Теорія держави і права

Принципи законності - це основні ідеї, початки, що виражають зміст законності: верховенство закону, єдність, доцільність і реальність законності.

- Верховенство закону - верховенство його в системі нормативних актів; рівність громадян перед законом; рівність їх прав і обов'язків, точне дотримання законів усіма особами, так як право виражає загальну волю всіх громадян.

- Єдність, тобто загальність. На всій території Росії діють федеральні закони і закони суб'єктів федерації, відображаючи місцеву специфіку, які не повинні суперечити федеральним законам.

- Доцільність, тобто оптимальність законів, їх відповідність потребам розвитку суспільства. Неприпустимо протиставлення законності і доцільності.

- Реальність, тобто досягнення фактичного виконання правових приписів, невідворотність відповідальності.

6. Поняття правопорядку. Співвідношення законності і правопорядку.

Правопорядок - це стан (режим) упорядкованості (урегульованості та узгодженості) системи суспільних відносин, який складається в умовах реалізації законності.

Співвідношення правопорядку і законності полягає в тому, що законність - це принцип діяльності, режим дій, відносин, а правопорядок - це результат реалізації цього принципу, режиму, дотримання законності.

Водночас правопорядок є важливим структурним елементом суспільного порядку, під яким розуміється правильно налагоджений стан усієї сукупності суспільних відносин, урегульованих не лише правовими, а й усіма іншими соціальними нормами.

Якщо зміцнення і підтримання правопорядку пов'язані з реалізацією норм права, то в підтримці суспільного порядку важлива роль належить й іншим соціальним нормам - моралі, корпоративним нормам, традиціям та звичаям.

Отже, поняття суспільного порядку за своїм обсягом ширше, ніж поняття правопорядку. Проте рівень правопорядку значно впливає на стан налагодженості всієї сукупності суспільних відносин.

7. Поняття і види юридичної практики.

Юридична практика - це професійна юридична діяльність з видання, тлумачення і реалізації правових приписів, здійснювана з урахуванням накопиченого соціально-правового досвіду.

Залежно від видів правової діяльності юридичну практику можна класифікувати на правотворчу, правотлумачну, правореалізаційну, практику систематизації права, правового виховання.

Правотворча практика полягає у здійсненні уповноваженим суб'єктом діяльності у порядку і формах, визначених суспільством, які дозволяють створювати норми права, що найбільш ефективно, повно і адекватно будуть регулювати суспільні відносини, врегулювання яких дійсно вимагається потребами життя.

Правотлумачна практика характеризується вчиненням соціальними суб'єктами юридичних дій, спрямованих на адекватне з'ясування і роз'яснення дійсного змісту правових норм, які здійснюються згідно з виробленими у суспільстві прийомами і способами тлумачення.

Правореалізаційна практика визначається як правова діяльність суб'єктів права, що забезпечує найбільш ефективне і оптимальне використання наданих прав, виконання покладених обов'язків, дотримання введених заборон та застосування правових норм з найменшими витратами зусиль і часу.

Практика систематизації права, правового виховання - це також відповідні види правової діяльності, що здійснюються згідно з сформованими у суспільстві моделями (порядками, правилами), які дозволяють отримати бажаний результат такої діяльності з найменшими затратами.

Ще юридичну практику можна класифікувати залежно від суб'єктів правової діяльності на наступні види: законодавчу, судову, слідчу, нотаріальну, антимонопольну тощо.

8. Загальна характеристика та ознаки правопорушень. Види та елементи правопорушень.

Правопорушення - це суспільно небезпечне винне протиправне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатного суб'єкта, за яке чинне законодавство передбачає юридичну відповідальність.

До основних ознак правопорушення належать:

- суспільна небезпечність (шкідливість), тобто спричинення шкідливих наслідків чи загроза спричинення таких наслідків законним інтересам особи, суспільства, держави, які охороняються законом (шкода може бути моральною, матеріальною та фізичною);

- правопорушенням може бути тільки діяння - тобто у вигляді активної дії (наприклад, вчинення крадіжки) або у формі бездіяльності - коли норми права зобов'язують особу зробити певні дії, а особа їх не виконує (наприклад, ненадання допомоги). Правопорушення завжди є актом дії суб'єктів. Думки, наміри, переконання, почуття, погляди, соціальні або особисті властивості особи не є правопорушеннями і відповідно не можуть виступати як підстави юридичної відповідальності;

- протиправність діяння, тобто це діяння повинно безпосередньо порушувати вимоги конкретної норми права. Діяння, не врегульовані чинним законодавством не вважаються правопорушенням;

- винність діяння, тобто внутрішнє ставлення особи до вчиненого суспільно небезпечного діяння і його наслідків у формі умислу чи необережності. Про винність йде мова тоді, коли особа повинна була обрати варіант поведінки, але вчинила дії всупереч правовим нормам;

- деліктоздатність суб'єкта, яка вчинила правопорушення, тобто особа за віком і станом психічного здоров'я усвідомлює характер своїх дій, керує ними та передбачає їх наслідки, а також може нести юридичну відповідальність за їх здійснення. Особа повинна усвідомлювати, що вона діє протиправно, якщо вона цього не усвідомлює (через малоліття, неосудність або інші обставини), то не буде і правопорушення;

- юридичне карне діяння, тобто за його вчинення передбачається певні вид і міра юридичної відповідальності у вигляді втрат особистого, майнового, організаційного чи матеріального характеру;

- причинний зв'язок між діянням і соціально небезпечними наслідками, що наступили, тобто такі наслідки зумовлені саме цим діянням, а не іншими причинами.

Склад правопорушення включає чотири елементи:

- об'єкт;

- об'єктивну сторону;

- суб'єкт;

- суб'єктивну сторону.

Види правопорушень:

- Злочин;

- Проступок.