Принципи і методи дитячої психології

1. Принципи вивчення психіки дитини

Маленька дитина потребує постійної турботи та захисту оточу­ючих від шкідливих для її розвитку зовнішніх впливів. Особлива вразливість, пластичність дитячої психіки зумовлює підхід дорос­лого до дослідження внутрішнього світу дитини, побудований на основі принципу гуманізму і педагогічного оптимізму з вимогою «Не зашкодь». Дослідження дитячої психіки не тільки виявляє законо­мірності її розвитку, але й спричиняє свій вплив на нього, наслідки якого дослідник повинен передбачати, забезпечуючи позитивний розвивальний ефект. Педагогу слід дотримуватись при цьому особли­вої обережності, делікатності, тактовності, щоб вберегти дитину від можливих несприятливих впливів свого дослідження.

Щоб виконати перший принцип, педагог повинен глибоко знати дитячу психологію, найновіші її досягнення, володіти достатньою проникливістю у внутрішній світ дитини, розумінням його неповтор­ності та специфічності порівняно з дорослою людиною. Цього вима­гає другий принцип - ефективності й науковості.

Принцип детермінізму активно розроблявся С. Л. Рубінштейном. Його сутністю є основоположна закономірність психіки: зовнішні впливи діють через внутрішні умови. Розвиток психіки дитини зале­жить від впливів на неї дорослих, ровесників, але в однаковій ситу­ації різні діти по-різному реагують на ці впливи, залежно від своїх індивідуальних особливостей, внутрішньої активності.

При дослідженні дитячої психіки важливо не просто зафіксувати певний факт, але й необхідно його пояснити, а для цього з’ясувати його причину: під впливом чого у дитини виникають ті чи інші про­яви поведінки, закладаються позитивні чи негативні риси характеру тощо.

Із принципу детермінізму походить принцип взаємозв’язку і взаємозумовленості психіки, свідомості та діяльності (також роз­роблений С. Л. Рубінштейном). Психіка і діяльність виступають як дві сторони одного явища. Діяльність - зовнішня сторона психіки, а психіка - внутрішній план діяльності. Діяльність визначається заду­мом, ціллю, програмою її досягнення, тобто свідомістю. І, навпаки, на створення задумів, програм впливає практика. З одного боку, сві­домість керує діяльністю, а з другого, ускладнення діяльності, оволо­діння новими її видами збагачує, розширює свідомість.

Таким чином, діяльність водночас і зумовлена свідомістю, і сама зумовлює її. Цей принцип має важливе значення для визначення ме­тодів психологічного дослідження. Оскільки у ньому стверджується взаємозв’язок психіки із діяльністю, то методологічне обгрунтуван­ня отримує можливість вивчати психічні явища через діяльність, доступну для об’єктивного спостереження. Детермінізм відкриває шлях для використання об’єктивних методів, у тому числі експери­менту, в психології.

Індетермінізм - позиція протилежна до принципу детермінізму - стверджує замкнений характер психіки, її повну незалежність від зовнішніх умов, заперечуючи, що можна дізнатись про переживан­ня людини за її поведінкою. Єдино можливим методом при цьому за­лишається самоспостереження або інтроспекція. Фактично ж пред­метом вивчення за допомогою інтроспекції виступає свідомість. Але людина не усвідомлює всіх своїх психічних проявів. Несвідоме опи­няється за рамками вивчення, неможливо досліджувати цим методом і психіку дитини, і тварини. Разом з тим, цей метод може викорис­товуватись як прийом у дослідженнях, побудованих на об’єктивних методах.

Основа об’єктивного методу - принцип детермінізму і принцип єдності свідомості та діяльності. Головні вимоги до психологічного дослідження - це об’єктивність і генетичний підхід.

Принцип розвитку психіки та свідомості в діяльності стверджує, що діяльність виступає як умова не тільки прояву, але й розвитку психіки дитини. С.Л.Рубінштейн сформулював засади дитячої пси­хології: «Виховувати і навчати дитину, вивчаючи її. Вивчати дитину, виховуючи і навчаючи її». Виховання і навчання за своєю сутністю є організацією діяльності дитини.

