Теорія держави і права 4

1. Поняття принципів права, їх класифікація.

Принципи права - це керівні ідеї, що характеризують зміст права, його сутність і призначення в суспільстві. З одного боку, вони вира­жають закономірності права, а з другого - являють собою найбільш загальні норми, що діють в усій сфері правового регулювання і по­ширюються на всіх суб'єктів. Ці норми або прямо сформульовані в законі, або виводяться із загального змісту законодавства.

Призначення принципів права полягає в тому, що вони забезпечу­ють однакове формулювання норм права, а також їхній вплив на су­спільні відносини у формі правового регулювання й інших форм пра­вового впливу, визначають шляхи вдосконалення правових норм, виступаючи як провідні ідеї для законодавця. За умови їх закріплення в Конституції принципи права забезпечують єдність процесів створення права, його реалізації і охорони. Принципи права є кри­терієм оцінки права і методологічною основою його подальшого вдосконалення.

Принципи права поділяють на соціально-правові (які відобража­ють систему цінностей, притаманних суспільству в цілому: доміну­вання загальнолюдських цінностей, визнання пріоритету прав і сво­бод людини і громадянина, єдність загальних і приватних інтересів) і спеціально-правові (які відображають основні засади формування й дії права як специфічного соціального феномена. Залежно від сфери дії вони підрозділяються на загальноправові, міжгалузеві, галузеві принципи, принципи інститутів права).

- Загальноправові (загальні чи основні) принципи притаманні всім галузям права, відображають природу права в цілому.

До загальноправових принципів, як правило, відносять принци­пи законності, справедливості, юридичної рівності, соціальної свободи, соціального і громадянського обов'язку, демократизму, національної рівноправності, гуманізму, рівності громадян перед законом, взаємної відповідальності держави й особистості, верхо­венства права, політичного, ідеологічного й економічного плю­ралізму, непорушності прав людини.

- Міжгалузеві принципи - принципи, характерні для кількох галу­зей права: здійснення правосуддя тільки судом, гласність судового розгляду, національна мова судочинства, незалежність суддів і під­порядкування їх тільки закону, принцип змагальності в цивільно-процесуальному та кримінально-процесуальному праві та ін.

- Галузеві принципи визначають специфіку конкретної галузі права (принцип забезпечення свободи праці й зайнятості у трудовому праві, принцип індивідуалізації покарання - у кримінальному, принцип рівноправності всіх форм власності - у цивільному праві та ін.).

- Принципи інститутів права визначають особливості окремих пра­вових інститутів (принцип добровільності укладення цивільно-правових угод).

2. Поняття функцій права, їх система і класифікація.

У науці поняття "функція" вживається в різних значеннях. Функ­ції розглядаються в математиці, біології, кібернетиці, соціології, фі­зиці та ін. У юридичній науці термін "функція" вживається для ха­рактеристики соціальної ролі й призначення держави і права. Понят­тя "функція права" повинне охоплювати одночасно як призначення права, так і напрями його впливу на суспільні відносини.

Таким чином, функції права - це найбільш істотні напрями і сто­рони його впливу на суспільні відносини, у яких розкривається загаль­нолюдська і класова природа та соціальне призначення права.

Функції права мають наступні ознаки.

Функція права випливає з його сутності і визначається призна­ченням права в суспільстві.

Функція права - це напрям його впливу на суспільні відносини, без якого суспільство обійтися не може.

Функція виражає найбільш істотні, головні риси права і спрямо­вана на здійснення корінних завдань правового регулювання.

Сталість як необхідна ознака функції характеризує стабільність, безперервність, тривалість її дії.

Виділяють загальносоціальні та спеціально-юридичні функції права.

Загальносоціальні функції виражають вплив права на суспільство і поділяються на економічну, політичну, культурну, виховну, оціноч­ну, інформаційну, ціннісно-орієнтаційну та ін.

Спеціально-юридичні поділяють на регулятивну (регулятивно-статичну і регулятивно-динамічну) й охоронну. Вони виражають спе­цифічну регулятивну природу права.

Регулятивно-статична функція спрямована на закріплення в нор­мах права суспільно корисних відносин, що потребують забезпечен­ня стабільності й непорушності (основи конституційного ладу, наро­довладдя, форми власності, правовий статус громадян, поділ влади, правові основи різних галузей права, норми-заборони та ін). У цьо­му полягає одне із завдань правового регулювання. Право насампе­ред юридично закріплює, зводить у розряд чітко урегульованих ті суспільні відносини, які являють собою основу нормального, стабіль­ного існування суспільства.

Регулятивно-динамічна функція спрямована на забезпечення нор­мального динамічного розвитку суспільно корисних відносин, процесу досягнення намічених завдань, визначеного запрограмованого результату. Вона спрямована на зміну й удосконалення існуючих, ви­никнення нових суспільних відносин. Регулятивно-динамічна функ­ція виявляється у впливі права на суспільні відносини шляхом офор­млення їхнього руху (динаміки).

Охоронна функція спрямована на забезпечення нормального здій­снення регулятивно-статичної і регулятивно-динамічної функцій права, на охорону права від порушень. Відповідно нею охоплюють­ся попередження і припинення правопорушень, відновлення поруше­ного права, притягнення винної особи до юридичної відповідально­сті. Право охороняє загальновизнані, фундаментальні суспільні від­носини, воно спрямоване на витіснення шкідливих для суспільства відносин. Охороняючи ці відносини, право припиняє, забороняє, ка­рає дії, які порушують умови нормального розвитку, що суперечать інтересам суспільства, держави і громадян і тим самим витісняє їх.

Відповідно до елементів, з яких складається система права, деякі вчені виділяють п'ять груп функцій права: загальноправові (властиві всім галузям права); міжгалузеві (властиві двом і більше галузям пра­ва); галузеві (властиві одній галузі права); правових інститутів (вла­стиві конкретному інституту права); норми права (властиві конкрет­ному виду норм права).