Вступ

Сучасна філософія освіти стверджує кризовий стан останньої як на вітчизняних теренах, так і за рубежем. З одного боку, їй не вдається виплекати в підростаючого покоління світогляд, який запобігав би загостренню глобальних проблем людства, сприяв би як фізичному, так і духовному оздоровленню нації, а з другого – продовжується відчуження діючої освіти від індивідуальних інтересів багатьох людей. Таким чином, дисгармонія між загальносуспільним „треба” і власне особистістним „хочу” часто залишається неподоланою.

Такий стан зумовлений технократичними підходами до проблем формування особистості, що стало результатом зосередження освітнього процесу на засвоєнні насамперед традиційних компонентів змісту освіти (знань, умінь та навичок) у той час, коли життя вимагає поряд із традиційними засвоєння нетрадиційних: досвіду творчої діяльності, досвіду емоційно-ціннісного ставлення до світу, духовності.

До того ж склалася ситуація, коли усталені методи, форми та засоби навчання і виховання недостатні не лише для того, щоб вивільнити на навчальних заняттях час для засвоєння нетрадиційних компонентів змісту освіти, а навіть для того, щоб вивільнити на навчальних заняттях час для засвоєння нетрадиційних компонентів змісту освіти, а навіть для того, щоб належним чином засвоїти традиційні.

За рубежем, окрім самої Болгарії, широко застосовують сугестивні підходи до навчання в Угорщині, Франції, Канаді, США.

Нові реалії політичного та економічного життя України вкотре збуджують інтерес до сугестивних методів навчання, які не тільки звільняють учня від суспільно сугестивної норми меж його властивостей, а й стимулюють гармонійний розвиток усієї особистості.

Аналіз сугестивних методів навчання, який був зроблений у 70-90 рр. минулого століття представниками психології та дидактики, з одного боку, виявився суперечливим, а з іншого – конкретно недостатнім. Варто зауважити, що й сьогодні декому важко зрозуміти істину, згідно з якою сугестія, використовувалася з найдавніших часів, використовується й буде використовуватися в навчально-виховному процесі. А коли ми говоримо про сугестивні методи навчання або сугестивний напрям у розвитку педагогіки, то йдеться насамперед про цілеспрямоване використання сугестії, а не стихійне. В основу ж різних напрямів сугестопедагогіки покладено характер використання сугестивних впливів на особистість та особливість прийомів впливу мнестичні можливості людини.

Таким чином, виникла необхідність розгляду основних напрямів сугестопедагогіки не лише як дидактико-педагогічних систем, а й педагогічних систем, зіставлення їх з традиційною педагогічною системою в предметній, функціональній та історичній площинах.

Будь-яка педагогічна система, у тому складі й дидактико-психологічне, потребує постійного розвитку, який відбувається в контексті умов соціального середовища, що постійно змінюється. З одного боку, прагнучи адаптуватися до вихованців з їхніми індивідуальними особливостями, а, з іншого – вчасно реагувати на соціально-культурні зміни природного, предметного, соціокультурного середовища, основні напрями сугестопедагогіки в сучасних умовах для свого виживання повинні інтегрувати позитивні сторони як педоцентричних, так і соціоцентричних систем. Така інтеграція є однією з основних вимог сучасної філософії освіти.

Автору на прикладах діяльності не лише багатьох творчо працюючих учителів та викладачів, а й власної діяльності довелося впевнитися, що сугестопедагогіка має невикористані резерви для розв’язання завдань, поставлених перед освітою сучасною філософією.

Це і стало головною причиною створення моделі сугестопедичного навчання ХЕТвоД.

Для того, щоб краще зрозуміти теоретичні та практичні підходи автора до застосування моделі сугестопедичного навчання ХЕТвоД, у „Додатках” для прикладу запропоновано розробку глобальної теми з розділу української мови „Стилістичні засоби української мови”, на вивчення якої за одним із структурних варіантів системи середньої освіти відведено 11 годин. Використовуючи цей матеріал та основні закономірності певного шкільного навчального предмету, доцільно застосувати модель сугестопедичного навчання ХЕТвоД для вивчення інших шкільних дисциплін.

Об’єкт дослідження – навчально-виховний процес у середніх загальноосвітніх навчальних закладах.

Предмет дослідження – теорія і практика організації сугестопедичного навчання школярів в 10-11 класах у процесі вивчення української мови.

Мета дослідження – на основі аналізу методів, засобів та форм сугестопедії, її можливостей для розв’язання назрілих завдань сучасної освіти, розробити технологію сугестопедичного навчання та її модель на уроках мови.

Завдання дослідження

1. У ході теоретичного аналізу сугестопедичної літератури, її систематизації визначити сутність сугестопедії як навчальної системи.

2. Розглянувши сугестопедію в порівнянні з традиційною та іншими педагогічними (сугестопедагогічними) системами, розробити теоретичну концепцію застосування сугестопедичних засобів для виконання назрілих освітніх завдань упродовж вивчення української мови в 10-11 класах загальноосвітніх шкіл.

3. Експериментально перевірити ефективність застосування моделі сугестопедичного навчання української мови з метою засвоєння не лише програмових знань, умінь та навичок, а й таких нетрадиційних компонентів змісту шкільної освіти як: досвіду емоційно-чуттєвого ставлення до світу, досвіду творчої діяльності.

Гіпотеза дослідження. Якщо засоби сугестопедичної навчальної системи Г.К. Лозанова дозволяють учням успішно засвоювати знання, уміння та навички в умовах психологічного комфорту, то можна висловити припущення, що цілеспрямоване використання засобів модифікованої технології сугестопедичного вивчення української мови допоможе вчителю не тільки успішно реалізувати традиційні компоненти змісту шкільної освіти на уроках української мови, а також нетрадиційні такі, як: досвід творчої діяльності, досвід емоційно чуттєвого ставлення до світу.

Актуальність дослідження. Існує безліч педагогічних технологій навчально-виховного процесу. З-поміж них найцікавішою з погляду ефективності і практичної значимості- сугестивна технологія, яка є ще мало поширеною. Ця технологія успішно використовується за кордоном: у Болгарії, Німеччині, Канаді, Італії, США. Вперше її було застосовано у 1966 році у Болгарії. Основоположником цього напряму став болгарський вчений, доктор медичних наук, лікар – психотерапевт Г.К. Лазанов. Основи сугестопедії також висвітлено у працях В.Н. М’ясищева, Д.Н. Узназде, Б.Д. Паригіна та С.С. Пальчевського.

Сугестопедія виходить з того, що повноцінний навчально-виховний процес можливий при умові цілеспрямованого використання без шкідливого впливу на здоров’я як учня, так і вчителя, свідомих та підсвідомих чинників у їхній взаємозалежності та взаємодоповнюваності.

Сугестопедія – новий і дидактично найефективніший напрям сугестопедагогіки, який позбавлений недоліків інших її напрямів (організаційних, пов’язаних з охороною здоров’я школярів). Використання засобів сугестопедії у вітчизняному педагогічному просторі з метою поліпшення умов для виконання назрілих завдань шкільної освіти найефективніше у поєднанні з досягненнями сучасної вітчизняної педагогічної науки і практики.