План

1. Конфлікт в системі „лікар – хворий”

2. Клінічна картина при зловживанні алкоголем

3. Психологічні особливості розумово відсталих дітей

Використана література

2. Клінічна картина при зловживанні алкоголем

Під терміном «алкоголізм» об'єднуються всі форми зловживання спиртними напоями, що роблять негативний вплив на здоров'я питущого, його поведінка, професійно-трудові установки і взаємини з оточуючими.

Алкоголізм – захворювання, що визначається патологічним потягом до спиртних напоїв (психічна та фізична залежність), розвитком дисфункціонального стану, абстинентного синдрому при припиненні вживання алкоголю, а у деяких випадках - стійкими соматоневрологічними розладами і психічною деградацією.

Алкоголізм завжди супроводжується різноманітними соціальними наслідками, несприятливими як для самого хворого, так і для суспільства.

Просте алкогольне сп’яніння (гостра інтоксикація – F-10). Цим поняттям користуються переважно судові психіатри для відокремлення звичайного сп’яніння від інших тимчасових розладів психічної діяльності, котра виникають на фоні дії алкоголю.

З досліджень фізіологічної дії алкоголю на центральну нервову систему відомо, що він пригнічує її спричиняє розлади основних нервових процесів умовнорефлекторної діяльності людини – збудження та гальмування.

Динаміка і ступінь сп’яніння залежать від кількості вжитого алкоголю, загального стану організму та функціональних особливостей вищих структур головного мозку. Клінічні прояви ступенів сп’яніння певною мірою корелюють із вмістом алкоголю в крові. При легкому ступені цей вміст становить до 0,5–1,5, при середній – 1,5–2,5, при тяжкій – до 6 проміле.

Труднощі в оцінці психічного стану сп’янілого нерідко пов’язані з варіабельністю проявів звичайного алкогольного сп’яніння. Стрижневим моментом у відокремленні його від патологічного є встановлення характеру і ступеню порушення свідомості у сп’янілого. Наслідком наркотизуючої дії алкоголю при звичайному сп’янінні є оглушеність свідомості, характерна звуженість уваги, недостатність усвідомлення та орієнтування в оточуючому, сповільненість та утруднення сприйняття, запам’ятовування та репродукції, мала продуктивність мислення і поверхневі асоціації. Оглушений стан свідомості не має чіткої визначеності обмежень, він наростає поступово і також поступово закінчується або переходить у сон. Деяка недостатність осмислення, сприйняття і запам’ятовування подій у жодному разі не свідчить про потьмарення свідомості; все це не позбавляє сп’янілого здатності усвідомлювати навколишнє й оцінювати свою поведінкy та вчинки загалом. Навіть у тяжких, виражених ступенях алкогольного сп’яніння в особи зберігається певний контакт із оточуючим середовищем, здійснюється контроль над своєю поведінкою.

Перелічені психічні порушення, зумовлені вживанням алкоголю, можуть відображуватися на вчинках сп’янілих. Насамперед психічні порушення відображаються в психічній неврівноваженості, емоційній нестійкості, подразливості, швидкому переключень уявлень у рухові акти, спробах передчасної реалізації виниклих намірів і загальному психомоторному збудженні. Однак ці психічні розлади не можна розглядати ізольовано, загалом поза зв’язком з особою. Алкогольне сп’яніння виявляє схильності особи, приховані наміри, знижує можливості до спротиву здійсненню злочину. В свідомості хворого можуть легко з’являтися неочікувані, дивні думки, що негайно реалізуються в дії. В практиці експертизи спостерігаються стани звичайного алкогольного сп’яніння з істеричними явищами (фантазуванням, вигадками, самозвинуваченнями та ін.), елементами перебільшення, бешкетування, розпусності тощо. Відношення оточуючих завжди відбивається на поведінці і характері дій сп’янілих. Так, вони, наштовхуючись на активну протидію з боку оточуючих, часто докорінно змінюють свою поведінку, намагаються виправдовуватись, уникнути відповідальності.

Таким чином, психічні зміни, що виникають в результаті дії алкоголю, відбиваються на вчинках сп’янілих і формуванні в них задуму, характеру виконання вчинку. Разом з тим у стані звичайного алкогольного сп’яніння немає тієї сукупності ознак, які властиві присмерковому (сутінковому) розладу свідомості. Це свідчить, що психічні розлади при звичайному сп’янінні не можуть бути ототожнені з психотичними розладами. В деяких випадках в стані звичайного сп’яніння здатність особи розуміти свої дії і керувати ними лише послаблюється. Все це виключає звичайне алкогольне сп’яніння в законодавстві з тих психотичних розладів, які обумовлюють неосудність.

Патологічне сп’яніння (F-10.07). Роботами С. С. Корсакова, В. П. Сербського та інших відомих вчених, а також сучасними дослідженнями звичайному алкогольному сп’янінню було протиставлене за своєю клінічною сутністю сп’яніння патологічне, яке віднесене до гострих психотичних розладів із короткочасним перебігом. Патологічне сп’яніння прийнято розглядати тепер як присмеркове (сутінкове) потьмарення свідомості, що триває від кількох хвилин до кількох годин. Воно виникає на тлі алкогольної інтоксикації, якісно не має нічого спільного з клінічними проявами звичайного алкогольного сп’яніння.

