Очевидно, впливами та участю в історичному процесі в степовому Причорномор'ї племен культур шнурової кераміки можна пояснити порівняно більшу кількість поховань ямників, що супроводжувалися кам'яними сокирами в західній частині ямного ареалу України. Ця риса практично відсутня на просторах на схід від Дніпра. Племена східної частини, зокрема орельсько-самарської та молочанської групи, по основним характеристикам не так яскраві, мають більш консервативні риси. Водночас об'єднання, що контактували з нижньодонським регіоном (сіверсько-донецьке та східно-приазовське), завдяки посередництву ямного населення першого проявляють риси схожості з населенням Передкавказзя, зокрема Прикубання, де за участю пізньомайкопських племен, відомих ще під назвою "новосвободненська група", виникла синкретична культура скотарів, яка увібрала в себе певні досягнення майкопців і стримала назву новотитарівської. Для новотитарівців властиво не лише збереження певних керамічних та металообробних традицій у межах нової скотарської культури, а й наявність великої кількості возів із суцільними колесами, які в розібраному стані супроводжували померлих. Ця обставина дала можливість ряду дослідників припустити досить рухливий спосіб життя новотитарівців, які в процесі міграції досягли не тільки Дніпра, а й Дністра та Дунаю[71]. В усякому разі, появу новотитарівського населення можна констатувати на Нижньому Доні, Сіверському Дінці та в Надазов'ї, де воно співіснувало поряд з місцевим ямним населенням, а його представники могли займати найвищі місця в соціальній ієрархії останнього, про що свідчить різниця в поховальних ритуалах та їхньому оформленні.

Особливе місце в структурі ямних племен займали громади Подніпров'я, зберігаючи стабільність економічного розвитку і поглинаючи впливи із заходу та сходу, півдня та півночі. Саме на Дніпрі було побудовано укріплені поселення, обведені кам'яними мурами та ровами. Найвідоміше з них — Михайлівське, яке розглядається як один з центрів великого племінного об'єднання.

Населення, що представляло ямну культуру, існувало в українських степах протягом 400—500 років, охоплюючи практично другу половину III тис. до н. е. та початок II тис. до н. е., але доля різних об'єднань склалася не однаково. Ті групи, що проживали на Нижньому Дніпрі, в Надазов'ї, частково на Сіверському Дінці та Південному Бузі десь на зламі III—II тис. до н. е., поступово переходять до нового обряду і разом з ямним населенням Нижнього Дону та Прикубання складають генетичну основу племен так званого ранньокатакомбного культурного шару катакомбної культурно-історичної спільності, населення якої в наступному розділі трактується як індоарії. Мешканці більш західних від Дніпра та Південного Бугу територій Подністров'я, Попруття та Подунав'я досить довго зберігали основні риси своєї культури, співіснуючи з уже пануючими в Подніпров'ї катакомбними племенами майже до XVIII ст. до н. е.

Не досить вивченим залишається питання щодо лісостепових ямних племен. Це насамперед пояснюється браком надійних даних. Але існують усі підстави вважати, що ямники цього регіону також довго зберігали основні обрядові риси, але були з часом асимільовані прийшлими з півдня катакомбними племенами, а з заходу — носіями культур шнурової кераміки.

Одночасно з ямними племенами на історичній арені з'являється населення, що представляє кемі-обинську культуру. Воно обіймало терени Криму та степові простори від Нижнього Дніпра до Південного Бугу. Останнім часом отримані докази щодо просування кемі-обинців до Дністра. Щодо походження та генезису населення даної культури існують кілька думок. Так, кримський дослідник А. О. Щепинський вважає, що витоки основних рис слід шукати в автохтонному розвитку місцевого кримського населення під впливом племен Кавказу, зокрема майкопської та дольменної культур. О. М. Лєсков розглядає появу кемі-обинців як наслідок розселення племен дольменної культури Західного Кавказу, але також не без впливу майкопського населення. Відносно попереднього степового населення більшість дослідників розглядають кемі-обинців як нащадків нижньомихайлівських племен або разом з ними в межах однієї культурно-історичної спільності (О. Г. Шапошникова, А. О. Щепинський, Д. Я. Телегін). Але остання думка слушна лише в тому випадку, якщо розглядати нижньомихайлівців та кемі-обинців генетичне не спорідненими з ямним населенням, тобто в межах згадуваної вище особливої азово-чорноморської лінії розвитку степового населення. Водночас у становленні нижньомихайлівських та кемі-обинських племен основну роль відігравали різні чинники. В першому випадку це були землеробські племена Трипілля та Гумельниці, в другому — пізні майкопські, інакше новосвободненські племена, та населення дольменної культури. Ядром же формування кемі-обинського суспільства були, ймовірно, гірські та передгірні райони Криму. Зв'язки з північно-кавказьким населенням підтримувалися через Керченську затоку. В Надазов'ї та на Сіверському Дінці практично бракує пам'яток, зокрема поховань кемі-обинців. Ми не виключаємо можливості, що це пов'язано з тим, що шляхи через Дон у Причорномор'я контролювали племена новотитарівської культури, а єдиним шляхом сполучення кемі-обинців залишився Таманський півострів. Слід також зауважити при цьому на екологічну близькість зони формування кемі-обинців (гірський та передгірний Крим) та територій проживання споріднених із ними племен Передкавказзя та Західного Кавказу.

