План

1. Діяльність УЦР в умовах німецького окупаційного режиму

2. Передумови, суть та наслідки перебудови в Україні

3. Офіційна лінія польських властей щодо західноукраїнських земель у 20-30-х роках ХХ століття

4. Формування дивізії „СС - Галичина”

2. Передумови, суть та наслідки перебудови в Україні

Проголошений квітневим (1985 р.) Пленумом ЦК КПРС курс на перебудову передбачав, як це вже відзначалось, оновлення всіх сфер життя радянського суспільства, його широку демократизацію, глибокі перетворення в економіці, корінну перебудову організаційних структур, форм і методів діяльності органів управління, проведення нової національної політики. Це повністтю відносилось і до України. Відмітимо, що дія негативних довгострокових тенденційв економіці була характерною для всіх республік СРСР. Проте варто підкреслити, що Україна, крім цього, мала ще і особливості власного економічного розвитку, які ще більше ускладнювали ситуацію в республіці.

До цього треба віднести деформовану структуру розміщення продуктивних сил. В республіці провідними галузями були вугільна, горнодобувна, металургійна, важке та електротехнічне машинобудування. В УРСР діяло до 50% підприємств військовопромислового комплексу. Постійна лінія на їх подальший розвиток посилювало деформованість економіки України. Зокрема, УРСР, на яку припадало до 3% території СРСР, добувалося близько половини союзного виробництва чавуну, 40% - сталі, прокату, третина видобутку вугілля, 60% - залізної руди, 20% - валового збору зерна, 50% - цукру та олії. У вугледобуванні, чорній металургії та машинобудуванні було зайнято 2/3 усіх працюючих у промисловому виробництві. В той же час доля галузей, що працювали на споживчий ринок у загальному обсязівалової продукції не перевищувала 29%, тоді як у розвинутих країнах цей показник досягає 50-60% і більше.

В Україні було побудовано і працювала велика кількість атомних енергоблоків (до 40% загальносоюзної кількості). Частина АЕС (Чорнобильська, Хмельницька, Південноукраїнська) працювали не для потреб України, а виробляли електроенергію для соціалістичних європейських країн, що входили до Ради економічної взаємодопомоги. Деформованість економіки зумовила не тільки появу товарного дефіциту, а й загострення екологічних, демографічних та соціальних проблем.

В республіці стало характерним швидке старіння основних виробничих фондів. Рівень їх спрацьованості у промисловості складав у 1985 році 43%. В Україні частка старих підприємств була вищою ніж в СРСР в цілому. Тому і старіння виробничих фондів йшло швидше. Щорічні витрати на їх ремонт становили 20% балансової вартості (в США – 7%). По темпам росту основних виробничих фондів серед республік СССР Україна посідала в 1986 році останнє 15 місце.

Це приводило до хронічного відставання у економічному розвитку. В середині 80-х рр. Україна за темпами зростання загального обсягупродукції промисловості і валової продукції сільського господарства міцно займала 13 місце в СРСР. Тому і за темпами зростання виробленого національного доходу вона посідала все те ж 13 місце. Таким чином її економіка поступово і неухильно втрачала динаміку свого розвитку.

Значно ускладнюється екологічна сітуація. Вона швидко наближається до катострофічної. Це відбувалося завдяки перекосам у розміщенні продуктивних сил. У 70-і роки техногенне навантаження на природу, ще більше зростало і в 6-7 разів перевищувало загальносоюзний рівень. Щорічно промисловими об’єктами у атмосферу та водний басейн викидалось більше 10 млн. тонн шкідливих речовин. Наприкінці 80-х рр. Україна стала єдиною в СРСР республікою, де смертність населення перевищувала народжуваність. Аварія на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 року поглибила екологічну ситуацію і стала своєрідним каталізатором переосмислення існуючих порядків.

Екологічну ситуацію в республіці ускладнювало нераціональне розширення посівних площ у сільському господарстві. Ступінь розораності території України досягла 57%, в тому числі в степовій зоні 73%. Розораність безпосередньо сільськогосподарських угідь становила 80% проти 25% у США і 48% у Франції. Це привело до активізації ерозійних процесів, внаслідок чого Україна щороку втрачала до 600 млн. т. родючих грунтів. За кількістю технологічного бруду на душу населення посідала перше місце в Європі, території екологічного лиха становили понад 15% її площі. За оцінкою деяких зарубіжних фахівців щорічні втрати України від погіршення її екологічного стану становили 15-20% валового національного прибутку і були найбільшими у світі. Цей перелік екологічних негараздів можна, на жаль, продовжувати і далі.

