Основи психології 23

3. Організація психологічного консультування. Етапи психологічного консультування

Психологічним консультуванням називається область практич­ної психології, яка пов'язана з наданням з боку фахівця-психолога безпосередньої психологічної допомоги людям, які потребують її, у вигляді порад і ре­комендацій. Вони даються психологом клієнту на основі особистої бесіди і по­переднього вивчення тієї проблеми, з якою в житті зіткнувся клієнт.

Найчас­тіше психологічне консультування проводиться в наперед обумовлений час, в спеціально обладнаному для цього приміщенні, як правило, ізольова­ному від сторонніх людей, і в конфіденційній обстановці.

Консультування як основний вид психологічної практики має мету – надання допомоги клієнту в розв’язанні проблем психологічного характеру.

Психологічне консультування вирішує наступні основні завдання:

1. Уточнення (прояснення) проблеми, з якою зіткнувся клієнт.

2. Інформування клієнта про сутність його проблеми, про реальний ступінь її серйозності. (Проблемне інформування клієнта.)

3. Вивчення психологом особистості клієнта з метою з'ясування того, чи зможе клієнт самостійно справитися з виниклою у нього проблемою.

4. Чітке формулювання порад і рекомендацій клієнту з приводу того, як найкращим чином розв'язати його проблему.

5. Надання поточної допомоги клієнту у вигляді додаткових практичних порад.

6. Навчання клієнта тому, як краще всього попередити виникнення в майбутньому аналогічних проблем (задача психопрофілактики).

7. Передача психологом клієнту елементарних, життєво необхідних психологічних знань і умінь (психолого-просвітницьке інформування клієнта).

У літературі можна зустріти значну кількість моделей структури консультативного процесу. Найбільш відома процедура консультування "п'ять кроків" (Айви А., Айви М., Меновщиков В.), якої тією чи іншою мірою дотримуються усі психотерапевти і консультанти:

1.встановлення контакту й орієнтування клієнта на роботу;

2.збирання інформації про клієнта, вирішення питання: "У чому суть проблеми?";

3.усвідомлення бажаного результату, відповідь на запитання: "Чого Ви хочете домогтися?";

4.вироблення альтернативних рішень, які можна окреслити як: "Що ще ми можемо зробити з цього приводу?";

5.узагальнення психологом у формі резюме результатів взаємодії з клієнтом.

Психологічне консультування виступає також і як складова професійної діяльності практичного психолога. Будь-який фахівець в області практичної психології тим чи іншим чином надає певні поради, рекомендації, котрі можна розцінювати як консультування. Тим більш, що основні форми діяльності практичних психологів – це індивідуальні бесіди з клієнтами, тобто міжособис­тісні контакти між психологом і клієнтом, і будь-яку інформацію, що переда­ється в ході такого контакту від психолога до клієнта можна розцінювати як консультацію.

4. Особливості дитячої психотерапії

Дитяча психотерапія – професійне втручання, спрямоване на вирішення або попередження психологічних проблем у дітей.

До найбільш поширених розладів дитячого віку відносяться:

- гіперактивність з синдромом дефіциту уваги

- поведінкові (кондуктивні) розлади

- опозиційний розлад (непослух, негативізм, провокаційна поведінка)

- стан надзвичайної тривожності

- страх розлуки (розлука з матір’ю або близькими)

- депресія

- розлади навчання ( затримка психічного розвитку, аутизм та інші синдроми).

Психотерапевтична допомога потрібна дітям, навіть якщо у них немає психологічних порушень, – наприклад, в ситуаціях, коли дитина опиняється жертвою сексуальних домагань, розлучення, зневаги батьків дитиною, а також адаптації до нових умов (дитячий садок, школа, зміна місця проживання і ін.)

Дитяча психотерапія проводиться різними методами. Спочатку передбачає встановлення міжособистісного контакту, довірчих відносин і вербального спілкування з дитиною. Виділяються дві орієнтації в дитячій психотерапії:

– робота безпосередньо з дитиною

– робота з його соціальним оточенням, у першу чергу з родиною та близькими.

Чим молодша дитина, тим більше терапевтична робота сфокусована на батьків і їх взаємодії з дитиною. Рішення психологічних проблем дитини можливо в: індивідуальній формі(у тому числі з використанням ігрової терапії, поведінкової психотерапії, когнітивно-поведінкової, арт-терапії); груповий формі(дитячі тренінги).

Ігрова психотерапія. Звільняє стримувані емоції і дозволяє дитині висловити почуття, які інакше залишилися б прихованими. Малюкові, пропонуючи малювати, грати в іграшки або складати історії, допомагають розкрити внутрішній конфлікт, що викликає поведінкові чи емоційні порушення.

Поведінкова психотерапія. Ставить за мету навчити дитину адаптивним методам поведінки. Даний підхід орієнтовна-ний на процес діяльності дитини, в ході якої йому намагаються прищепити нові навички, побороти страхи, зняти депресію або полегшити соціальні взаємодії. Наприклад, боязнь говорити на людях можна подолати, якщо підготувати дитину до мовного спілкування і дати йому можливість попрактикуватися.

Когнітивно-поведінкова психотерапія. Спрямована на формування адаптивної поведінки і використовує підкріплення винагородою, як це характерно і для власне поведінкової терапії, проте враховує також когнітивні процеси, тобто особливості сприйняття і мислення даної дитини.

Когнітивно-поведінковий підхід орієнтований на процес навчання, психологічну підготовку дитини до різних непередбачених обставин і на підбір прикладів поведінки, яким вона могла б наслідувати; одночасно цей підхід передбачає спостереження за тим, як дитина осмислює те, чому її вчать.