Методика викладання, педагогіка та психологія вищої освіти 9

1. Самоактуалізація особистості. Педагогічне спілкування як діалог.

Педагогічне спілкування − це професійне спілкування викладача з усіма учасниками навчально-виховного процесу, яке спрямоване на створення оптимальних умов для здійснення мети, завдань виховання і навчання.

Культура педагогічного спілкування включає загальну культуру людини, психолого-педагогічні знання, вміння та навички, відповідний емоційний настрій та спрямованість педагога на ефективну діяльність.

Стадії педагогічного спілкування: моделювання майбутнього спілкування; початок взаємодії; корекція і уточнення прийомів впливу, вербальне та невербальне спілкування; керування спілкуванням і корекція; аналіз здійсненої системи спілкування; моделювання майбутньої діяльності. «Мистецтво і майстерність виховання полягають у тому, щоб уміти бачити себе в образі вихованця, в тій істоті, що мислить, відчуває, переживає, істоті, яку ми творимо...» (В.Сухомлинський).

Функції педагогічного спілкування:

1)інформаційно-комунікативні;

2)регуляційно-комунікативні (регулювання поведінки);

3)афективно-комунікативні (визначення, вплив емоцій людини).

Прояв функцій спілкування на різних етапах навчально-виховного процесу.

2. Стилі і моделі педагогічного спілкування як вияв характерних особливостей взаємодії. Моделі спілкування педагога.

Стиль педагогічного спілкування – прояв педагогічної техніки (методики) у взаєминах. Залежить від особистих якостей людини, загальної культури, професійної компетенції, педагогічної інтуїції.

За В.Кан-Каликом, структура професійно-педагогічного спілкування включає:

1)прогностичний етап (моделювання майбутнього спілкування з аудиторією);

2)комунікативний етап (організація спілкування на початку навчально-виховного заходу − комунікативна атака);

3) управлінський етап (безпосереднє спілкування протягом навчально-виховного заходу);

4) заключний етап (аналіз перебігу спілкування та його результатів і внесення відповідних корективів у модель майбутнього спілкування).

Класифікація: демократичний, авторитарний, ліберальний, змішаний стилі.

Характер спілкування вихователя з вихованцем визначає основні стилі його роботи – авторитарний, демократичний і ліберальний.

– авторитарний стиль дає змогу підтримувати високий рівень дисципліни та результативності навчального процесу, проте лише за умови постійного демонстрування влади викладача;

– зовнішні показники дисциплінованості та конформності студентів не завжди є виявом злагоди, а внутрішній психічний конфлікт, підґрунтям якого є притлумлений протест проти диктату викладача, часто сублімується в різноманітні форми девіантної та антисоціальної поведінки молодої особистості.

– викладач є зразком, прототипом дорослості, гідною моделлю для самоідентифікації студентів;

– викладач виконує скоріше функцію арбітра, ніж судді, він не перешкоджає формуванню позитивного «Я-образу» студента й уникає засудження незадовільних вчинків «із висоти кафедри»;

– викладач допомагає молодим людям усвідомлювати власні дії, обмірковувати їх і передбачати можливі наслідки.

Існує й інша класифікація: активно-позитивний, ситуативний, пасивно-позитивний, пасивно-негативний, активно-негативний.

Найбільш оптимальний і водночас найскладніший стиль, безперечно, − демократичний.

Також можна визначити стилі ставлення педагога до колективу: стійко-позитивний, пасивно-позитивний, нестійкий, ситуаційно-негативний, стійко-негативний.

На основі стилю роботи і ставлення педагога до колективу виокремлюють такі стилі педагогічного спілкування:

– спілкування на основі захоплення спільною творчою діяльністю;

– спілкування на основі дружнього ставлення;

– спілкування-дистанція;

– спілкування-залякування;

– спілкування-загравання.

