Призначення додаткових покарань при звільнені від покарання з випробуванням

Відповідно до статті 77 Кримінального кодексу України (далі ККУ) у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

1. Ст. 77 в загальній формі вирішує питання про можливість поєднання звільнення від відбування покарання з випробуванням з призначенням додаткових покарань. При цьому співставлення ст. 11 з відповідними положеннями ст. ст. 75, 79, 89 КК 2001 р. та ст. 46 КК 1960 р. дозволяє зробити наступні висновки: а) приймаючи попе­реднє рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, суд може у передбачених законом випадках призначити будь-яке додаткове покарання крім кон­фіскації майна (див. п. 4 коментарю до ст. 75); якщо конфіскація майна передбачена у відповідній статті (частині статті) Особливої частини КК як обов'язкове додаткове по­карання, суд при призначенні покарання за цією статтею (частиною статті) спочатку має застосувати ч. 2 ст. 69, і лише потім звільнити особу від відбування покарання з випробуванням; б) призначаючи передбачені ст. 77 додаткові покарання, суд повинен керуватись відповідними положеннями розділів X, XIЗагальної частини КК, що визна­чають особливості призначення цих додаткових покарань; в) на відміну від ст. 79 КК 2001 р. та ст. 461 КК 1960 р., ст. ст. 75, 77 не передбачають можливості звільнення від призначених судом додаткових покарань; це означає, що звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 стосується лише вказаних в ній основ­них покарань, а додаткове покарання, якщо воно призначене, має застосовуватись до засудженого реально (саме цей термін - "застосування" - вжитий в назві ст. 77); г) обчислення строку такого додаткового покарання, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, починається з першого дня встанов­леного судом іспитового строку; якщо строк цього покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається судимою до завершення його відбування, в тому числі і тоді, коли за результатами випробування прийняте остаточне рішення про зві­льнення особи від призначеного судом основного покарання.

2. Виконання призначених судом додаткових покарань щодо особи, звільненої від відбування покарання з випробуванням, здійснюється відповідно до положень КК та кримінально-виконавчого права. Зокрема, обчислення строку додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади та займатися певною діяльністю по­чинається з моменту набрання вироком, яким призначено це покарання, законної си­ли (див. ч. З ст. 55 та коментар до неї). При застосуванні ст. 75, як уже зазначалось, з цього моменту починається і перебіг встановленого судом іспитового строку.

Стаття 78 передбачає наступне:

1. Після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав по­кладені на нього обов’язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання.

2. Якщо засуджений не виконує покладені на нього обов'язки або сис­тематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністрати­вні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлен­ня, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання.

3. У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього Кодексу.

1. Ст. 78 у поєднанні з окремими положеннями ст. ст. 76, 77 визначає зміст двох останніх стадій звільнення від відбування покарання з випробуванням. - власне випробування засудженого та прийняття за результатами випробування судом остаточ­ного рішення щодо відбування (не відбування) призначеного засудженому покарання.

2. Випробування засудженого в якості обов'язкових елементів включає:

а) визначений судом іспитовий строк як конкретні часові межі випробування;

б) перебування засудженого під контролем органів, вказаних в ч. 2 ст. 76;

в) необхідність виконання покладених на засудженого судом обов'язків, які передбачені ч. 1ст. 76; г) обов'язок не вчинювати систематично правопорушень, що потягли за со­бою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправ­лення; при цьому вжитий в ч. 2 ст. 78 термін "систематично" означає, що протягом іспи­тового строку таких правопорушень має бути не менше трьох; ґ) обов'язок не вчинити протягом іспитового строку нового злочину, в тому числі і у вигляді ухилення засудже­ного від додаткового покарання, якщо воно було призначено вироком суду (ч. 1 су. 389).

3. Випробування буде вважатись успішним, якщо засуджений протягом іспито­вого строку виконав усі обов'язки, зазначені вище у п. п. в)-ґ). У цьому разі суд відпо­відно до ч. 1 ст. 78 і в порядку, визначеному ст. 408-2 КПК, приймає остаточне рішення про звільнення засудженого від призначеного йому основного покарання. За змістом ч. 1 ст. 78 прийняття такого рішення, якщо випробування було дійсно успішним, є обов'язком, а не правом суду.

4. Випробування не буде вважатись успішним, якщо засуджений протягом іспи­тового строку не виконав зазначених вище у п. в) чи п. г) обов'язків. У цьому разі суд відповідно до ч. 2 ст. 78 і в порядку, визначеному ст. 4082 КПК, приймає остаточне рішення про направлення засудженого для відбування призначеного йому основ­ного покарання. Прийняття такого рішення можливе як після закінчення іспитового строку, так і до його закінчення.