Незважаючи на перебудову в Україні з 1989 р. припинилось зростання національного доходу, розпочався процес розбалансування економіки і споживчого ринку, поглиблювалась безгосподарність. Все це привело до безконтрольного росту цін, загострення проблем забезпечення населення продовольством, товарами першої необхідності. Кризові явища в економіці, її загальний стан негативно відбивались на вирішенні соціальних питань, де поглиблились і ті негативні тенденції які виникли ще до перебудови. Характерним стає уповільнення темпів зростання реальних доходів. Якщо у дев’ятій п’ятирічці в Україні вони становили 20%, у десятій – 17%, то в одинадцятій – лише 14%.

Не тільки збереглось, а й починає поглиблюватись відставання від країн Заходу у рівні споживання на душу населення. Так, у 1982 р. споживчий кошик звичайних щотижневих закупок для оплати якого у Вашингтоні потрібно було працювати 18 годин – у Києві – 53 години. Це без урахування безсумнівно нижчої якості товарів і послуг.

Зростає гострота житлової проблеми. В Україні число людей, що покращили свої житлові умови, із п’ятирічки в п’ятирічку зменшувалось: у восьмій їх налічувалось 8,9 млн., дев’ятій – 8,6 млн., десятій – 7,8 млн., одинадцятій – 7,7 млн. чоловік. За 1981-1985 рр. у республіці черга, що нараховувала 1,5 млн. сімей, не тільки не зменшилась, а навіть зросла. За станом на 1 січня 1987 р. на обліку перебувало понад 2 млн. сімей, які потребували поліпшення житлових умов.

Розпочався процес зниження рівня і якості охорони здоров’я. У цій сфері склалась парадоксальна ситуація: з одного боку, в період 1970-1985 рр. число лікарів в республіці у розрахунку на 10 тис. чоловік населення збільшилось з 27,7 до 41,4, тобто майже на 67%, кількість лікарняних ліжок – на третину. На жаль був і інший бік медалі – загострення екологічної ситуації, відставання якісних показників від кількісних у підготовці лікарів, зниження долі видатків на охорону здоров’я і фізичну культуру з державного бюджету (1970 р. – 12,3%, у 1985 р. – 9%) та інші причини, які привели до того, що за цей же період показники смертності зросли з 8,8 до 12,1 на 1 тис. человік, а природний приріст населення зменшився у 2,2 рази.

Але головним, було те, що економічна реформа перших років перебудови не дала відчутних результатів. Сама модель реформи, яка була сконструйована у союзному центрі, об’єктивно приводила до розладу економіки. Переведення підприємств на самофінансування в умовах відомчого диктату стало для них руйнівним заходом. Це штовхало підприємства встановлювати більш високі ціни на свою продукцію, ігноруючи при цьому інтереси споживача. Після 1987 р. РМ СРСР прийняла 11 постанов про підвищення у промисловості заробітної плати, проте будь-якої компенсації в обсягах виробництва не було зроблено. Внаслідок цього кількість грошей в Україні без забезпечення їх необхідною товарною масою виросла на 10 млрд.крб., що викликало різке розбалансування споживчого ринку, інфляцію, зростання цін. Перебудова не розв’язала цієї важливої проблеми для будь-якої країни.

Однак не сама перебудова була винна в цьому, а недостатня її глибина. Косметичні засоби не могли зупинити загальної кризи, яка охопила всі боки життя в СРСР – по суті тоталітарної імперії. Окрім цього, перебудова не змінила сутності влади, політичної системи, диктату союзного центру, “керівної і спрямовуючої” ролі КПРС, яка вже давно перетворилась у державну структуру і все обіцяла побудувати утопічне комуністичне суспільство й силою тягнула всих до “світлого майбутнього”.

