Місце України у міжнародних відносинах часів Богдана Хмельницького

Вступ

У середині 17 ст. на арену суспільно-політичного життя Східної та Південної Європи рішуче виступила мало кому відома до того людина, діяння котрої за словами одного із сучасників, швидко звернули на себе очі всіх народів.

А через 10 років по тому вона пішла із життя, будучи – знову ж таки за висловом свідка тодішніх подій – „уславленою між монархами”. Звали цю людину Богдан – Зиновій Хмельницький.

Помірковані критики Богдана Хмельницького відзначили, зокрема, його політичний, дипломатичний,воєнний талант, гострий розум, особисту мужність і сміливість, досвідченість у ратній справі, що поєднувалися з обережністю та хитрістю. Вражені розмахом задумів і практичних дій керівника Визвольної війни українського народу, вони, ці критики, порівнювали його з „бичем божим” – проводирем гуннів Аттілою, знаменитим карфагенським полководцем Ганнібалом, грізним азіатським завойовником Тамерланом, підступним італійським політиком Маккіавеллі. Наприклад, вождь англійської буржуазної революції Олівер Крамвень сприймав Богдана Хмельницького як генералісимуса війська України, володаря запорозьких козаків, винищувача польської шляхти.

Вперше в українській історіографії окремі аспекти діяльності Богдана Хмельницького були порушені в козацьких літописах другої половини ХУІІ – першої третини ХУІІІ ст. – Самовидця, Т. Грябанки, С. Величка та інших. А науково-критичний підхід до вивчення життя й діяльності великого сина нашого народу започаткував видатний український учений М.О. Максимович своїм „Листами про Богдана Хмельницького”, написаними у зв’язку з публікацією в 1857 р. монографії М.І. Костомарова „Богдан Хмельницький”. Велику увагу висвітленню підготовки в 1646-1647 рр. Майбутнім гетьманом України повстання, а також його дипломатичних зносин із Росією та Польщею в роки Визвольної війни приділяв В.О. Голобуцький у своїй монографії „Дипломатическая история Освободительной войни украинского народа 1648-1654 гг.” (К; 1962).

У монографічному дослідженні Л.В. Заборовського взаємовідносин Росії та Речі Посполитої, Швеції в середині ХУІІ ст. розкриваються складність і суперечливість міжнародної обстановки, в якій доводилося творити українську державність. Також дослідник В.І. Сергійчук зробив першу успішну спробу скласти хроніку дипломатичної діяльності Хмельницького в 1648-1657 рр., яка засвідчує колоніальну (політику) активність гетьмана на міжнародній арені Східної Європи (ця хроніка друкувалася протягом кількох місяців у 1988-89 рр. у журналі „Жовтень”.

Щонайповніше висвітлюється величезна роль богдана у процесах формування Української національної держави, функціонування її уряду, розробки та здійснення соціально-економічної політики.

Актуальною залишається й проблема дослідження зовнішньополітичної діяльності гетьмана. В історичній науці добре вивчені взаємини гетьманату з урядами Росії та Речі Посполитої в період Визвольної війни, але значно менше відомо про характер цих взаємин у 1654-57 рр. В історіографії лише епізодично розглядалася державна політика України тих часів у відношенні до Кримського ханства, Порти, Трансільванії, Молдавії, Швеції, Валахії. Тому це й досі в ряді випадків залишаються малозрозумілими мотиви дій Богдана Хмельницького на міжнародній арені, не розкриваються мінливість, складність, і суперечливість відносин між країнами, логіка дипломатичної боротьби.

У ході Визвольної війни українського народу виникла Українська козацька держава, яка поступово стає об’єктом міжнародної політики. У різних країнах Західної та Центральної Європи реакція на національно-визвольну вйну була різною. На той час у східноєвропейському регіоні існувало три великі держави: Московщина, Річ Посполита та Османська імперія, між якими існувала певна політична рівновага.

З появою української держави попередня політична стабільність зникає. Кожна з цих країн пробує підпорядкувати Україну собі, Гетьман у свою чергу, лавіруючи, намагається використати їх у своїх планах побудови незалежної держави. Ставлення західних держав до подій в Україні великою мірою залежало від поділу її на два ворожі табори: католицький і протестанський.

Держави першою з них – Австрія, Іспанія та князівства Південної Німеччини підтримали свого союзника – Польщу, і відразу ж зайняли негативну позицію щодо визвольної боротьби українського народу. Натомість протестанський табір, до якого належали Англія, Голландія, Швеція та князівства Північної Німеччини виявляли інтерес до розвитку подій в Україні, бо вони вели до послаблення Польщі, а отже, і всього католицького блоку. 30-ті роки ХУІІ ст. відіграли вирішальну роль у становленні політичних поглядів Богдана Хмельницького.