План

1. Етнопсихологі, як об’єкт соціально-психологічного вивчення. Історія людства як становлення психології етносів. Мова, міфологія, вірування, фольклор, звичаєво-побутова культура як субстрат етнопсихологічних знань.

2. Природа етносу. Етногенез українців. Теоретико-методологічне розуміння сутності та психології нації. Історія та теорія розвитку української нації.

3. Основні принципи національної психології, сформульованої у працях О.Потебні, М.Костомарова, П.Куліша, М.Грушевського, Д.Чижевського, Ф.Вовка

4. Роль В.Гумбольдта, М.Лацаруса,Х.Штейнталя, В.Вундта в історії розвитку етнопсихології та особистості в етносі.

5. Формування специфічних психічних ознак етносів під впливом соціально-історичних, географічних, природно-кліматичних факторів.

3. Основні принципи національної психології, сформульованої у працях О.Потебні, М.Костомарова, П.Куліша, М.Грушевського, Д.Чижевського, Ф.Вовка

Становлення і розвиток психології 2-ої половини ХІХ ст. пов’язані з ім’ям Олександра Потебні.Загальновідомий як лінгвіст, але менш відомий як психолог він виявив глибоку обізнаність з багатьох соціально-психологічних питань. Його наукова спадщина привертала увагу психологів, зокрема Л.Виготського, П.Чамати, М.Ярошевського та ін.

Положення О.Потебні про взаємозв’язок мови й мислення, єдність свідомості й мови, етнічної психології (психологічної антропології) й художньої творчості враховують сучасні вчені, розробляючи проблеми провідної ролі мови в розумовому розвитку людини, виховання й національного самоусвідомлення тощо.

Розвиваючи свою концепцію, О.Потебня довів, що послідовні зміни процесу пізнання в ході історичного розвитку людини найяскравіше відображаються в мові, її граматичних формах. Учений вважає, що розвиток мови й думки відбувається постійно, і показує «... участь слова в утворенні послідовного ряду систем, що охоплюють ставлення особистості до суспільства».

Мова відіграє особливу роль у житті минулих і теперішніх поколінь. Зі словом асоціюється феномен людського спілкування, народження письма, збереження досвіду, культурний розвиток, наукові, художні й естетичні здобутки. Але справжній світоглядний прорив у розумінні значення слова відбувся в 2-ій половині ХІХ ст., коли філософи-мовознавці В.Гумбольдт, М.Лацарус, Х.Штейнталь та ін. безпосередньо пов’язали словесність із душею, сутністю народу, нації.

О.Потебня старанно вивчав духовне життя народу (мова, казки, пісні, звичаї розглядаються ним як прояви народної психології), прагнув знайти таким чином додатковий матеріал для розбудови мовознавства. Цим визначається його інтерес не лише до народної психології, а й до психології взагалі. Ще до появи в 1886 р. статті німецького психолога, фізіолога, філософа і мовознавця В.Вундта «Про цілі і шляхи етнічної психології», в 60-х роках, О.Потебня сформулював основні принципи етнічної психології.

Він вважав, що потрібно прагнути до визначення характеру народу шляхом вивчення його психічних властивостей у їх взаємозв’язку. Народ є такою ж органічною істотою, як і окрема людина, тому необхідно досліджувати його звичаї, забобони, спосіб мислення, але розглядати їх у взаємозв’язку стосовно єдиного народного організму, таким чином виявляться особливості, що відрізняють один народ від іншого. В О.Потебні було своє бачення розвитку етнопсихологічної науки, чільне місце він відводив при цьому принципам романтизму й ідеалізму. Деякі висунуті ним положення випередили свій час, зокрема вивчення психіки людини за продуктами духовної діяльності – пам’ятками мови, фольклору, вірувань, культури взагалі. О.Потебня під впливом праць М.Лацаруса, Х.Штейнталя, що були покладені в основу «психології народів», висловив ці думки ще до В.Вундта.

Головною рисою концепції народної психології О.Потебні стала висунута в ХІХ ст. думка, що початком і основою народної психології є мова, котра зумовлює існування етнічних спільнот. Питання етнопсихології постають перед ним як проблеми, що вводять мову в психічне життя і дають змогу пояснювати її певними психологічними закономірностями. Усвідомлення народної єдності як спільноти встановлюється єдністю мови. Спілкування народу зумовлюється єдністю елементарних прийомів мислення, вираження в системі мови, отже, мовна належність створює об’єктивні умови формування психічної діяльності народу. Аналізуючи взаємозв’язок мови і мислення, О.Потебня доводив, що свідома діяльність є перша в часі подія, оскільки через мову здійснюється перехід від «... підсвідомості до свідомості» [1, 69].

Складовими елементами народного духу, за визначенням О.Потебні, є мова, міфологія, релігія, народна творчість. Мові учений відводив особливу роль: вона є нашим спільним духовним органом, через неї відбувається духовне єднання народу, оскільки у взаємному розумінні того, хто говорить, і того, хто слухає, виростає усвідомленість і пробуджується почуття їх спорідненості. Такий вплив можливий через особливості мови, адже в ній відбивається світогляд народу і водночас вона сама є відображенням споглядальної діяльності.