Для вивчення і водночас розвитку психічних особливостей дити­ни потрібно організувати відповідну діяльність. Наприклад, творчу уяву можна зафіксувати в малюванні або при створенні казки.

Принцип комплексності, системності й систематичності передба­чає, що одне дослідження не дає повної картини психічного розвитку дитини. Необхідно використовувати комплекс методів дослідження, аналізувати не розрізнені факти, а зіставляти їх, простежувати всі сторони розвитку психіки дитини в сукупності.

Принцип вікового, індивідуального і особистісного підходу має на увазі, що загальні закони психічного розвитку виявляються у кон­кретної дитини в індивідуальних формах. Кожна дитина навчається ходити, говорити тощо, але процеси ці індивідуально неповторні.

Висновки про принципи дитячої психології:

-дослідження дитячої психіки побудоване на таких принци­пах, як принцип гуманізму і педагогічного оптимізму; детер­мінізму; взаємозв’язку і взаємозумовленості психіки, свідо­мості та діяльності; принцип розвитку психіки та свідомості в діяльності; комплексності, системності й систематичності дослідження; ефективності і науковості; вікового індивідуаль­ного і особистісного підходу;

-основа об’єктивного методу - принцип детермінізму і принцип єдності свідомості та діяльності;

-головні вимоги до психологічного дослідження - це об’єк­тивність і генетичний підхід.

2. Класифікація методів дитячої психології

У психологічних дослідженнях вивчаються психічні факти, їх механізми й закономірності. Головною особливістю психічного фак­ту є те, що він становить внутрішнє єство людської поведінки, а тому доступний вивченню лише опосередковано (С. Л. Рубінштейн, Г. С. Костюк, О. М. Леонтьєв, С. Д. Максименко, А. В. Петровський). Наприклад, дитина переживає радість від того, що намалювала малю­нок: посміхається, демонструє малюнок дорослим, коментує свій успіх. Проте саме переживання радості залишається прихованим. Опосеред­коване вивчення психічних явищ означає, що дослідник спирається на зовнішні їх показники - дії дитини та її мовлення - де об’єктивуються (виявляються) психічні процеси і стани. Додатковими показниками слугують виразні рухи: міміка, жести, інтонації мовлення.

Специфіка предмету дитячої психології визначає й особливості психологічного дослідження. Вивчення психіки дитини становить складну задачу науковців, а також педагогів. Засобами психологіч­ного дослідження виступають методи - певні шляхи збору наукових фактів, які потім слугують предметом теоретичного аналізу. Методи психології відображають специфіку психологічних фактів або явищ. Методи дитячої психології можна розподілити на чотири групи.

1група вирізняється за організаційним критерієм і включає:

• порівняльний метод, який ще називають методом вікових або поперечних зрізів. Він передбачає одночасне вивчення певно­го психічного явища у різних вікових груп з метою виявлення його динаміки;

2група це емпіричні методи (дослідницькі), до яких належить:

3група — психодіагностичні методи - виявляють актуальний рі­вень розвитку психіки чи особистості дитини (тести).

4група — додаткові методи, які самі по собі не забезпечують до­статньої об’єктивності результатів - аналіз продуктів діяльності, аналіз класних і шкільних документів, біографічні методи, бесіда, інтерв’ю.

5група - методи обробки результатів, що включають кількісну обробку методами математичної статистики (кореляційний, диспер­сійний, факторний аналізи) та якісну обробку шляхом диференціації результатів за типами, видами, варіантами, їх категоризацію.

Висновки про класифікацію методів дитячої психології:

-дослідження психічних фактів дитини носить опосередкова­ний характер на основі фіксації їх зовнішніх проявів, насам­перед у мовленні та поведінці;

-методи досліджень слід використовувати у поєднанні для за­безпечення принципу комплексності.