Стиль спілкування визначає три типи викладачів: «проактивний», «реактивний» і «надактивний». Перший – ініціативний в організації спілкування, індивідуалізує свої контакти з вихованцями, його настанова змінюється відповідно до досвіду. Він знає, чого хоче, і розуміє, що в його поведінці сприяє досягненню мети. Другий – також гнучкий у своїх настановах, але внутрішньо слабкий. Не він особисто, а вихованці диктують характер його спілкування з навчальним колективом. У нього розпливчасті цілі та відкрито пристосувальна поведінка. Третій – схильний до гіпертрофованих оцінок своїх учнів і вибудовування нереальних моделей спілкування. На його думку, коли студент активніший від інших – він бунтар і хуліган, а коли пасивніший – ледар і нероба. Видумані ним же оцінки змушують такого педагога діяти відповідним чином: він час від часу впадає в крайнощі, підпорядковуючи своїм стереотипам реальних студентів.

Такт (доторкання) – норма прояву моральності в спілкуванні. Педагогічний такт – форма функціонування педагогічної етики, норма моральної поведінки викладача.

Вимоги педагогічного такту: максимум інформації про педагогічну ситуацію; уміння оцінювати ситуацію; урахування особливостей студентів, об’єктивні і суб’єктивні обставини тощо; передбачати ефективність результату, наслідки впливу; особлива чуйність до «конфліктних» студентів; витримка, об’єктивність, гуманізм, педагогічний оптимізм; «... викладачі, повинні розвивати, поглиблювати в своїх колективах педагогічну етику, стверджувати гуманний початок у вихованні як найважливішу рису педагогічної культури кожного педагога» (В.Сухомлинський).

Вимоги до культури педагогічного спілкування:

-виправдовувати довіру держави, суспільства;

-дотримуватися педагогічної етики;

-поважати людей;

-бути готовим до діалогу з людиною у кожній ситуації;

- розвивати фізичну й духовну витривалість, загальну культуру спілкування.

Правила спілкування:

1)єдність слова і справи;

2)вимогливість до себе та інших;

3) зібраність у справах, вчинках, словах;

4)чесність, обов’язок, педагогічна і громадська відповідальність;

5)увага, чуйність, терпіння, наполегливість;

6)самоаналіз ефективності педагогічного впливу;

7)самокритичність, вміння виправляти власні помилки;

8) педагогічний оптимізм, відвага в педагогічній творчості, мудра влада над вихованцями.

Розвиток комунікативних здібностей:

-соціальної перцепції (розуміння стану людини);

-мускульної мобільності, зібраності; керування психічним й емоційним станом;

- ініціативності (зовнішній вираз, мовлення, комунікативна атака, створення умов позитивного спілкування);

- застосування прийомів вербального впливу (тональність, темп, емоційність, виразність, образність);

- використання невербальних засобів спілкування (міміка, жести, пантоміміка);

-вміння «подати» себе в спілкуванні;

-організація і творчий розвиток спілкування;

-мудре оптимістичне прогнозування й аналіз тощо.

Шляхи вдосконалення культури спілкування: ознайомлення з психолого-педагогічною літературою, спостереження, спеціальні вправи, постійне спілкування, громадська активність, розвиток педагогічних, комунікативних, ораторських здібностей, удосконалення загальної культури.

Заповіді педагогічного спілкування:

1.Відносини зі студентами – фундамент діяльності педагога.

2.У спілкуванні виходити з мети, завдань виховання, інтересів студентів.

3.Орієнтуватись на співрозмовника.

4.Не обмежуватися інформацією, аналізувати мотиви.

5. Усвідомлювати психологічну атмосферу (співпереживати).

6.Самокритичність. Не жалітися на тих, кого навчаєш.

7.Уміти слухати і поважати співрозмовника.

8.Тактовність. Взаємність у спілкуванні.

9.Динаміка, розвиток, ініціативність у спілкуванні.

10. Уникати моралізму та негативних установок спілкування.

11.Виключати «голу» критику. Вчасно похвалити чи пожурити. «Небійтесь бути ласкавими» (В.Сухомлинський). Частіше посміхатись, схвалювати,заохочувати.

12.Розвивати комунікативну пам’ять, уяву, увагу, загальну культуру.