Періодизація психічного розвитку дитини

1. Поняття віку та характеристика його у психології

Психічний розвиток дитини відзначається послідовною етапністю, тобто проходить ряд періодів, послідовна зміна яких необоротна і закономірна. Це означає, що процес психічного розвитку складається зі стабільних та перехідних періодів. Стабільні періоди довші за три­валістю, а перехідні, або критичні, виникають у кінці попереднього та на початку наступного періодів, тобто на їх межі.

З періодами людського життя пов’язане поняття віку. Вік - це якісно своєрідна сходинка психічного розвитку людини, що зале­жить від конкретних історичних умов, а також - у другому своєму значенні - вік позначає весь життєвий шлях живої істоти. Розкрива­ючи питання періодизації психічного розвитку, ми переважно корис­туємось першим зі значень поняття віку.

Відлік віку починають від народження до фізичної смерті. Понят­тя «вік» - багатоаспектне, виступає у кількох формах - як хроноло­гічний, біологічний, соціальний і психологічний вік.

Л. С. Виготський дає таке означення психологічного віку: «Новий тип будови особистості й її діяльності, ті психічні й соціальні зміни, які вперше виникають на даному віковому етапі і які у найголовнішому і основному визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища, її зовнішнє і внутрішнє життя, весь хід її розвитку в даний період».

Психологічний вік тісно пов’язаний з поняттям психологічного часу: до якого вікового періоду людина сама себе відносить, у якому віці почувається. Наприклад, молоді люди схильні переоцінювати свій вік і вік оточуючих людей. Після 40 років спостерігається про­тилежна тенденція: люди сприймають себе молодшими, ніж вони є. І чим старше вони стають, тим більше «молодшають», і лише «біо­логічний» вік нагадує про справжні роки. Головна особливість психо­логічного віку - це взаємний вплив минулого, сьогодення та майбут­нього на сприйняття сучасного, а через нього і на поведінку людини.

Для встановлення етапів психічного розвитку необхідно виділити ознаки вікових періодів. Л.С. Виготський запропонував характеризу­вати віковий період (вік) на основі трьох параметрів:

1)соціальної ситуації розвитку;

2)особистісних новоутворень;

3)ведучої діяльності.

Соціальна ситуація розвитку - це особливі поєднання внутріш­ніх процесів розвитку і зовнішніх умов. Вона включає вимоги дорос­лих, їх очікування щодо дитини; забезпечення матеріальних умов; особливості взаємин між та з оточуючими - зокрема, в сім’ї, у школі.

Провідна діяльність - діяльність, що зумовлює головні зміни у психічних особливостях дитини на відповідний період її розвитку, в її межах виникають нові види діяльності, та новоутворення психіки й особистості. Провідною діяльністю може бути спілкування, гра, учін- ня, праця. У кожному періоді розвитку провідна діяльність дитини доповнюється іншими видами її діяльності.

Новоутворення - центральні психічні зміни дитини, які виника­ють у провідній діяльності та завдяки ній і характеризують перебудову особистості на новій основі.

На основі цих параметрів вікового періоду Л. С. Виготський та його послідовники розробили ряд періодизацій психічного розвитку, мова про які йтиме далі.

Висновки про поняття віку та характеристику його у психології:

-вік - це якісно своєрідна сходинка психічного розвитку люди­ни, що залежить від конкретних історичних умов;

-психологічний вік (за Л. С. Виготським) - це новий тип будови особистості й її діяльності;

-кожен віковий період характеризується (за Л. С. Виготським) на основі соціальної ситуації розвитку, особистісних новоут­ворень та ведучої діяльності.

2. Проблема вікової періодизації психічного та особистісного розвитку дитини

Розвиток психіки - діалектичний, суперечливий, стрибкоподіб­ний процес, що складається з кількох ступенів і відбувається у ви­гляді спіралі. Наявність неоднорідних етапів розвитку дозволяє роз­глядати його періодизацію, тобто надає можливість поділити процес становлення особистості на періоди, кожен з яких підготовлюється попереднім й зумовлює наступний, роблячи свій неповторний внесок у розвиток.