Патологічне сп’яніння, як правило виникає в результаті прийому алкоголю та одночасної дії тимчасово послаблюючих організм шкідливих факторів. До них передовсім відносяться перевтома, перегрівання, астенізація після перенесених захворювань і т. д. Причинами, здатними викликати в деяких випадках патологічне сп’яніння, але на які недостатньо звертають увагу, можуть бути тривога, непевність, очікувальна пересторога, боязкість суб’єкта. Патологічне сп’яніння виникає, наприклад, в осіб, що знаходяться у незвичній для них обстановці, серед незнайомих людей. Існує також деякий зв’язок між патологічним сп’янінням і порушенням сну (недосипання, безсонна ніч, переривання сну). Але нерідко патологічне сп’яніння може розвинутись і поза зв’язком із впливами на організм цих факторів. Колишні погляди, відповідно до яких патологічне сп’яніння виникає переважно в осіб з емоційною нестійкістю, у хворих на епілепсію, в осіб з органічним чи травматичним ураженням головного мозку, чітко не підтверджені клінічними дослідженнями.

Наявність хворобливого підґрунтя, нестійкість до алкоголю не створюють якої-небудь схильності до патологічного типу сп’яніння, не змінюють якісної сутності звичайного сп’яніння, а лише сприяють його обтяженню, надають деяку своєрідність й атиповість клінічним проявам звичайного алкогольного сп’яніння. Аналіз великої кількості випадків патологічного сп’яніння показує, що воно зазвичай трапляється в осіб, котрі є відносно здоровими в відношенні нервово-психічних відхилень. Мало підстав, як тепер вважається, є, аби вважати однією з причин виникнення патологічного сп’яніння кількість випитого алкоголю, зокрема, невеликих його доз. Патологічний характер сп’яніння не може обумовлюватися дозою випитого, а спричинений одночасною дією на організм багатьох негативних зовнішніх і внутрішніх факторів, що співпадають у часі дії. Патологічне сп’яніння, як правило, розвивається через деякий час після прийому алкоголю і незалежно від його кількості, протікає дуже короткочасно. Через свою швидкоплинність воно майже ніколи не буває предметом лікарського спостереження.

Лікарям-психіатрам, судово-психіатричним експертам клінічну картину патологічного сп’яніння доводиться відновлювати ретроспективно, на основі показань свідків, які містяться в матеріалах карних справ. Свідки, звичайно, показують, що сп’янілі раптом стали тривожними, розгубленими, відстороненими від реального світу, рухи їх були нечіткими, швидкими, висловлювання їх набули погрозливого характеру. Хворобливі переживання, котрі раптово виникли, виявляються в секундних репліках, своєрідній напруженій манері себе тримати, нерідко в самих скоєних діях, що мають захисний характер.

Особа, котра знаходиться в патологічному сп’янінні, хворобливо сприймає оточуючу дійсність, зовнішнє середовище набуває для нього загрозливого характеру. Все це супроводжується розгубленістю, тривогою, страхом, які іноді досягають ступеню неусвідомленого жаху.

Звичайно, в осіб зберігається здатність здійснювати дуже складні цілеспрямовані дії, користуватися різними предметами, транспортом тощо. Водночас людина, котра знаходиться в стані зміненої свідомості, паталогічно дезорієнтована, не здатна до мовного спілкування з оточуючими її людьми. Вона завжди діє самостійно, ніякі спільні дії в таких станах не можливі. Мовна продукція при патологічному сп’янінні є надзвичайно бідною, а за її наявності завжди відображує тематику хворобливих переживань. Особи в цьому стані не реагують ні на які зовнішні реальні подразники, не відповідають на задані питання, їх увагу нічим привернути не вдається. Найчастіше хворобливі переживання уривчасті, незрозумілі, нестійкі, але вони завжди є, якщо спостерігати за поведінкою суб’єктів у цьому стані. Особливості зовнішності, незвичайна, дивна манера себе поводити в цьому стані можуть свідчити про наявність галюцинаторно-маячних переживань. Це особливо наочно буває для свідків, які бачили суб’єкта до розвитку патологічного сп’яніння. Вчинки, що скоюються в стані патологічного сп’яніння, не є реакцією на якісь реальні мотиви й обставини, але разом з тим рідко являють собою хаотичні, безладні дії. В основі вчинків завжди лежать хворобливі імпульси, потяги, уявлення. Насильницькі дії мають для суб’єкта особливий, захисний характер, вони направлені, як правило, на відвертання уявної небезпеки.

При патологічному сп’янінні переважно мало зачепляються нервово-психічні регуляторні механізми автоматизованих навичок, рівноваги та дій з моторними процесами. Все це сприяє скоєнню надзвичайно точних, складних і швидких рухів, що спрямовані на реалізацію хворобливих намірів. Свідків надзвичайно вражає та стрімкість і спритність, з якою суб’єкт, який знаходиться в патологічному сп’янінні, скоює напад чи рятується від уявних переслідувачів втечею.

Закінчується патологічне сп’яніння найчастіше раптово, як і починається, іноді переходить у сон, після якого відзначається повна амнезія або смутний спогад про пережите.

Для діагностики патологічного сп’яніння більш цінним є не встановлення факту забування подій, а з’ясування, що збереглося в пам’яті суб’єкта, які хворобливі переживання він пам’ятає. Суттєве значення для діагностики патологічного сп’яніння має характер поведінки суб’єкта після скоєння правопорушення. Так, наприклад, особи, котра перебувають у звичайному алкогольному сп’янінні, при затриманні спричиняють спротив, нерідко вступають у конфлікт з працівниками міліції, дебоширять, обурюються тощо. Такого ніколи не трапляється з суб’єктами, які перенесли патологічне сп’яніння. Вони, навпаки, при затриманні виявляють неадекватно байдужість до того, що сталося, спостерігається невідповідна до обставин заспокоєність; в інших відбувається намагання пригадати щось, вони напружено, перелякано озираються навколо себе, здригаються при зверненні до них. Завжди спостерігається загальна фізична слабкість, різка стомлюваність.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 23

Безкоштовна робота

Закрити

Психологія лікувальної взаємодії

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.