Види пам’яті у людей

Пам’ять. Види пам’яті у людей

Усе, що людина безпосередньо відображає за допо­могою процесів відчуття і сприймання, фіксується, упорядковується, зберігається в її мозку, утворюючи індивідуаль­ний досвід, і за потреби використовується в подальшій ді­яльності. Досвід є раціональним елементом пізнання, який забезпечує цілісне сприймання об'єктів дійсності (аппер­цепція) та надає процесові відображення динамічної харак­теристики. Без збереження слідів попередніх вражень кожне відчуття і сприймання переживалось би як таке, що ви­никло вперше.

Нагромадження індивідуального чуттєвого й раціональ­ного досвіду, опора на інформаційний досвід суспільства є важливою умовою прогресивного розвитку психіки людини, поступового збагачення її діяльності. Опора на досвід дає змогу вирішувати дедалі складніші завдання, краще орієнту­ватися в нових умовах, діяти більш передбачливо й упевне­но. Щоб успішно оперувати поняттями й уявленнями на рівні мислення, необхідно зберігати їх в упорядкованому й мобільному стані, бо нові зрушення в розвитку психіки зав­жди грунтуються на результатах попередньою розвитку. Ді­яльність людини великою мірою залежить від багатства її пам'яті.

Пам'ять — це відображення предметів і явищ дійсності у психіці людини в той час, коли вони вже безпосередньо не діють на органи чуття. Вона являє собою ряд складних психічних процесів, активне оволодіння якими надає люди­ні здатності засвоювати й використовувати погрібну інфор­мацію. Пам'ять включає такі процеси: запам’ятовування, збе­рігання, забування та відтворення. Запам'ятовування пов'я­зане із засвоєнням і накопиченням індивідуального досвіду. Його використання вимагає відтворення запам'ятованого. Ре­гулярне використання досвіду в діяльності суб'єкта сприяє його збереженню, а невикористання —забуванню.

Матеріальною основою процесів пам'яті є здатність моз­ку утворювати тимчасові нервові зв'язки, закріплювати й відновлювати сліди минулих вражень. Ці сліди створюють можливість актуалізації ситуації й відповідного збудження, коли подразника, який його викликав свого часу безпосе­редньо, немає. Запам'ятовування і зберігання грунтуються на утворенні та закріпленні тимчасових нервових зв'язків, забування — на їхньому гальмуванні, відтворення — на їхньому відновленні.

Залежно від характеру матеріалу, часу його зберігання та ступеня опосередкованості механізмів пам'ять поділяється на види (мал. 1).

За змістом пам'ять може бути руховою, емоційною, образною і словес­но-логічною. Є відомості, що саме в такому порядку складається онтогенез пам'яті.

Мал. 1. Феноменологія пам'яті

Рухова пам'ять — основа формування практичних навичок ходіння, письма, танцю, їзди на велосипеді, складових професійної діяльності. Без пам'яті на рухи людина не змогла б накопичувати досвід безпосередньої взаємодії зі світом і переходити до вищих форм його закріплення і від­творення. На руховій пам'яті ґрунтуються всі інші — складніші її види. Це заперечував французький філософ А. Бергсон (1859—1941) у праці «Матерія і пам'ять»: «Існують два глибоко відмінні різновиди пам'яті, Один з них, фіксований в організмі, становить не що інше, як сукупність раціонально побудованих механізмів, що забезпечують відповідний ру­ховий відгук на різні можливі запити... Це, радше, звичка, ніж пам'ять, вона залучає до справи наш минулий досвід, однак не викликає його образу. Інший різновид — це справжня пам'ять. Збігаючись за протяж­ністю зі свідомістю, вона утримує і послідовно вибудовує один за одним... всі наші стани мірою того, як вони настають.., дійсно рухаючись у... ми­нулому, на відміну від першої пам'яті, котра діє в ... теперішньому».

Однак уже 6—7-місячні діти, щоб відновити в пам'яті предмет, що зник з поля зору, починають повторювати пов'язану з ним дію. Тобто мнемічний образ з моменту своєї появи базується на дії, яка і є реальним каналом зв'язку між минулим і майбутнім. Лише у подальшому пам'ять, ускладнюючись, отримує незалежність, та й то віднос­ну, від дії.

Емоційна пам'ять надає можливість зберігати емоції та почуття, Завдяки предметності почуттів — віднесеності до ситуації, що їх вик­ликала, змістом емоційної пам'яті є не самі по собі почуття, а емоційно забарвлені події, які відбувалися в минулому. Та й запам'ятовується насам­перед те, що збуджує емоції. Саме тому фільм «Доля людини» (за одноймен­ним оповіданням М. О. Шолохова) залишився в пам'яті переважної більшості глядачів у вигляді епізоду «зізнання» героя фільму Андрія Со­колова бездомному хлопчикові Ванюші в тому, що він є його батьком. Цей вид пам'яті надає досвідові індивіда глибоко особистого характеру, робить його пам'ять унікальним явищем. Крім того, емоційній пам'яті притаманна міцність: глибоко пережиті, особливо неприємні, події важко забути. Опитування людей про перші спогади дитинства також показали, що найчастіше вони пов'язані зі страхом, нещасними випадками в родині, покаранням, образами, розлукою. Щоправда, коли такі події викликають інтенсивні негативні переживання і спричинюють, наприклад, психічну травму, то вони можуть бути витіснені у несвідоме але це також форма зберігання матеріалу, і, навіть не усвідомлюючись, він все таки може позначатися на настрої та діях індивіда.

