Сучасні методи науково-педагогічного дослідження

5. Метод кваліметрії

На початку XXI ст. спеціалісти в галузі підвищення якості виробництва велику увагу надавали проблемі формулювання цілей організації та доведення цих цілей до виконавців, оцінюванню результатів діяльності усіх категорій працівників у зв’язку зі ступенем досягнення цілей. Було встановлено, що можливість вимірювання ступеня досягнення цілей на усіх рівнях управління дозволяє систематично виявляти відхилення від них, а отже, виробляти прийоми, способи, методи усунення цих відхилень. На основі вимірювання результатів, ступеня досягнення цілей формується потужний механізм зворотного зв’язку, який має великий цілеорієнтований мотиваційний вплив на трудову поведінку працівників усіх категорій.

Одним із принципів управління біосоціальними системами є цілеспрямованість. Класичним прикладом біологічної сутності людини є її організм, що функціонує як цілісна жива система. Ця системна цілісність зумовлена тим, що всі взаємодіючі між собою органи, самостійно виконуючи свої функції, все ж неминуче підкоряється двоєдиній глобальній меті – забезпеченню життєдіяльності людини та продовженню її роду. Дорослий людський організм являє собою складне ціле, куди входять органи й тканини, причому кожний орган і тканина посідають в організмі чітко визначене місце і мають свою характерну та впорядковану структуру. Сукупно вони утворюють інтегровану систему високого ступеня складності. Жорстка і водночас чітка організація усього організму, спрямована на забезпечення життєдіяльності людини і продовження роду при чіткому виконанні кожним органом своїх функцій, дає підстави стверджувати, що першою закономірністю функціонування організму як складної системи є цілеспрямованість усіх внутрішніх взаємодій.

З точки зору соціальної сутності людини цілеспрямованість у поведінці виступає також як найважливіша закономірність, притаманна людям. Весь комплекс наших взаємопов’язаних дій і вчинків при розв’язуванні якихось конкретних завдань завершується тоді, коли мету досягнуто. У класичній психології концепція цілеспрямованої поведінки розглядає наявність мети як деяку властивість або стан. Цілеспрямована поведінка людини в соціальному середовищі є її генетично зумовленою потребою. З цього випливає, що цілепокладання як процес виявлення або встановлення цілей соціального об’єкта з доведенням їх у проміжному (деталізованому, декомпозованому) вигляді до всіх взаємодіючих частин та елементів є першим основоположним принципом формування ефективного управління будь-якою соціальною системою.

Наявність чітких цілей є не лише необхідною, але й недостатньою умовою ефективного функціонування соціального об’єкта. Без усвідомлення цілей людиною, без аналізу ступеня їх досягнення неможлива свідома побудова ієрархії цілей.

Одним із фундаментальних понять кібернетики є поняття зворотного зв’язку. Наприклад, у живій системі узгодженість взаємодії частин, що мають певну автономність, забезпечується наявністю зворотного зв’язку сигнали якого безперервно надходять у центр управління. Кора головного мозку є таким центром управління всім організмом як обмеженою сукупністю частин, які функціонують самостійно, але у цілковитій взаємодії одна з одною.

До кори головного мозку безперервно надходять усі відомості про результати діяльності кожного органу, які постійно інформують центр через комплекс відчуттів або фізичних явищ про ті процеси що відбуваються в організмі. Це дозволяє останньому відповідним чином реагувати на зміни в порядку самоорганізації. Подібним чином зворотній зв’язок править за необхідну умову й закономірність доцільної діяльності людини.

Поведінка людини складається з безлічі взаємозв’язаних дій, необхідних для досягнення бажаного результату. Людина безперервно контролює, порівнює рівень досягнення цього результату з уявним або фактично встановленим рівнем. Такий контроль людина здійснює за допомогою неперервно функціонуючого зворотного зв’язку через кору головного мозку.

Отже, реалізація зворотного зв’язку – другий основний принцип теорій управління складними системами. Це другий принцип кібернетики, предметом якої є зв’язки в живих організмах, машинах і суспільстві.

Зворотні зв’язки поділяються на позитивні та негативні. Перші підсилюють командні впливи на об’єкт, другі, навпаки, послаблюють.

Ще Арістотель писав: “Благо за всіх обставин залежить від додержання двох умов: одна з них – правильне з’ясування завдання та кінцевої мети всякого роду діяльності, друга – відшукування всякого роду засобів, що ведуть до кінцевої мети” .

Перші кроки в реалізації глобальної мети полягають в обов’язковій її декомпозиції, яка зводиться до поділу глобальної мети на компоненти (чинники), які складають сутність цієї мети як єдиного цілісного явища. Тут варто зазначити, що компоненти повинні бути вимірюваними. Зауважимо, що компоненти освіти повинні бути визначені у двох площинах: змістовій та процесуально-операційній.

Якщо глобальною метою освіти є формування всебічно розвиненої особистості, то її змістова декомпозиція дає такі чотири компоненти:

–накопичення фонду знань, умінь і навичок; творчий розвиток;

–моральний розвиток; фізичний розвиток.

У процесуально-операційній площині декомпозиція глобальної мети виглядає так:

–уявлення; поняття; судження; теорія; ставлення; погляди; переконання;

–позитивні людські якості; звички культури поведінки.

У когнітивній площині:

–розуміння; відтворення; застосування; аналіз; синтез; оцінка.

Декомпозицію цілей освіти можна здійснити двома шляхами: “знизу вгору” та “зверху вниз”.

Перший шлях окреслює рух від конкретних цілей до глобальної, загальної, а другий – рух від загальної до конкретних. Зрозуміло, що потрібно виробити операційний механізм такого руху. Та крім того, надзвичайно важливого значення набуває просте зрозуміле та однозначне оцінювання ступеня досягнення декомпозованих цілей освіти, тобто цілей навчання, виховання і розвитку через вимірювання відповідних параметрів.

Вимірювання цих параметрів повинно здійснюватися за законами і принципами спеціальної наукової дисципліни – кваліметрії. Кваліметрія – це наука про методи кількісного оцінювання якості продукції»[3].

Якість об’єкта є системою властивостей цього об’єкта. Крім абсолютного показника кожна проста або складна властивість може характеризуватися й відносним показником.

Наприклад, в 5-бальній шкалі оцінювання за абсолютний показник слід вибрати оцінку 5. Відносний показник цієї оцінки: . Для інших оцінок відносні показники будуть такими:

Аналогічно можна подати рейтингову оцінку. Наприклад, максимальний бал, який учень може отримати при 100-бальній рейтинговій шкалі становить 100 балів. Учень набрав 74 бали, відносний показник: 74/100=0,74 і т.д.

При такому підході порівнюваність оцінок знань з різних дисциплін, які мають різну шкалу балів, забезпечується повністю, а отже, шкала балів з окремих дисциплін при визначенні загального рівня знань не має значення.

При 12-бальній шкалі оцінювання навчальних досягнень учнів абсолютним показником є оцінка 12. Відносні:

Кваліметрія дає можливість підвищити об’єктивність оцінювання навчальних досягнень учнів особливо на підсумковому етапі вивчення нового матеріалу.

Взагалі, визначення комплексної оцінки з урахуванням вагомості чинників та кваліметричних показників з одночасним якісним аналізом самих чинників може дати досить глибоку характеристику стану справ у будь-якій галузі, в якій застосовується кваліметричний підхід.