Враховуючи відмінності складових елементів народної психології і індивідуальної, перша мислиться О.Потебнею як народження другої, тобто вони разом визначають процеси, притаманні індивіду, хоча властивості національної культури як цілісності і властивості індивідів, що складають народ, не тотожні. Обґрунтування цього методологічного принципу полягало в тому, що дух живе тільки в індивідах і не має існування поза ними. Звідси випливає висновок про те, що народна психологія повинна вивчати ті ж основні процеси, що й індивідуальна. Згідно з прийнятою схемою методів і принципів поділу психічних процесів (почуття, воля, мислення) відбувався і розподіл суспільних форм свідомості. Релігія відносилася до почуття, міфологія – до мислення, народна творчість – до уявлення і т.д. Народний сукупний дух розкладався на елементи, відбувалося їх групування.

О.Потебня утверджує психологічну, а не соціальну основу етнічної спільноти і розрізняє народність і національність. Поняття «народність» визначається у нього мовою, а національність – це наслідок відомих умов життя. «Народність з точки зору мови є поняття відмінне від «ідеї національності». Проте ці поняття настільки пов’язані одне з одним, що потребують розмежування».

Костомаров

У М. Костомарова найповніше осмислена ідея народності, що стала основною у романтизмі. Автор робить акцент на самобутності, національній виокремленості українського, народу у світовій спільноті і поруч з російським та польським народами, висвітлюючи це у своїй роботі "Дві руські народності". Незважаючи на те, що дана праця є своєрідним етнопсихологічним дослідженням і обґрунтуванням ментальності українського народу, автор у такий спосіб виявляє своє україноцентричне мислення, аргументує ідею української народності, паралельно виявляючи її неповторність.

Побудова дослідження на порівнянні двох народностей мала чітко окреслену політичну спрямованість. По-перше, М.Костомаров відшукує нові переконливі аргументи щодо правомірного обґрунтування утворення окремої української держави, виходячи саме з національної психології українського народу; по-друге, -- це спроба автора наголосити на не ідентичності українського народу з російським, підкреслюючи цим самобутність і самоцінність українців. Для обґрунтування своєї тези він звертається до аналізу сутності української психіки, способу життя, діяльності українця.

М.Костомаров також осмислив основні форми національного співжиття, які, на його думку, мають відтворити суть буття українця, його психічного складу, моральних та родинних традицій. Такою оптимальною формою для українства, як вважає він, була насамперед громада. У політичному житті М.Костомаров пропонує свою федеративну концепцію політико-суспільного устрою. Така форма політично-суспільного життя передбачала "створювати поміж собою добровільні товариства", існування яких не шкодило незмінному праву особистої волі. Федеративна концепція політично-суспільного життя, виключаючи всякий примус і насилля, здійснює постулат непорушності індивідуальної волі. Виходячи з визначення етнопсихологічних властивостей, М.Костомаров пропонує форму політичного життя пристосовувати до національного характеру української нації.

М.Костомаров уперше розкриває і "внутрішні принципи" чи причини буття українського народу, що окреслені сутністю його ментальності; обґрунтовує самобутність українського народу і його не ідентичність з російським народом. Серйозно рефлектує М.Костомаров і над такою ментальною ознакою українського народу, як його релігійність. Суттєвим моментом у даному контексті є оцінка Костомаровим російського православ'я як духовного інструменту насаджування російської імперської політики і руйнації українських засад духовного життя.

Дмитро Чижевський вперше здійснив систематизацію історико-філософського процесу в Україні (започаткували цей напрям дослідження Кл.Ганкевич та В.Щурат). Його загальне бачення становлення й розвитку історії української філософії відзначає реальний початок історико-філософського українознавства як самостійної галузі. Важливо, що в своїх працях він, крім "фахових" філософів, репрезентує також і "не філософів". Це викликало навіть різку критику. Проте, на думку І.Мірчука, нашій духовній енергії у формі філософського мислення властиві, сказати б, не "вертикальні", а переважно "горизонтальні" тенденції розвитку. Духовна творчість українського народу репрезентує і своєрідний світогляд, і оригінальну метафізику, в який визначається становище людини в світі та її ставлення до Бога, філософію моралі й добре розвинене естетичне почуття, які здобули втілення в творах мистецтва тощо. Наслідком зауваженої "горизонтальності" українського філософського мислення є деяка слабкість суто філософської літератури, але натомість глибинна філософічність притаманна культурі в цілому.

Досліджуючи українську духовну історію, Чижевський зазначав, що в національних культурах слов'ян, зокрема українців, "... поруч з чистими теоретиками можуть бути поставлені мисленники, які тільки намічали ідеї, тільки кидали думки, не продумуючи їх до кінця, не даючи їм остаточної філософічної обробки".

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 17

Безкоштовна робота

Закрити

Етнопсихологія 4

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.