Таким чином, кавказькі імпульси ми вважаємо найреальні-шими при формуванні основних рис культури кемі-обинського населення. Надалі їхні племена почали розселятися в степову зону Криму і далі, в Дніпро-Бузьке межиріччя, де почали контактувати з ямниками, що призвело до появи ряду спільних рис духовної та матеріальної культури. Окремі категорії речей, зокрема кераміка, прикраси, можна знайти як у похованнях кемі-обинців, так і ям-ників. Типовий кемі-обинський посуд трапляється на поселеннях ямників у Подніпров'ї (Михайлівка, Дурна Скеля). Племена — носії ямної культури в Дніпро-Бузькому межиріччі сприймають певні обрядові традиції кемі-обинського населення, що стосується передусім використання каменю в курганному будівництві для спорудження кромлехів, кріпид. Але щодо духовної культури кемі-обинці дотримувалися досить виразного консерватизму, зберігаючи основні її риси протягом усього часу свого існування майже незмінними.

Доля кемі-обинського населення залишається нез'ясованою. В Північному Причорномор'ї воно зникає з історичної арени разом з ямним населенням; у Криму, на думку А. О. Щецинського, продовжує існувати аж до появи населення багатопружкової кераміки, тобто до XVII ст. до н. е.[72] В степовій зоні на зміну їм приходять катакомбні племена.

Таким чином, у степовій смузі України в ранньобронзову добу історичний розвиток був пов'язаний з двома основними групами населення — носіями ямної та кемі-обинської культур. Несхожі за подобою, різні за походженням, вони певним чином повторили поділ населення енеоліту на дві групи, що мали дві лінії розвитку — суто степову, або умовно північну, та південну, пов'язану з традиціями Балкано-Карпатського регіону, з одного боку, та Північного Кавказу — з другого.


ЛІТЕРАТУРА

Мовша Т. Г. О связях племен трипольской культурм со степнмми племенами медного века. — С. 186—199.

Телегін Д. Я. Середньостогівська культура епохи міді. — К., 1975.

Васильєв И. Б. Энеолит Поволжья : Степь й лесостепь : Учеб. пособие к спецкурсу. — Куйбышев, 1981. — С. 31 — 34; Васильєв Й. Б; Синюк А. Т. Энеолит восточноевропейской лесостепи. — Куйбышев, 1985. — С. 40—49.

Черньых Е. Н. Горное дело й металлургия в древнейшей Болгарии. — София, 1978. — С. 262 — 280; Его же. Металлургические провинции й периодиза-ция апохи раннего металла на территории СССР // СА. — 1978. — № 4. — С. 58—59.

Рындина Н. В. Древнейшее металлообрабатывающее производство Юго-Восточной Европы : Автореф. дис. ... д-ра ист. наук. — М., 1993. — С. 25—26

Кореневский С. Н., Наглер А. О. Некоторые вопросн изучения энеолита Центрального Предкавказья й моздокских степей // Проблемы интерпретации археологических источников. — Орджоникидзе, 1987. — С. 78.

Нехаев А. А. Энеолитические поселення Закубанья // Древние памятники Кубани. — Краснодар, 1990. — С. 11—13, 19.

Ковалева И. Ф. Север степного Поднепровья в энеолите — бронзовом веке. — Днепропетровск, 1984. — С. 4—63.

Рындина Н. В. Указ. соч. — С. 28—31.

Даниленко В. Н. О ранних звеньях развития степных восточноевропейских культур шнуровой керамики // КСИА АН УССР. — 1955. — Вып. 4. — С. 126— 129.

Археология Украинской ССР: В 3 т. — К., 1985. — Т. 1. — С. 324—331. 

Характеристика роботи

Реферат

Кількість сторінок: 32

Безкоштовна робота

Закрити

Світ скотарів (трипілля)

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.