Трудове право 3

1. Суб’єкт дисциплінарного правопорушення

Суб'єктом дисциплінарного правопорушення завжди є особа, яка перебуває у трудових правовідносинах з власником або уповноваженим ним органом.

Основною характеристикою суб’єкта дисциплінарного правопорушення є деліктоздатність - тобто здатність особисто нести відповідальність за порушення трудових обов'язків є складовою частиною праводієздатності особи.

Трудова праводієздатність за загальним правилом наступає з 16 років, в окремих випадках - з 15 років, а учнів - з 14 років (ст. 188 КЗпП). Всі неповнолітні мають рівні права і обов'язки в трудових правовідносинах з повнолітніми. Це говорить про те, що до дисциплінарної відповідальності працівник може притягатися з моменту, коли він за віком досяг трудової праводієздатності й уклав трудовий договір з роботодавцем.

У трудовому праві відповідальність має тільки особистий характер, на відміну від цивільного права, де майнову відповідальність за неповнолітніх до 15 років несуть батьки, опікуни, аз 15 до 18 років неповнолітні самі несуть майнову відповідальність за шкоду, яку вони заподіяли, проте якщо вони не мають заробітку чи майна, до відповідальності залучаються їхні представники.

За законодавством розрізняється загальний і спеціальний суб'єкт дисциплінарної відповідальності.

Загальним суб'єктом є будь-який працівник, на якого поширюються загальні норми про дисципліну: правила внутрішнього трудового розпорядку,КЗпП.

Спеціальним суб'єктом є працівник, який несе дисциплінарну відповідальність за спеціальними нормативно-правовими актами - статутами, положеннями, законами. Такими зокрема є:

1. Статут про дисципліну працівників зв'язку, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 1996 р. №877;

2. Дисциплінарний статут прокуратури України, затверджений постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 р.;

3. Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 1993 р. №55;

4. Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України, затверджене. Указом Президента України від 12 березня 1996 р.;

5. Положення про дисципліну працівників споживчої кооперації України, затверджене постановою Першої конференції споживчої кооперації України від 25 червня 1997 р.;

6. Закон України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 р.;

7. Закон України "Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України" від 2 лютого 1994 р.;

8. Закон України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р.;

9. Закон України "Про зв'язок" від 16 травня 1995 р.;

10. Гірничий закон України від 6 жовтня 1999 р.

2. Відмінність матеріальної відповідальності від цивільно-правої відповідальності

Аналізуючи питання щодо відмінності матеріальної відповідальності у трудовому праві від майнової відповідальності в цивільній галузі права,слід зазначити, що відповідальність роботодавця і працівника як сторін трудового договору має свої специфічні особливості, що і дає підставу вважати матеріальну відповідальність у трудовому праві самостійним видом юридичної відповідальності. Ці особливості полягають у наступному:

1. Суб'єктом матеріальної відповідальності можуть бути лише працівники, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем. При цьому матеріальна відповідальність працівника та матеріальна відповідальність роботодавця вирізняються між собою розміром відшкодованої шкоди, порядком відшкодування, характером правових норм, що їх регулюють. Так, обсяг матеріальної відповідальності працівника, за загальним правилом, визначається розміром завданої шкоди в межах середнього заробітку працівника (зобов'язання повного відшкодування виникає у випадках прямо зазначених у КЗпП). Роботодавець відшкодовує завдану працівникові шкоду у повному обсязі незалежно від власного фінансово-економічного стану.

Суб'єктами цивільної відповідальності є рівноправні, незалежні один від одного, автономні учасники цивільно-правових відносин. Водночас сторони матеріальної відповідальності, яка виникає із трудового договору, не є повністю рівноправними, оскільки в трудовому праві продовжує діяти метод підпорядкування працівника роботодавцю і в умовах переходу до ринку поряд з домінуючим договірним методом регулювання трудових відносин, сфера дії якого в сучасних умовах все більш поширюється.

2. На відміну від цивільного у трудовому праві відповідальність має тільки особистий характер. При цьому письмові договори про повну матеріальну відповідальність, якщо це передбачено для певних категорій працівників, не можуть укладатися з неповнолітніми працівниками віком до 18 років. У цивільному праві згідно із ст. 1178 Цивільного кодексу України (ЦК) майнову відповідальність за неповнолітніх віком до 14 років несуть батьки, опікуни, а з 14 до 18 років неповнолітні самі несуть майнову відповідальність за шкоду, яку вони заподіяли (ст. 1179 ЦК). Проте, якщо вони не мають заробітку чи майна, до відповідальності залучаються їхні представники. Крім того, особи, які виконують роботу на підставі цивілно-правових угод (наприклад, за договором підряду) несуть майнову відповідальність за нормами цивільного законодавства.

3.Підставою матеріальної відповідальності є трудове правопорушення, яке проявляється у невиконанні чи неналежному виконанні трудових обов'язків, що призвело до заподіяння матеріальної чи немайнової шкоди. Норми цивільного законодавства регулюють відносини щодо відшкодування шкоди, заподіяної невиконанням чи неналежним виконанням цивільно-правових обов'язків.

4. У цивільному праві майнова відповідальність настає у повному обсязі заподіяної шкоди, в тому числі і при упущеній вигоді, при неодержанні очікуваних прибутків. Отже, в цивільно-правових відносинах при заподіянні шкоди інших осіб діє загальне правило про повне відшкодування заподіяної шкоди.