ВСТУП

Актуальність теми. Наділяючи своїх представників певними повноваженнями, держава, з одного боку, висуває до них високі вимоги, та у необхідних випадках застосовує і сувору, у тому числі і кримінальну, відповідальність за вчинення протиправних діянь. З іншого боку – забезпечує своїх представників посиленою охороною, щоб вони могли безперешкодно, без будь-якого стороннього впливу виконувати свої функції та були незалежними при прийнятті правомірних рішень. Для цього держава встановлює кримінальну відповідальність за втручання в діяльність певних категорій осіб, які діють від її імені і в її інтересах.

У засобах масової інформації ми доволі часто натрапляємо на звинувачення осіб у вчиненні дій, які слід кваліфікувати як втручання в діяльність працівників правоохоронних органів, державних діячів, суддів, захисників тощо. Водночас, судова статистика констатує лише поодинокі випадки засудження винних такі злочини. Тобто статті, у назві яких вживається словосполучення «втручання в діяльність» не мають широкого практичного застосування. Причинами такого становища може бути або недосконалість статей КК, які встановлюють відповідальність за такі діяння, або ж недоліки у роботі правоохоронних органів.

Безперечно, що аналіз складів злочинів, які передбачають відповідальність за втручання в діяльність певних осіб, проводиться у всіх науково-практичних коментарях КК та підручниках із Особливої частини кримінального права України. Натомість у науковій літературі ця проблема, на жаль, не отримала комплексного дослідження. Лише окремі її аспекти досліджували в радянські часи Л.А. Андреєва, В.А. Владіміров, В.А. Клименко, Ю.І. Ляпунов, В. Мальцев та ін.

У сучасній українській кримінально-правовій літературі питання відповідальності за втручання в діяльність працівників правоохоронних органів, державних діячів, судових органів тощо досліджувалися лише окремо. Наприклад, питання відповідальності на основі положень чинного КК України за втручання в діяльність працівника правоохоронного органу досліджувалося В.І. Осадчим, І.М. Заляловою; питання втручання в діяльність судових органів розглядали у своїх працях С.А. Аскеров, О.О.Кваша; питання відповідальності за втручання в діяльність державного діяча досліджував В.І. Осадчий; питання відповідальності за втручання в діяльність захисника чи представника особи на рівні наукових статей висвітлювали С. Штогун, В. Сміх тощо. Проте системно всі норми, які встановлюють відповідальність за втручання в діяльність, не досліджувалися.

Ці та інші обставини обумовлюють актуальність теми цієї курсової роботи.

Метою курсової роботи є комплексне розв’язання питань кримінальної відповідальності за втручання в діяльність, вироблення на цій основі пропозицій щодо вдосконалення чинного КК України в частині встановлення кримінальної відповідальності за такі злочини.

З урахуванням викладеного в роботі ставились такі завдання:

- з’ясувати зміст поняття «втручання в діяльність» та провести його розмежування з суміжними кримінально-правовими поняттями;

- дослідити об’єктивні та суб’єктивні ознаки складів злочинів, що полягають у втручанні в діяльність за чинним КК України;

- виявити недоліки, прогалини та суперечності у формулюванні ознак складів втручання в діяльність визначених осіб в чинному КК України.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини з приводу забезпечення кримінально-правовими засобами належних умов для здійснення своїх повноважень визначеними особами.

Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за втручання в діяльність за кримінальним правом України.

Нормативну основу дослідження склали положення Конституції України, чинного КК України та іншого галузевого законодавства.