Спілкування на уроках літератури

Повноцінність викладання літератури в школі забезпечується тоді, коли в процесі роботи над художніми творами налагоджується постійний духовний контакт між учителем і учнями, створюється атмосфера відвертості, добро­зичливості, взаємоповаги, коли суб’єкти розмови виступають як рівноправні партнери спілкування і в актах взаємодії виявляється їхня ініціатива. Такий контакт особливо необхідний на уроках літератури, де осягаються духовні цінності. Духовне спілкування вимагає створення особливих умов і ситуа­цій, що забезпечують розкутість дітей. Адже мова йде про вироблення став­лення до ідей, моральних норм, культурних цінностей. Розмова на уроці лі­тератури може мати характер довірливого спілкування, якщо учні виступа­тимуть активними співучасниками пошуку істин, якщо вчитель не насаджу­ватиме думку, а розумно вестиме до неї. Ефективність навчання вимагає побудови оптимальної моделі співробітництва в системі “учитель-учень”. Мистецтво навчання і виховання засобами літератури не терпить натаску­вань, голого повчання.

У процесі роботи над твором повинна бути відвертість, щирість, справ­жня людяність у взаєминах учителя та учнів. Адже моральна ідея тільки тоді стає життєвим правилом, нормою поведінки, коли вона глибоко усвідом­лена людиною. Істин не зазубрюють, їх треба осмислити, пережити, вистраж­дати; лише на основі цього формуються стійкі утворення в психіці людини, що виражають її ставлення до життєвих явищ. “Як мускули стають безсиль­ними, кволими без праці і вправ, так і розум не формується без розумового напруження, без думки, без самостійних пошуків.”

Критичність мислення — це один із компонентів, важливих факторів по­вноцінного розумового розвитку. Враховуючи ці фактори, В.Сухомлинсь- кий застерігає вчителя: “Бійтеся покірливого, безсловесного, готового з усім погодитися учня.”

Педагогічна мудрість учителя — уміти завоювати довір’я школярів, розумно керувати процесом навчання, захоплювати їх силою логіки, науко­вої аргументації, розвивати допитливість, самостійність, не нав’язувати їм готових висновків. Учнів треба ставити в такі навчальні ситуації, в яких виявлялася б їхня моральна позиція. Завдання вчителя — зробити вивчення кожного твору чимось близьким для них, таким, що викликає роздуми, по­чуття (радості, болю, жалю, суму, гніву, обурення і т.п.).

Духовний контакт учителя і учнів може виникнути тоді, коли на уроці ство­рюється атмосфера безпосередності й невимушеності, коли учень відчуває себе рівноправним партнером спілкування, коли з ним рахуються як з особистістю.

Не має права на своє існування такий урок, де пригнічуються думки і почуття школярів, а вчитель виступає законодавцем істин в останній інстанції.

Сучасний урок діалогічний у тому розумінні, що вчитель і учні створю­ють єдиний ансамбль, в якому дві сторони зацікавлені у пошуках істини.

Вдумливий учитель прагне прислухатись до думки учнів, дипломатично зробить ту чи іншу думку надбанням усього колективу.

Як приклад, наведемо фрагмент уроку на тему: “Образ Захара Беркута за однойменною повістю Івана Яковича Франка”, що проводився вчителькою Ларисою Василівною Яхно у 155 школі м. Києва:

Учитель: Сьогодні я вирішила поговорити з вами про те, які герої твору І.Франка “Захар Беркут” вам найбільше запам’ятались, чим вразили вас, що б ви хотіли взяти від них для себе, для свого життя. Кожен хай скаже те, що йде безпосередньо від його душі, від серця. Відповідаючи, посилайтесь на ті епізоди твору, що вас найбільше схвилювали. Давайте, діти, подумаємо, яка найхарактерніша риса Захара Беркута. Учні:- мужність і розсудливість;

- чесність;

-далекозорість.

Учитель: Ви назвали ряд рис характеру, які також були властиві Захару Беркуту, але, на мій погляд, всі вони підпорядковуються найголовнішій рисі героя — його любові до народу. Згадаємо, як пише в повісті І.Франко про цього сивого дев’яносто­літнього старця.

Учні: - мов стародавній дуб-велетень;

- поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя, знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази.

Учитель: Так, громада була для нього всім, перш за все метою його життя, і він неуявляв себе без неї. Подумайте, ким він був для Тухольської громади.

Учні: - Він був садівником, лікарем, він також був суддею, і порадником, і батьком.

Учитель: Чи любив, на ваш погляд, Захар Беркут свого сина ? Розкажіть про це наоснові тексту.

Як бачимо, на уроці була створена сприятлива атмосфера, за якої учень ніби і забуває, що його навчають і він є об’єктом впливу. Відбувається неви­мушена розмова про письменника, про життя, людські стосунки.

Навіть за характеру дискусійної розмови між двома суб’єктами або ве­дення її у формі “запитання-відповідь” не може бути місця імперативності, голому диктату. Вимушене спілкування на уроках літератури повинно по­ступатися місцем добровільному, гуманістичному, довірливому, діловому спілкуванню; воно має набувати характеру рівноправного діалогу. Учитель вправі уміло “нав’язувати” свою думку, але не силою диктату (обмін мо­ральними і духовними цінностями виключає всяку авторитарність), а насам­перед тому, що він старший наставник, навчений життєвим досвідом, і зако­номірно, має право повчати. Однак не повинна витіснятись і своєрідність бачення окремими учнями художнього твору. Імперативне спілкування вчи­теля та учнів нагадує стосунки між командиром і солдатом у військових частинах, де немає свободи для висловлювання думки, витісняється своєрід­ність, неповторність бачення творчості митця, там не може бути простору для розвитку позитивної мотивації.

Характер безпосередньої взаємодії партнерів може бути і гармонійним, і дисгармонійним. Лише у першому випадку забезпечуються умови для оптимального функціонування системи учитель-учень. У другому випадку створюється своєрідний психологічний бар’єр між учителем та учнем. Він може відзначатись як повного, так і частковою несумісністю партнерів.

У системі суб’єкт-суб’єкт найчастіше виникають протиріччя такого характеру:

1.Психологічна несумісність партнерів, що виявляється в негативному ставленні один до одного.

2.Відсутність належного такту з боку вчителя до учнів, їхніх запитів, потреб, що породжує певну відчуженість у навчальному процесі.

3.Невміння орієнтуватися на вікові особливості дітей.

4.Нецікавість об’єкта розмови.

5.Неготовність учнів спілкуватися (відсутність у них певних знань, необхідних для цього).

Найчастіше несумісність партнерів спілкування зумовлюється нега­тивним ставленням учнів до вчителя, що й породжує своєрідний прихований внутрішній протест, небажання спілкуватися з вчителем. Можливе й негатив­не ставлення вчителя до учнів, де виділяють такі спектри:

1.Яскраво виражене позитивне ставлення.

2.В цілому позитивне ставлення (воно може виражатися вчителем або відкрито, або в прихованій формі).

3.Яскраво виражене негативне ставлення.

4.Приховане від учнів негативне ставлення.