Цивільне процесуальне право 1

1. Поняття цивільного процесуального права, його предмет, методи й система

Цивільне процесуальне право — це сукупність і система пра­вових норм, предметом регулюванні яких є суспільні відносини в сфері здійснення правосудця в цивільних справах. Такі відносини визначають процесуальний порядок провадження в цивільних спра­вах, встановлений Цивільним процесуальним кодексом та іншими законами України. Цей порядок складається з провадження по розгляду і вирішенню справ по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових та інших правовідносин, справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справ окремого проваджен­ня, тобто з провадження в цивільних справах.

Процесуальний порядок провадження в цивільних справах як предмет цивільного процесуального права визначається: системою процесуальних дій, які виконуються судом, органом судового виконання, учасниками процесу; змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій; системою цивільних процесуальних прав і обо­в'язків суб'єктів правовідносин, які визначають зміст цивільних процесуальних дій; гарантіями реалізації цивільних процесуальних прав і обов'язків.

Сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків та про­цесуальних дій по їх реалізації становить зміст процесуальної діяль­ності суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин: судів — по розгляду і вирішенню цивільної справи, по перевірці законності та обгрунтованості поставленого у справі рішення; органу судового виконання — по примусовій реалізації судового рішення; осіб, які беруть участь у справі, — по захисту суб'єктивних майнових і особистих немайноних прав, державних і громадських інтересів; інших учасників процесу — по сприянню судові, органу судового виконання і особам, які беруть участь у справі, в здійсненні покла­дених на них процесуальних функцій.

Питання про предмет регулювання цивільного процесуально­го права в науці цивільного процесу вирішується неоднозначно. Положення, що таким предметом є тільки процесуальні дії суду і учасників процесу⁷, не відповідає цивільному процесуальному зако­нодавству, численні норми якого визначають процесуальні права і обов'язки таких осіб (статті 99, 103, 107, 108, 118-122 ЦПК). Не відповідає ЦПК включення до предмета цивільного процесуального права тільки правовідносин.

Викликає заперечення концепція, за якою в предмет регулю­вання цивільного процесуального права включаються суспільні ві­дносини, що виникають в процесі несудового порядку розгляду цивільних справ (в третейському, товариському судах та ін.). У діяльності по застосуванню права такими органами і організаціями реалізуються загальні із судочинством функції — правозахисна, запобіжна і виховна, але способи і методи їх реалізації різні. Чис­ленні організаційні і функціональні принципи мають специфічний характер: третейське провадження не притаманне судочинству. Процесуальний порядок судочинства в цивільних справах виступає формою здійснення правосуддя, провадження в громадських судах не є правосуддям. Судочинству наданий пріоритет перед іншими формами захисту права — адміністративною і громадською — суддя при розгляді заяви про видачу виконавчого листа перевіряє закон­ність і обгрунтованість рішень третейського і товариського суду (ст. 18 Положення про третейський суд), встановлена підвідомчість судові всіх пов'язаних між собою вимог, якщо навіть деякі з них підвідомчі арбітражеві (ст. 26 ЦПК); орган судового виконання примусово виконує рішення і несудових органів (ст. 348 ЦПК).

Правовідносини, які складаються між територіальним судом загальної юрисдикції або органом судового виконання і учасниками цивільного процесу, істотно відрізняються від правовідносин, які складаються між арбітражним судом (що здійснює також правосуд­дя) і учасниками арбітражного процесу. В арбітражному суді спори вирішуються суддею одноособове. Порядок ведення засідання виз­начається суддею, а в разі розгляду справи, трьома суддями — суддею, головуючим у засіданні (статті 70, 74 АПК України). Спро­щений процесуальний порядок розгляду справ, встановлений обо­в'язковий претензійний порядок, відсутнє касаційне оскарження. В цивільному процесі справи у всіх судах першої інстанції розгля­даються колегіально в складі трьох суддів або суддею одноособово (статті 7, 16 ЦПК). Отже, система норм права, які врегульовують цивільне судочинство, і система норм права, які врегульовують порядок провадження в інших юрисдикційних органах, відрізняю­ться за предметом правового регулювання і не поєднані в одній галузі. Вони становлять самостійні процесуальні галузі права — цивільно-процесуальну, адміністративно-процесуальну, арбітраж­но-процесуальну, нотаріально-процесуальну, громадсько-процесу­альну.

