Логопедія 12

5. Оргагізація та зміст корекційно-розвивального навчання з подолання дисграфії у молодших школярів

Організація корекційної роботи з подолання дисграфії у дітей молодшого шкільного віку може здійснюватися в декількох методологічних підходах.

Один з підходів відповідає сучасній теорії логопедії і базується на результатах логопедичної діагностики дітей з проблемами письма. Аналізуючи діагностичні дані логопед виявляє слабкі ланки (насамперед лінгвістичні) функціональної системи письма у конкретного учня, визначає вид або поєднання видів дисграфії і відповідно до цього планує корекційну роботу, спираючись на існуючі методичні рекомендації щодо подолання різних видів дисграфії. Така робота може здійснюватися індивідуально або з підгрупами дітей одного віку, у яких спостерігаються однакові види дисграфії. В основу цього підходу покладено принцип переважного впливу на слабкі ланки або ланки системи вікових еталонів.

Другий підхід до подолання дисграфії може здійснюватися в руслі широкомасштабної корекційно-розвиваючої роботи шкільного логопеда, яка побудована відповідно до методичних рекомендацій А.В. Ястребової (1984, 1997). Цей підхід має не тільки корекційну, але й профілактичну спрямованість. Крім того, організація роботи з урахуванням рекомендацій А.В. Ястребової дозволяє шкільному логопеду охопити велику кількість учнів. В рамках даного підходу корекційно-розвиваюча робота присвячена, насамперед, вдосконаленню усного мовлення дітей, розвитку мовномисленнєвої діяльності та формуванню психологічних передумов до здійснення повноцінної навчальної діяльності.

Відповідні заходи фахівці починають реалізовувати вже з першокласниками, які складають так звану групу ризику, тобто з дітьми, які мають порушення або недорозвинення усного мовлення. Основне завдання логопеда в роботі з такими дітьми - за допомогою систематичних занять, що враховують шкільну програму з рідної мови (з початку навчання грамоті), удосконалювати усне мовлення дітей, допомагати їм оволодівати письмовою мовою і, в кінцевому рахунку, попередити появу дисграфії і дислексії.

Логопед працює одночасно над усіма компонентами мовної системи - звуковою стороною мови і лексико-граматичним ладом. При цьому в роботі виділяються кілька етапів, кожен з яких має провідний напрямок.

I етап - заповнення прогалин у розвитку звукової сторони мови (розвиток фонематичного сприйняття і фонематичних уявлень; усунення дефектів звуковимови; формування навичок аналізу та синтезу звукоскладового складу слів; закріплення звукобуквенних зв'язків та ін.);

II етап - заповнення прогалин в області оволодіння лексикою і граматикою (уточнення значень слів і подальше збагачення словника шляхом накопичення нових слів і вдосконалення словотворення; уточнення значень використовуваних синтаксичних конструкцій; вдосконалення граматичного оформлення зв'язного мовлення шляхом оволодіння учнями словосполученнями, зв'язком слів у реченні, моделями різних синтаксичних конструкцій);

III етап - заповнення прогалин у формуванні зв'язного мовлення (розвиток і вдосконалення вмінь і навичок побудови зв'язного висловлювання: програмування смислової структури висловлювання; встановлення зв'язності і послідовності висловлювання; відбору мовних засобів, необхідних для побудови висловлювання).

Розвиваючи всі компоненти мовної функціональної системи, удосконалюючи у дітей навички довільних операцій з мовними елементами з урахуванням матеріалу шкільної програми з мови, логопед одночасно вирішує кілька завдань. До цих завдань А.В. Ястребова відносить: розвиток мовномисленнєвої активності і самостійності, формування повноцінних навчальних умінь і раціональних прийомів організації навчальної роботи, формування комунікативних умінь, попередження або усунення дислексії і дисграфії, попередження функціональної неграмотності та інші.

6. Порушення голосу: причини, механізми, класифікація, профілактика

За ступенем розладу фонації виділяють дисфонію (часткове порушення сили, висоти і тембру голосу) й афонію (відсутність голосу). При дисфонії голос стає глухим, хрипким, сиплим, немодульованим, тремтячим, швидко виснажуваним, іноді — носовим. Афонія характеризується повною відсутністю звуку голосу і можливістю говорити лише пошепки.

За причинами і механізмам фонаційних розладів розрізняють:

1. Функціональні порушення голосу:

центральні (психогенна афонія або істеричний мутизм);

периферичні (фонастенія, гіпотонусна і гіпертонусна дисфонія або афонія, патологічна мутація).

2. Органічні порушення голосу:

центральні (дисфонія та афонія при дизартрії та анартрії);

периферичні (дисфонія та афонія при захворюваннях гортані; ринофонії).

Центральні органічні порушення голосу пов’язані з паралічами і парезами голосових зв’язок, зумовленими ураженням стовбура або кори головного мозку, провідних нервових шляхів. Центральні органічні порушення голосу виникають у дітей з дитячим церебральним паралічем.

Причинами периферичних органічних порушень голосу є різні запальні захворювання або анатомічні зміни голосового апарату. Серед них — хронічні ларингіти, опіки і травми гортані, периферичні парези і паралічі (при ураженні поворотного нерва), “співочі вузлики”, пухлини (папіломатоз) гортані, післяопераційні рубці та стенози гортані, стан після резекції гортані або ларингектомії.

При функціональних порушеннях голосу діяльність голосового апарату порушується при відсутності органічних ушкоджень. Центральні функціональні порушення голосу (психогенна афонія) є наслідком гострої психотравмуючої ситуації. Периферичні функціональні порушення голосу за типом фонастенії можуть бути викликані надмірними голосовими навантаженнями, недотриманням голосового режиму при респіраторних захворюваннях.

Зміст лікувальної роботи при різних порушеннях голосу залежить від причин і характеру розладу фонації. Так, при функціональних порушеннях голосу вирішального значення надають загальнозміцнювальному лікуванню, масажу передньої поверхні шиї, ЛФК, фізіотерапії, дотриманню голосового режиму.

Логопедичну роботу з відновлення порушень голосу слід починати якомога раніше, щоб запобігти фіксації патологічної голосоподачі, домогтися ліпших результатів, уникнути розвитку невротичних реакцій на дефект. Основні напрями корекційної роботи включають психотерапію, корекцію дихання, розвиток координації фонації та артикуляції, автоматизацію досягнутих навичок і забезпечення голосу вільного мовного спілкування. На логопедичних заняттях з корекції дисфонії застосовується дихальна і артикуляційна гімнастика, виконуються фонопедичні вправи. У хворих після екстирпації гортані проводиться робота з формування стравохідного голосу.

Відновленим вважається гучний голос при правильному мовному диханні, відсутності стомлюваності і неприємних суб’єктивних відчуттів. Логопедична робота при порушеннях голосу триває приблизно 2–4 місяці.

Порушення голосу функціонального характеру, як правило, усуваються повністю, проте при недотриманні рекомендацій логопеда можливі рецидиви. Важливе значення для успіху корекції порушень голосу має організованість та наполегливість пацієнта.

Для запобігання згаданим порушенням необхідні виховання правильних голосових звичок (не форсувати голос), профілактика застудних захворювань, відмова від куріння й алкоголю, прийому надто холодної і гарячої їжі. Особи мовно-голосових професій повинні володіти навиками діафрагмального дихання і правильної голосоподачі. Будь-яку, навіть найменшу застуду неприпустимо переносити на ногах; у період хвороби слід дотримуватися щадного голосового режиму.