Методика викладання та педагогіка вищої освіти 3

5. Програма практичної діяльності студентів у процесі навчання у вищому навчальному закладі

Суб'єктами навчального процесу у вищому навчально­му закладі є викладачі і студенти. Успішність їх взаємодії значною мірою залежить від структури їх діяльності, сутність якої полягає в організуванні і керуванні діяльніс­тю студентів із засвоєння навчального матеріалу.

Діяльність студентів (учіння). Учіння є специфічним ви­дом трудової діяльності. Специфіка його полягає в тому, що:

- воно постає як система, елементи якої взаємопов'я­зані;

- у процесі учіння студенти створюють базу знань для майбутньої професійної діяльності;

- навчально-пізнавальна праця студентів здійсню­ється у теоретичній і практичній формах, які взаємозв'я­зані і спрямовані на формування знань і умінь;

- учіння, з одного боку, протікає під впливом викла­дачів, з іншого - його успіх значною мірою зумовлений рівнем організації самостійної пізнавальної роботи сту­дентів;

- навчальна діяльність студентів у вищому навчально­му закладі має продуктивно-перетворювальний характер, а під час практики - творчо-продуктивний.

Ефективність учіння визначається його формами, най­поширенішими з яких є слухання, читання, конспектуван­ня, виконання вправ, розв'язування задач, проведення до­слідів, навчальні дослідження, професійне моделювання:

1. Слухання. Сутність його полягає у сприйманні на слух інформації, яку студент отримує на лекціях, семі­нарських, практичних та інших заняттях. Щоб він зумів усвідомити і засвоїти (тобто персоніфікувати) мовну інформацію, викладач має відчувати аудиторію, реагува­ти на труднощі студентів (не всі можуть виокремити голо­вне, швидко зробити записи), змінюючи темп читання лекції, тембр і гучність мовлення, повторюючи і уточню­ючи сказане.

2. Читання. Це форма самостійної роботи студента. Раціональне читання є науково обґрунтованою техно­логією, що забезпечує персоніфікацію максимального об­сягу інформації за найкоротший час з мінімальними ви­тратами праці.

3. Конспектування. Студенти здійснюють його в про­цесі слухання і читання. В обох випадках вони вдаються до кількох способів конспектування: записують детально без осмислення; записують головне і одночасно осмислюють записане; ведуть опорний конспект з глибоким осмислен­ням тексту. При самостійному читанні ступінь персоніфі­кації інформації значно ґрунтовніший.

4. Виконання вправ, розв'язування задач. Основною метою цієї форми роботи є формування умінь при ви­вченні конкретних дисциплін. Задачі і вправи доцільно використовувати з усіх навчальних дисциплін, оскільки вони сприяють розвитку аналітичного мислення сту­дентів, їх самостійності. У процесі виконання вправ студен­ти повинні вникнути в їх сутність, вибрати оптимальні шляхи своїх дій, пояснити і довести їх правильність або правомірність.

5. Проведення дослідів. Цю форму діяльності викорис­товують у процесі вивчення природничих дисциплін. Вона передбачена навчальним планом вищого навчального за­кладу. Проведення дослідів потребує відповідної теоретич­ної підготовленості, вміння користуватися лабораторним устаткуванням, матеріалами, володіння технологією ор­ганізації дослідної роботи. Цінність цієї форми діяльності полягає в тому, що студенти здобувають уміння і навички проведення наукового дослідження, поглиблюють теоре­тичні знання, розвивають у собі допитливість, відпові­дальність, самостійність.

6. Навчальні дослідження. До навчальних досліджень належать курсові і дипломні роботи, реферати, проекти. Виконання навчально-дослідної роботи вимагає від сту­дентів високого рівня самостійності і пізнавальної активності. Цей вид роботи сприяє розвитку умінь здійснення наукового пошуку і формуванню аналітичного мислення, поглибленню інтересу до певної науки. Нерідко реферат стає основою курсової роботи, а курсова - дипломної робо­та, яка згодом може стати основою для кандидатської ди­сертації.

7. Професійне моделювання. Застосовують його під час виробничої практики. Це планування і здійснення фраг­ментів виробничої діяльності, наближених до реального виробничого процесу, моделювання різних його варіантів, тобто програвання ролей, які їм доведеться виконувати у майбутній професійній діяльності, набутті професіона­лізму.

6. Вимоги вчителя, як до людини, фахівця і працівника

Емоції та почуття мають дуже велике значення в практичній професійній діяльності соціального працівника. Вони збагачують відображення об'єктивної дійсності і стають у зв'язку з потребами, схильностями та інтересами важливими спонуканнями до діяльності, регуляторами її активності. Емоційна стійкість. Робота з різними за віком, інтересами, рівнем культури чи вихованості людьми викликає необхідність пом'якшення чи маскування деяких рис власного характеру, обумовлених певним типом темпераменту. Таке регулювання характеру потребує твердої волі, зусилля над собою. А це передбачає наявність в структурі характеру таких рис, як уміння володіти собою, великодушність, стриманість, підтягнутість. Почуття є важливим виявом сутності та свідомості фахівця. Від того, як соціальний працівник ставиться до тих чи інших об'єктів, до інших людей, своєї справи, залежить успіх професійної діяльності. Характерною рисою емоційних почуттів є їх полярність. Кожне з них має явно виражений позитивний чи негативний відтінок, породжений ставленням соціального працівника до об'єкта, його потреб, прагнень (приємне — неприємне, задоволення — незадоволення, радість — горе, симпатія — антипатія, любов — ненависть). Звичайно, протилежні почуття є несумісними в один і той самий момент. Тому важливе значення у професійній діяльності соціального працівника мають вольові якості: рішучість, витримка, прийняття своєчасного рішення, уміння володіти собою і керувати іншими людьми. Свої переживання, ставлення, стани працівник виявляє у формі почуттів, які зовнішньо виражаються в його словах, інтонації, тембрі голосу, а також у міміці, жестах, пантоміміці. Тому уміння керувати собою реалізується, насамперед, у виразі обличчя, жестикуляції, мові. Без сильної волі неможлива творча діяльність. Прагнення і рішення завжди нерозривно пов'язані з практичною діяльністю і лише разом з нею утворюють єдиний вольовий акт. Вольові акти завжди опосередковані розумовими процесами, уявленнями і думками, але вони безпосередньо пов'язані з емоціями і почуттями, що виникають у людини внаслідок емоційно забарвленого прагнення її до певних об'єктів. Відображаючи предмети і явища об'єктивної дійсності як цілі прагнень людини, воля існує, таким чином, в єдності з її розумом і почуттями, вона становить перехід від мислення та емоцій до діяльності.