ОСОБЛИВОСТІ ПСИХІЧНОГО СТАНОВЛЕННЯ ДІТЕЙ З ВАДАМИ РОЗВИТКУ

Вступ

Одним з надзвичайно важливих напрямків психологічної науки є вивчення особливостей становлення психіки людей з вадами розвитку. Особливо актуальним є дослідження дитячого розвитку.

На сьогодні терміном «дитина з особливими потребами» прийнято об’єднувати осіб, які мають стійкі розлади функцій організму, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженим дефектом, що призводить до обмеження життєдіяльності, необхідності в соціальній допомозі та захисті.

«Людина з обмеженими потребами» – особа, яка внаслідок порушення здоров’я потребує соціальних умов для організації сімейного та соціального оточення та самореалізації.

«Інвалід» – це особа, яка має порушення здоров’я зі стійкими розладами функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм чи дефектами, що призводить до обмеженої життєдіяльності.

«Інвалідність» – це обмеження у можливостях, що обумовлене, яке обумовлене фізичними, психічними, культурними, законодавчими та іншими бар’єрами, які не дозволяють людині бути повноцінною, інтегрованою в суспільство.

Існує чимало порушень психічного розвитку дитини. Однією з таких проблем є становлення дітей із вродженими вадами. Особливе місце в соматопсихологічному направленні займає проблема відношення до свого розладу чи дефекту у дітей-інвалідів.

У культурному просторі ідеальні зразки чоловічого чи жіночого тіла, по відношенню до яких суспільство визначає «патологічні» та незвичні, неприродні зразки тіла. Тому діти з тілесними дефектами, що виступають зовнішніми ознаками певних соматичних розладів (наприклад, ДЦП, поліомієліт і т.п.) почувають себе «не правильними», «інакшими» і піддаються зі сторони навколишніх людей стигматизації (stigma– ознака патології, яка кидається в очі, клеймо ганьби). Стигматизація – це є процес приписування негативних рис чи безпосереднє виділення з суспільства шляхом дискримінації через наявність у людини ознаки якогось розладу чи через відхилення від соціальних норм. Стигматизації піддаються якраз ті тілесні риси, які не відповідають культурним стандартами тіла [10].

Стигматизовані діти-інваліди виключаються з соціального простору здорових дітей, тобто маргіналізуються. Психологічним механізмом маргіналізації є страх здорових дітей та їх батьків перед «нетиповим» дефективним тілом, яке не відповідає соціальним очікуванням та домінуючим ідеалам.

Внаслідок маргіналізації і стигматизації у дітей-інвалідів часто розвивається відчуття неповноцінності, що впливає на весь життєвий шлях особистості. Інколи наявність дефекту як зовнішнього прояву соматичного розладу може стати причиною невротичних і особистісних розладів, які вписуються в психодинамічну концепцію конверсійних і психосоматичних розладів [10].

Інваліди з низькою самоефективністю в більшій мірі схильні до перебільшення труднощів і частіше демонструють труднощі їх долати. Відчуття низької само ефективності також здатне провокувати розвиток депресії чи її посилювати.

Вивчена безпорадність, само ефективність та локус контролю разом складають таку інтегральну особистісну характеристику дитини-інваліда як сприймаюча керованість. Сприймаюча керованість – це загальне уявлення людини про свої здатності керувати процесом власного життя. Психологічно комфортний стан дитини-інваліда (тобто відсутність у неї втоми, тривоги, депресії, а також суб’єктивне відчуття фізичного благополуччя) залежать від того, наскільки пред’явлені до неї вимоги співвідносяться з простором для прийняття рішень чи можливістю бути самостійною [10].

В дітей перераховані особливості станів інвалідності значно більше виражені, ніж у дорослих, оскільки в них ще не до кінця сформовані вольовий і мотиваційний компоненти особистості. Тому цілеспрямована робота психолога з батьками і педагогами, які контактують з дітьми-інвалідами, особливо консультування по вихованню набуває особливого значення [10].

Важливим фактором, що визначає специфіку відношення до власної інвалідності у дитини є соціальна підтримка. Соціальна підтримка включає в себе створення для дитини-інваліда широкої, стабільної мережі соціальних контактів, які характеризується спільним проживанням і проведенням вільного часу з іншими дітьми та дорослими, наявністю друзів, членством в клубах і суспільних об’єднаннях. В залежності від мети, соціальна підтримка може бути різнорівневою і включати спілкування тільки дітей-інвалідів, так і змішані спілкування дітей-інвалідів і здорових дітей. Емоційна підтримка, як правило, більш ефективна в гомогенних групах дітей-інвалідів, що мають подібний дефект, тоді як підвищення рівня соціальної адаптації більш ефективно в гетерогенних групах. Але мало просто помістити дитину-інваліда в групу здорових дітей. Без відповідної психосоціальної роботи зі здоровими дітьми і дорослими, направленої на розвиток у них толерантності до інших людей, контракти з ними дитини-інваліда можуть дати зворотний ефект: замість соціальної підтримки викликати глибоке розчарування [10].

У дітей-інвалідів виокремлюють дві можливі стратегії особистісного реагування на тілесний дефект: переосмислення, впевненість і відмова.

Переосмислення – це усвідомлення дитиною неможливості відповідати ідеальному образу тіла та будування індивідуальної інтерпретації своїх тілесних характеристик. Дитина-інвалід вибирає з культурного ідеалу тіла лише ті характеристики, які відповідають її актуальним можливостям і тим самим створює особистісний ідеальний конструкт, розглядаючи його як один із можливих варіантів домінуючого ідеального типу [10].

Дана проблема інтенсивно вивчається в психологічній науці. Аналізу проблем розвитку дітей інвалідів, їх Я-концепції, особливостей світосприйняття та само відношення присвячені роботи Ф.Василюка, О.Захарова, Д.Наєва, Л.Виготського, С.Рубінштейна та багатьох інших вчених [10].

І в той же час можна стверджувати, що значна кількість проблем залишається ще не повністю вивченою.

Об’єкт дослідження: психічний розвиток дітей-інвалідів з обмеженими можливостями.

Предмет дослідження: особливості Я-концепції дітей-інвалідів.

Мета: проаналізувати особливості психічного становлення дітей з вадами розвитку.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати теоретичні основи розвитку психіки в епоху дитинства.

2. Вивчити теоретичні основи відхилень та їх вплив на розвиток особистості в дитячому віці.

3. Проаналізувати особливості сприйняття дітьми вад розвитку.

Обсяг і структура роботи обумовлені метою і завданнями дослідження, а також логікою розташування в ній матеріалу. Дипломна робота складається з вступу, двох розділів, висновку та списку використаної літератури.