5. Випробування також не буде вважатись успішним, якщо засуджений протя­гом іспитового строку вчинить новий злочин (злочини). У цьому разі суд, відповідно до ч. З ст. 78 і керуючись правилами, передбаченими ст. ст. 71, 72, призначає засу­дженому остаточне покарання за сукупністю вироків. Як невідбуту частину покарання при цьому необхідно розглядати: а) те основне покарання, від відбування якого засу­джений був звільнений на підставі ст. 75, за винятком строку попереднього ув'язнення, якщо воно мало місце в попередній кримінальній справі; б) невідбута час­тина додаткового покарання у виді штрафу чи позбавлення права обіймати певні по­сади або займатися певною діяльністю, якщо воно було призначене при звільненні від відбування покарання з випробуванням.

6 Особлива ситуація виникає тоді, коли новий злочин (злочини) вчинений засу­дженим після закінчення іспитового строку, але до прийняття остаточного рішення судом за результатами випробування. Ст. 78 прямо цю ситуацію не вирішує. Співставлення положень цієї статті з ч. 1 ст. 71 дозволяє зробити наступні висновки: а) у будь-якому разі питання щодо призначення остаточного покарання засудженому має вирішуватись з урахуванням прийняття остаточного рішення за результатами випро­бування; це означає, що постановлення наступного вироку може відбутись лише піс­ля набрання законної сили постановою судді, в якій вирішене питання про відбування (не відбування) основного покарання, призначеного попереднім вироком; б) якщо ви­пробування було успішним і на момент закінчення іспитового строку були всі підстави для звільнення засудженого від призначеного основного покарання, суд має прийняти остаточне рішення про таке звільнення; в цьому разі при постановленні наступного вироку призначене попереднім вироком основне покарання до уваги не береться і в цій частині застосування правил, передбачених ст. 71, виключається (зазначені пра­вила можуть поширюватись лише на невідбуту частину додаткового покарання, якщо воно було призначене попереднім вироком); в) якщо випробування не було успішним і у суду були всі підстави для прийняття остаточного рішення про направлення засу­дженого для відбування призначеного основного покарання в порядку ч. 2 ст. 78, суд має прийняти таке рішення; в цьому разі призначене попереднім вироком основне покарання (за винятком строку попереднього ув'язнення, якщо воно мало місце в по­передній кримінальній справі) належить розглядати як невідбуту частину покарання за попереднім вироком і при постановленні наступного вироку застосовувати правила

ст. 71; при цьому в частині додаткових покарань діють ті ж правила, що і при застосу­ванні ч. З ст. 78 (див. п. 5 коментарю до даної статті).

Задача №17.

Білова було засуджено за ч. З ст. 189 КК до позбавлення волі на строк п'ять років з конфіскацією всього майна, що є його власністю. Повністю відбувши основне покарання, Білов дізнався, що один з його вкладів у банку "Надра" не конфісковано, Він спро­бував зняти частину грошей, але банк запропонував йому зверну­тись до суду, тому що на вклад накладено арешт. Білов звернувся з заявою до суду, в якій просив дозволити розпоряджатись вкладом.

Варіант. До такого самого покарання Білова було засуджено за ч. 4 ст. 190 КК.

Яке рішення повинен прийняти суд?

Відповідь:

Варіант№1

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ККУ злочин передбачений ч. 3 ст. 189 є тяжким, оскільки максимальне покарання передбачене за цей злочин становить не більше 5-ти років позбавлення волі.

п. 3 ч.1 ст. 80 ККУ особа звільняється від відбування покарання при засудженні до позбавлення волі на строк не більше 5-ти років за тяжкий злочин (строк давності виконання вироку)

У тих випадках, коли після виконання вироку про конфіскацію всього майна буде виявлене неконфісковане майно засудженого, придбане ним до постановлення виро­ку або хоча б і після цього, але на кошти, що підлягають конфіскації, суд, що постано­вив вирок, або суд за місцем виконання вироку виносить за поданням прокурора ух­валу про звернення конфіскації на виявлене майно. За змістом ч. 2 ст. 80 вирок у ча­стині конфіскації майна може виконуватись в межах строку давності виконання обви­нувального вироку.

Суд повинен винести рішення про зняття арешту з майна (банківського рахунку) громадянина Білова

Варіант №2

Відповідно до ч. 5. ст. 12 ККУ злочин передбачений ч.4 ст. 190 ККУ є особливо тяжким злочином, оскільки максимальне покарання передбачене за цей злочин складає 10 років позбавлення волі.

п. 4 ч.1 ст. 80 ККУ особа звільняється від відбування покарання при засудженні до позбавлення волі на строк не більше 10-ти років за особливо тяжкий злочин (строк давності виконання вироку)

У тих випадках, коли після виконання вироку про конфіскацію всього майна буде виявлене неконфісковане майно засудженого, придбане ним до постановлення виро­ку або хоча б і після цього, але на кошти, що підлягають конфіскації, суд, що постано­вив вирок, або суд за місцем виконання вироку виносить за поданням прокурора ух­валу про звернення конфіскації на виявлене майно. За змістом ч. 2 ст. 80 вирок у ча­стині конфіскації майна може виконуватись в межах строку давності виконання обви­нувального вироку.

Суд повинен за поданням прокурора винести ухвалу про звернення конфіскації на виявлене майно.