція свідомості. Малювання дитини набуває сутнісної ознаки образотворчої діяльності як творення образів оточуючих предметів. Дитина все глибше проникає у сутність образотворчої діяльності, починає усвідомлювати її специфічну мету зобразити щось. Про це свідчить постановка дитиною задачі перед початком малювання за принципом назвав-намалював. Малюнок задається дитиною наперед, ще до свого втілення. Намалювавши, дитина помічає, що дорослий не завжди правильно розуміє дитячий задум, не впізнає на малюнку те, що хотіла намалювати дитина. Відсутність схожості зображеного з оригіналом стає перешкодою на шляху опосередкованого предметом спілкування з дорослим. Перехід до навмисного зображення предме­ту створює умови для того, щоб малюнок все більше наближався до дійсності. Розвивається моторика руки, її довільність. Т. С. Комарова виділила три групи образотворчих умінь:

1)уміння використовувати знаряддя і матеріали (пензлик, олів­ці, фарби та ін.);

2)здатність встановлювати зв’язок дійсної форми предмету з тим рухом, який слід використати для її передачі у малюнку;

3)зорове сприйняття і контроль рухів на основі уявлення про осо­бливості того малюнка, який повинна зробити дитина.

Висновки про особливості образотворчої діяльності у дитини до 3-х років:

-образотворча діяльність носить продуктивний характер, ви­ступає різновидом дитячої творчості;

-образотворча діяльність зароджується на основі потреби дитини в активності, у пізнанні оточуючого, у наслідуванні дорослих;

-образотворчі дії виникають з 2-х р. на основі предметних дій ма­люка з олівцем при появі осмислення його слідів на поверхні;

-ознакою власне образотворчої діяльності дитини є називання нею зображеного, що пов’язане із розвитком знакової функції свідомості;

-формування у дитини техніки малювання відбувається на основі її потреби бути зрозумілою для дорослого, встановити з ним контакт через малюнок.

2. Розвиток образотворчої діяльності дошкільника

2.1. Особливості малюнка дошкільника

Можливості дошкільника в оволодінні образотворчою діяльніс­тю значно зростають завдяки розвитку самосвідомості, розширенню пізнавального досвіду. Зміст малюнків дошкільника значно усклад­нюється. Він зумовлений досвідом ознайомлення з оточуючим, розви­тком його розумової діяльності та образотворчих умінь, індивідуаль­но-статевими особливостями (ставленням до предмету, інтересами). Якщо діти раннього віку вміють проводити лінії, наближені до пря­мих, до кола чи півкола, то і змістом їх малюнків виступають кульки з ниточками, намисто, доріжка, м’ячик, печиво. З 3-х р. у малюнках все частіше з’являється зображення людини. Спочатку це так зва­ні головоноги, потім на малюнках вирізняється голова, шия, тулуб, ноги. У середніх дошкільників є особливо улюблені предмети для ма­лювання, які вони неодноразово зображають: будинок, квітка, пташ­ка, рибка, дерево, сонце. Після 5 р. при підтримці дорослого зміст ма­люнків різко розширюється. Діти довго та із захопленням малюють. Їх роботи відображають певні сюжети, де зображено не просто набір предметів, а їх взаємопов’язаність: вигляд кімнати, дівчинка із куль­ками на параді, берег моря із дітьми тощо. На своїх малюнках діти намагаються зображати процесуальність явищ - так з’являються се­рійні малюнки, що відповідають розвитку певного сюжету: Колобок у лісі із Ведмедем, потім Колобок із Лисою. У малюнках діти зобража­ють також ігрові сюжети із певними персонажами. Вони виконують такі малюнки не один день, відтворюючи картини життя персонажів: Принцеса з казки переживає у малюнках різні пригоди: ось вона у будиночку на березі моря, ось її рятує сміливий Котигорошко, а тепер вона на балу танцює із ним.

Розвиток техніки образотворення дозволяє зобразити предмет так, щоб його впізнавали оточуючі, однак зображення це відзначаєть­ся схематизмом. І причина цього не лише у рівні техніки малювання, але й в особливостях дитячого сприймання, яке ще недостатньо дета­лізоване й диференційоване. У своєму малюнку дитина передає най­істотніші, найважливіші для впізнавання ознаки й деталі оригіналу, не зважаючи на менш помітні якості. Малюнок створюється дитиною за допомогою образного узагальнення, яке становить передумову гра­фічного моделювання (Л. А. Венгер).