Образна пам'ять — відображення минулого у формі переважно зоро­вих, слухових, нюхових, смакових, дотикових мнемічних образів. На відміну від відповідних сенсорних чи перцептивних образів вони не такі яскраві, менше деталізовані, але більш узагальнені. Як і будь-який інший матеріал пам'яті, мнемічні образи змінюються: зазнають впливу з боку інших уявлень, процесів збереження і забування, а тому характеризуються як мінливі образи реальності. Винятком серед них є ейдетичні (від гр.— вигляд, образ) образи — яскраві та чіткі уявлення, що зберігаються в пам'яті без будь-яких змін. Вони можуть бути викликані індиві­дом навіть після тривалого часу після їх виникнення. Вже згадуваний носій видатної пам'яті мав, безперечно, ейдетичну пам'ять. Вона зустріча­ється в художників, музикантів і нерідко поєднується з синестезією відчуттів. Найчастіше прояви такої пам'яті спостерігаються у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Дослідженнями доведено, що ейдетичні образи, як і образна пам'ять загалом, все ж не пасивна копія з предметів і явищ дійсності, а особлива активність, до того ж спрямована на розв'язання пізнавальної задачі.

Словесно-логічна — специфічно людська пам'ять на думки, вислов­лювання, закономірності та особливості побудови складного за змістом матеріалу. Це найвищий етап онтогенезу пам'яті, від якого великою мірою залежить успішність теоретичного освоєння індивідом дійсності. Словес­но-логічна пам'ять формується в процесі навчальної діяльності, в зв'яз­ку з оволодінням поняттями. Вона реалізується не лише мнемічними, а й мислительними діями, що зближує її з мисленням. Характерно, що цей вид пам'яті, на відміну від інших, у осіб інтелектуальної праці з віком не зазнає інволюційних змін.

Залежно від часу зберігання матеріалу пам'ять поділяється на сен­сорну, короткочасну і тривалу.

Сенсорна пам'ять характеризується дуже коротким (до 2 с) часом збереження матеріалу, який фіксується в периферичних частинах аналі­заторів (на сітківці ока, у внутрішніх каналах вуха, в закінченнях шкірного, нюхового, смакового нервів). Вона має різні підвиди, помітну роль серед яких відіграє зорова і слухова сенсорна пам'ять. Це миттєвий, безпосе­редній відбиток різної модальності, обсяг якого може бути більшим за обсяг короткочасної пам'яті. Є необхідна умова утримування інформації в сенсорній пам'яті: наявність настановлення на її появу. Коли досліджуваним протягом 50 мс показували кілька рядків літер, то вони змогли відтворити не більше 4—5 з них, та й то лише з одного рядка. Коли ж відразу після демонстрації вони чули звук, висота якого вказувала на рядок, котрий потрібно відтворити, то називали з цього рядка до 8-ми літер. Завдяки сенсорній пам'яті індивід отримує можливість розпізнавати образи ще в процесі їх формування і відразу ж «зчитува­ти» необхідну інформацію.

Короткочасна пам'ять забезпечує оперативне утримування і відтво­рення матеріалу, що надходить із сенсорної і тривалої пам'яті. Це ніби ланка зв'язку між ними. Матеріал зберігається у ній до 30 с, часто у вигляді відлуння явища, яке щойно мало місце. Так, звучить, наприклад, почутий номер телефону, який ми не збираємося запам'ятовувати. Вона обслуговує ситуативні задачі діяльності, що вимагають негайного застосу­вання матеріалу, що надходить або зберігається. Обсяг короткочасної пам'яті обмежений: більшість людей не в змозі відразу утримати більше, ніж дозволяє «магічне число сім плюс або мінус два». Проте це не стосується наочного матеріалу (облич, пейзажів, творів образотворчого мистецтва), обсяг короткочасного запам'ятовування якого може бути більшим. Очевидно, обсяг короткочасної пам'яті визначається не кількістю стимулів, що утримуються водночас, а дією механізму кодуван­ня інформації. Встановлено також, що в основі короткочасної пам'яті лежать процеси активного проговорювання, тобто повторення індивідом матеріалу. Якщо таке проговорювання має механічний характер, то матеріал, як правило, забувається, якщо осмислений і супроводжується мнемічними діями, то переходить у тривалу пам'ять (мал. 2).

Тривала пам'ять є головним сховищем людського досвіду. Вона забез­печує довгочасне (від годин до десятиліть) збереження матеріалу часто значного обсягу. Але, зберігаючись, він зазнає впливу процесів запам'ятовування, забування, відтворення. Нерідко це призводить до втрати форми матеріалу, натомість чіткіше виокремлюється структура його зна­чень. Умовою адекватного збереження матеріалу є його використання індивідом під час розв'язування життєвих завдань тактичного і стратегіч­ного характеру.

Мал. 2. Взаємозв'язок короткочасної і тривалої пам'яті (за Р.Аткінсоном)

Організація матеріалу у тривалій пам'яті підпорядковується таким принципам, як «повторення без повторення», використання засобів, за­лежність запам'ятовування від місця матеріалу в структурі діяльності. За першим принципом, матеріал структурується так, щоб швидко і точно включитися в розв'язування завдань, які можуть постати у майбутньому. Дія цього принципу простежується на прикладі формування рухової па­м'яті (наприклад навички), яке здійснюється під контролем «образу потрібного майбутнього». Другий принцип засвідчує: матеріал запам'ятовується і зберігається завдяки його перебу­дові в особливим чином організовані смислові групи. Принцип використання засобів розкриває, як індивід оволодіває і керує своєю пам'яттю. Він обґрунтований дослідженнями, в яких висвіт­лено залежність запам'ятовування від зв'язків матеріалу з мотивами, цілями та умовами діяльності.

Залежно від ступеня опосередкованості, пам'ять поділяється на ми­мовільну, перехідну (зовнішньо опосередковану), довільну і метапам'ять.