Держава та особа проблеми взаємодії

План

1. Людина, особа, громадянин: співвідношення понять.

2. Правовий статус: поняття і структура.

3. Правовий статус особи і громадянина.

4. Права людини: поняття та структура.

5. Об’єктивне та суб’єктивне право.

6. Поняття юридичного обов’язку.

7. Проблема класифікації прав.

8. Гарантії прав та свобод людини і громадянина.

ІІ. Правовий статус: поняття і структура

Складні зв’язки між державою та індивідами, а також між індивідами в державно- організованому суспільстві фіксується державою в юридичній формі – у формі прав, свобод та обов’язків. В своїй єдності саме вони складають правовий статус індивіда, який, в свою чергу, відображає особливості соціальної структури суспільства, рівень демократії та стан законності. Правовий статус як юридична категорія не лише визначає стандарти можливої та необхідної поведінки, що забезпечують нормальну життєдіяльність соціального середовища, а і характеризують реальну взаємодію держави та особи.

Природа, структура та зміст правового статусу як ключового поняття юридичної науки завжди були предметом вивчення як науковцями. так і представниками юридичної практики. В юридичній літературі існує декілька підходів до визначення змісту категорії правовий статус та його структури.

Деякі вчені самостійними елементами правового статусу особи називають громадянство1, загальну правоздатність, гарантії2, законні інтереси та юридичну відповідальність3. Інші автори, навпаки, деякі з вищезгаданих елементів характеризують або як передумову (громадянство, правоздатність), або як другорядні елементи статусу (юридична відповідальність, законні інтереси), або як такі, що виходять за межі правового статусу (гарантії)4. Серед елементів цієї категорії називають також правові норми, що закріплюють статус особи, правосуб’єктність, правові принципи та правовідносини статусного типу5.

Найбільш поширеним є визначення правового статусу як системи законодавчо встановлених та гарантованих державою прав, свобод, законних інтересів та обов’язків особи. Правовий статус є засобом нормативного закріплення основних принципів взаємодії особи та держави. Він являє собою систему еталонів, зразків поведінки суб’єктів, які, з одного боку, захищаються державою, а з іншого – схвалюються суспільством.

Таким чином, правовий статус характеризує положення особи у взаємовідносинах з суспільством та державою.

Це самостійна юридична категорія, що характеризується наступними ознаками:

1.Правовий статус має універсальний характер, оскільки поширюється на всіх суб’єктів.

2.Відображає індивідуальні особливості людини та її реальне положення в системі суспільних відносин.

3.Права та свободи, що складають основу статусу, не можуть реалізуватись без інших компонентів статусу – обов’язків та відповідальності.

4.Ця категорія забезпечує системність прав, свобод та обов’язків.

Елементи структури правового статусу є взаємозалежними та взаємодіючими.

Права особи в структурі правового статусу – це формально-визначені та юридично гарантовані можливості користуватися соціальними благами та реалізувати суб’єктивні інтереси. Це частина об’єктивного права, що визначає його належність певній особі. Іншими словами, це ті юридичні можливості певної людини, що є похідними від загальних абстрактних правил, закріплених законодавчо.

Свободи особи – це нормативно закріплені можливості, що мають певні особливості у зрівнянні з правом. Надаючи свободи, держава робить акцент на визначенні людини в певних сферах суспільної діяльності. Це виявляється у самостійному виборі суб’єктом способу життя, діяльності та поведінки в умовах, що надаються державою і суспільством. Свободи надають можливість встановити певну межу, що визначає можливості втручання держави в життя особи. Як правило, свободи мають диспозитивний зміст, що забезпечує можливість вибору того варіанту поведінки, що найбільш повно забезпечує реалізацію суб’єктивних інтересів. Згадаємо, наприклад, конституційно закріплену свободу совісті, що гарантує можливість сповідувати релігію, не сповідувати ніякої релігії, мати та поширювати релігійні та не релігійні погляди. Саме це забезпечує неможливість тиску на волевиявлення людини, обмеження її свободи.

Законні інтереси особи – це юридично значимі претензії на соціальні блага, які не охоплюються змістом прав і свобод. Вони захищаються державою та законом у такому ж обсягу, як права та свободи, хоча, на відміну від них, зміст законного інтересу чітко не визначений законодавцем. Це пов’язується з неможливістю за допомогою правових норм передбачити абсолютно всі життєві обставини та детально регламентувати всі можливі бажання суб’єктів, що можуть виникати в майбутньому. На практиці в процесі визначення та захисту законних інтересів, як правило, застосовують аналогію права та закону, або ж поширювальне тлумачення норм.