Метод цивільного процесуального права в науці визначається в загальних рисах але вихідні їх положення можуть, служити для правильного розкриття його змісту. Метод — це сукупність закрі­плених у нормах цивільного процесуального права способів і засо­бів впливу на відносини, які регулюються, і поведінку їх суб'єктів. Він обумовлюється специфічними властивостями предмета регулю­вання цивільного процесуального права, соціальними функціями, які виконує ця галузь права, і органічним ЇЇ зв'язком з галузями матеріального права. За змістом метод цивільного процесуального права є імперативно-диспозитивним і характеризується норматив­ним визначенням: підстав виникнення, розвитку і припинення цивільних-процесуальних правовідносин, характеру правових зв'я­зків між його суб'єктами; процесуально-правовим становищем су­ду, органу судового виконання, учасників процесу; цивільних про­цесуальних дій — їх змісту, форми, порядку виконання; цивільних процесуальних санкцій.

Імперативний метод впливу на поведінку суб'єктів регульова­них відносин закріплений у нормах права, що встановлюють зобо­в'язання, заборони і примушування. Зобов'язання — обов'язок конкретної активної поведінки (статті 95, 217 ЦПК); захоронення — заборона виконання певних дій і бездіяльності (статті 135, .412 ЦПК); примушування — вплив, спрямований на забезпечення ви­конання правил окремих норм цивільного процесуального права. Диспозитивний спосіб характеризується дозволянням і визначаєть­ся правами суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, встановлених нормами ЦПК (статті 99, 103). Імперативний спосіб проявляється в процесуально-правовому становищі суду. Він як орган держави, що здійснює правосуддя, наділений активністю і виконує керівну роль у цивільному процесі, спрямовує дії учасників процесу, які повинні підпорядковуватися-судові, забезпечує здійснення ними прав і виконання обов'язків. Суд вирішує цивільну справу і окремі питання, які виникають у процесі її розгляду, виносить рішення, яке має обов'язковий хара­ктер. Перелічені та інші встановлені законом процесуальні права суду мають істотну особливість — вони водночас є його обов'язками. Разом з тим у деяких нормах права визначається дозволена поведінка суду. Від його розсуду залежить прийняття зустрічного позову з пропущенням встановленого строку для його пред'явлення (ст. 140 ЦПК), забезпечення позову (ст. 149 ЦПК), зупинення провадження (ст. 222 ЦПК).

Спосіб дозволяння широко використовується в нормах циві­льного процесуального права, в яких визначено процесуально-пра­вове становище сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Сторони наділені широкими процесуальними повноваженнями для захисту суб'єктивних матеріальних прав, реалізація яких можлива за їх розсудом на основі вільного волевиявлення і забезпечується системою необхідних процесуальних гарантій.

Правове становище експертів, свідків, перекладачів, інших осіб, які не беруть участі у справі, визначається не дозволеністю поведінки, а обов'язком таких осіб діяти певним чином.

Метод цивільного процесуального права характеризується та­кож окремим видом юридичних фактів — процесуальних дій суду і осіб, які беруть участь у справі, від яких залежить виникнення і розвиток процесуальних правовідносин і які є засобами здійснення процесуальних прав і виконання обов'язків. Гарантіями їх реаліза­ції виступають цивільні процесуальні санкції. Ними встановлені правові наслідки за порушення прав і невиконання обов'язків. Це - примусове припинення неправомірних процесуальних дій, ска­сування незаконних і необгрунтованих рішень, застосування при­мусових заходів виконання, процесуальних штрафів, відшкодуван­ня заподіяних збитків, примусовий привід, видалення із залу судо­вого засідання. В санкціях впроваджено позитивне зобов'язання і примушування, що характеризує їх імперативність. Таким чином, метод правового регулювання цивільного процесуального права є за змістом імперативно-диспозитивним і забезпечується такими спо­собами впливу на правові відносини, що регулюються, і поведінку його суб'єктів, як дозволяння, зобов'язання, заборона і примушу­вання.

Система цивільного процесуального права — це сукупність норм та інститутів галузі права, зумовлених предметом правового регулювання. Вона визначається структурою ЦПК України та скла­дається з двох частин — загальної і особливої. Загальна об'єднує норми й інститути цивільного процесуального права, які мають значення для всієї галузі, всіх видів провадження і стадій цивільно­го процесу (розділи І, II ЦПК). До особливої частини включені норми та інститути, які врегульовують порядок розгляду і вирішен­ня справ по стадіях судочинства (розділи III—VIЦПК).

Цивільному процесуальному праву належить значна роль в управлінні суспільством, в забезпеченні соціально-економічних і політичних перетворень у країні, оскільки ним закріплений проце­суальний порядок захисту соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян та їх інтересів, гарантованих Конституцією України й іншими законами, а також прав і охоронюваних законом інтересів приватних, колективних, державних підприємств, установ, організацій. Процесуальне право забезпечує зміцнення законності, запобігання цивільним правопо­рушенням і формування в правовій свідомості громадян принципу справедливості.