Сьогодні у фізіології, психології та педагогіці розроблено досить значну кількість періодизацій розвитку дитини. Л. С. Виготський ви­різняв три типи періодизацій психічного розвитку:

-за зовнішнім критерієм (Р. Заззо - відповідно ступеням вихо­вання і навчання);

-за однією ознакою дитячого розвитку (З. Фрейд - за розгор­танням лібідоносної енергії; П.Блонський - за станом зубів; Н. Поліцин - за зміною суспільної спрямованості особистості);

-за системою суттєвих особливостей дитячого розвитку (Л. С. Виготський - на основі комплексних особистісних но­воутворень; Ш. Бюлер - за структурою життєвого шляху; Е. Еріксон - за розгортанням закладених у зародковому періо­ді програм - епігенезом; Л. І. Божович - за соціальною ситуа­цією розвитку і новоутвореннями).

Крім того, періодизації психічного та особистісного розвитку по­діляються на часткові (охоплюють частину життя) і повні (охоплю­ють все життя людини). Наприклад, до другої групи належать періо­дизації Ш. Бюлер, Е. Еріксона, Б. Г. Ананьєва.

Зокрема, в періодизації Шарлотти Бюлер відображено вплив на періодизацію розвитку особистості послідовності життєвих задач, але рушійні сили цього розвитку вважаються вродженими. Вона виріз­няє наступні періоди:

Окремо слід зупинитись на концепції розвитку особистості Еріка Еріксона. Згідно з цією концепцією, основний закон розвитку - «епі­генетичний принцип», відповідно до якого на кожному новому етапі виникають явища і властивості, яких не було раніше (новоутворен­ня), проте ці новоутворення закладаються під час зародкового розви­тку організму людини. Перехід до нової фази розвитку відбувається у формі кризи, яка має закономірний характер і відображає подолання суперечностей розвитку, характерних для попередньої фази.

Життєвий цикл людини складається, за Е. Еріксоном, з восьми фаз, кожна з яких має свої специфічні задачі і може завершуватися сприятливо (у разі подолання основних суперечностей) - або ні - для подальшого розвитку. Оскільки кожне суспільство по-своєму здій­снює соціалізацію підростаючого покоління, то при збереженні уні­версального характеру загальної послідовності й найважливіших за­дач основних фаз розвитку, типові способи їх вирішення специфічні для різних суспільств.

Дамо коротко характеристику фаз у періодизації Е.Еріксона.

Грудна фаза — до 1 р. Головна особа на цій фазі - мати. Провідні суперечності довіра-недовіра; надія-безнадійність. Основне завдання полягає у виробленні ще неусвідомленого почуття «базової довіри» немовляти до зовнішнього світу. Головний метод — турбота і любов батьків. Якщо «базову довіру» на цьому етапі сформувати не вдаєть­ся, то у немовляти розвивається почуття «базової недовіри» до світу, тривожність, яка потім може проявлятись у формі замкнутості, втечі у свій внутрішній світ тощо.

Повзункова фаза — до 3-х років. Головні особи - батьки. Осно­вна суперечність: автономія-сумнів, сором. У дитини формується відчуття самостійності та особистої цінності або ж їх протилежність — сором’язливість і сумніви в собі. Закладаються основи таких особистісних якостей, як відповідальність, дисциплінованість, повага до порядку тощо.

Дошкільна фаза — до 6 років. Значущі особи - батьки, брати, се­стри. Базова суперечність: ініціативність-пасивність. Формується ініціативність. Блокування ініціативності призводить до виникнення почуття провини, яка знижує активність дитини. Вирішальну роль при цьому відіграють ігри, спілкування з однолітками. Закладається почуття справедливості, прагнення виконувати правила.

Передпубертатна фаза — до 12 років. Головні особи - в шкільному середовищі, сусіди. Базова суперечність спроможність-неповноцінність. Розвиваються почуття підприємливості та ефективності, ціле­спрямованість. Найважливішими цінностями стають ефективність і компетентність. У негативному варіанті розвитку формується відчут­тя власної неповноцінності, яке спочатку виникає як усвідомлення своєї неспроможності у вирішенні якихось конкретних задач. У цьо­му віці закладається ставлення до праці.

Юність — до 18 р. Значущі оточуючі - ровесники. Основна супер­ечність: визнання, ідентичність - невизнання. З’являється відчуття власної унікальності, відмінності від інших. При негативному варі­анті формується невиразне, дифузне, нестійке «Я», рольова й особистісна невизначеність. Стрімко розширюється репертуар особистісних ролей, кожну з яких юнак випробовує, не заглиблюючись у виконан­ня якоїсь окремої з них.