Юридичні обов’язки особи – це встановлені та гарантовані державою вимоги до поведінки людини, офіційна міра необхідної діяльності.

Права та обов’язки об’єктивно взаємопов’язані між собою через їх взаємообумовленість та рівність. Належне виконання покладеного обов’язку є необхідною умовою та гарантією реалізації прав, свобод та законних інтересів суб’єктів, забезпечує інтереси держави та суспільства.

Виконання обов’язку є юридичною та моральною основою людини вимагати від інших суб’єктів та держави гарантування належних йому прав.

Правовий статус об’єктивно відображає як позитивні, так і негативні риси реально діючої політико-правової системи. Саме тому його характеристика пов’язується з сутністю тієї соціальної системи, в межах якої правовий статус виникає та функціонує. Він є частиною, елементом суспільства.

Сучасний статус особи в Україні характеризується нестабільністю, низьким рівнем соціально-правової захищеності суб’єктів, відсутністю реальних гарантій, неспроможністю владних органів забезпечити, гарантувати та охороняти інтереси громадян. Правовий статус значно дестабілізується під впливом соціальної напруги, політичного протистояння, складної криміногенної обстановки, росту злочинності, екологічних катастроф та шокових засобів проведення різноманітних реформ. Соціальні дискомфорти, неадаптованість до нових умов, невпевненість в майбутньому складають систему соціально-психологічних факторів, що впливають на правовий стан особи.

Однак, в сучасних умовах складаються і позитивні тенденції правового статусу. Серед них – формування нової законодавчої бази правового статусу, що засновується на міжнародно-правових стандартах; формування нових пріоритетів взаємодії інтересів особи та держави, змістом яких є визнання особи вищою соціальною цінністю, а її інтересів – пріоритетними; очищення категорії правовий статус від ідеологічного та класового догматизму; перехід від імперативних методів регулювання правового статусу до диспозитивних.

Практичне значення категорії правовий статус, його відображення взаємодії особи та суспільства, громадянина та держави, а також індивіда та колективу визначають актуальність дослідження цього феномену як теорією держави та права, так і галузевими науками.

З нашої точки зору, найбільш правомірною є класифікація правового статусу за двома критеріями.

І. За характером (змістом) правовий статус класифікують на:

загальний (конституційний), що характеризує статус особи як громадянина держави. Він визначається конституцією і не залежить від певних поточних обставин, є рівним, єдиним і стабільним для всіх суб’єктів. Зміна цього статусу залежить від волі законодавця, а не бажання конкретної особи. Цей статус є базовим, вихідним для решти статусів, тому він не повинен враховувати багатоманітності суб’єктів права, їх особливостей та специфіки. Він визначає ступінь демократичності та соціальне призначення держави;

спеціальний (родовий) статус відображає особливості правового положення певних категорій громадян. Він базується на загальному, хоча більш детально характеризує доповнюючі права, обов’язки та пільги, передбачені законодавством для певної категорії осіб (статус студентів, військовослужбовців, пенсіонерів, інвалідів та ін.);

галузевий статус характеризує особливості прав та обов’язків суб’єктів стосовно певної сфери суспільних відносин. Конкретизує загальний статус нормами галузевого законодавства. Це надає можливості виділити адміністративно-правовий, цивільно-правовий, фінансово-правовий, кримінально-правовий та ін. статуси;

індивідуальний статус фіксує можливості та обов’язки певної конкретної особи. Він являє собою сукупність персоніфікованих прав та обов’язків, є динамічним та змінюється відповідно до змін в житті суб’єкта.

ІІ. За суб’єктами розрізняють правовий статус:

¨статус фізичних та юридичних осіб;

¨статус іноземців, осіб без громадянства;

¨статус біженців;

¨статус українських громадян, які знаходяться за кордоном;

¨професійний та посадовий статус;

¨статус осіб, що знаходяться в екстремальних умовах.


1 Конституционный статус личности в СССР. – М., 1980. – С.21-26.

2 Витрук Н.В. Основы правового положения личности в социалистическом обществе. – М., 1979. – С.29.

3 Кучинский В.А. Личность, свобода, право. – М., 1978. – С.115.

4 Див.: Общая теория прав человека / Под ред. Е.А.Лукашевой. – М., 1996. – С.29-30.

5 Матузов М.И., Малько А.В. Теория государства и права. – М., 1997. – С.237-238.

Характеристика роботи

Реферат

Кількість сторінок: 37

Безкоштовна робота

Закрити

Держава та особа проблеми взаємодії

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.