Проте перебудова стимулювала опозиційні процеси “знизу”, пробудила ініціативу та енергію різних верств суспільства. Проголошені керівництвом КПРС на січневому (1987 р.) пленумі ЦК партії заходи щодо реформування політичної системи, визнання необхідності дозованого плюралізму думок та гласності сприяли формуванню в Україні демократичних сил, виникненню громадських об’єднань, рухів та політичних партій. Проголошена гласність, яка стала поступово переростати у свободу слова, змусила правлячі верхи відмінити цензуру. Це відразу посилило критику КПРС, її відношення до України.

Трагічні події, пов’язані з аварією на Чорнобильській атомній електростанції, змусили багатьох замислитися над наслідками господарювання в Україні союзного центру, а спроби влади приховати масштаби аварії продемонстрували лицімірство і не повагу керівників СРСР до власного народу й спонукали до боротьби за громадський контроль над усіми ланками влади, включаючи і вищі. У зв’язку з цим в Україні, як і в цілому в СРСР, виникають громадські організації, які отримали назву “неформальних”. Як правило вони з самого початку свого існування були опозиційно налаштовані до КПРС. Так, вже у 1987 р. в Києві був створений “Український культурологічний клуб”, у Львові - “Товариство Лева”, в Одесі – “Народний союз сприяння перебудові”.

Поступово у надрах неформальних самодіяльних організацій України визріває ідея створення широкого демократичного руху на зразок народних фронтів, що виникли у республіках Прибалтики. У ході червневих та липневих 1988 р. несанкціонованих багатотисячних мітингів у Львові ця ідея отримала масову підтримку. Незважаючи на те, що у мітингах брали участь представники широкого спектру політичних сил: від Української Гельсінської Спілки до міськкому комсомолу, утворити Демократичний фронт не вдалось. На заваді стала жорстка охоронна позиція місцевого та республіканського партійного керівництва. Як бачимо, ця перша спроба розвалити компартійну систему виявилась невдалою. Однак поява масового демократичного руху, що швидко самоорганізувався, сприяла посиленню процесу на самовизначення і консолідацію як у лавах прибічників радикальних змін в СРСР і в Україні, так і їх противників.

В умовах поглиблення демократизації розпочинається процес становлення багатопартійності в Україні. Активізує свою діяльність Українська Гельсінська Спілка (УГС), яка на початку літа 1988 р. оприлюднює свою “Декларацію принципів”. Характерно, що, незважаючи на назву, УГС вже не була чисто правозахисною організацією. Як неодноразово вказував голова виконкому УГС Л.Лук’яненко, її діяльність “є типово політична”. Вона стала першою організацією у республіці, яка заявила про необхідність побудови незалежної і суверенної української держави.

При активному сприянні УГС в березні 1989 р. у Львові відбулася перша політична демонстрація. На першотравневу демонстрацію львів’яни також вперше в Україні вийшли с синьо-жовтими прапорами.

У цей період в республіці активно розпочався процес утворення організацій, що мали загально-демократичний характер – Народна спілка сприяння перебудові (НССП), “Меморіал” та ін., які своїми енергійними діями завойовували все більший авторитет у народі.

Ідея створення Демократичного фронту в 1988 р. у Львові, спроби створити подібні об’єднання в інших регіонах республіки (“Народна спілка сприяння перебудові” у Києві, “Народний фронт України сприяння перебудові” на Винничині та Хмельниччині) створили передумови і дали можливість у вересні 1989 р. провести установчий з’їзд Народного руху України (НРУ). З 1109 делегатів з’їзду робітників було 109, представників села – 16. Переважна більшість делегатів були представниками інтелігенції. В цілому ж делегати репрезентували близько 280 тис. активних учасників НРУ. Головою Руху було обрано відомого поета І.Драча.

Поглиблення політичного плюралізму сприяло розгортанню в республіці багатопартійності. Першою формально задекларованою політичною партією стала створена у жовтні 1989 р. у м. Львові Українська національна партія (УНП) на чолі з багаторічним політв’язнем Г.Приходьком.

На кінець 1990 р. політична палітра партій розширювалась хоч і була досить строкатою. Поступово партії починають діяти, визначаються своїми цілями, програмними завданнями і на які соціальні версти вони розраховували. До правого флангу відносились Українська християнсько-демократична партія (УХДП), Українська народно-демократична партія (УНДП), Українська республіканська партія (УРП); до центру – Партія зелених України (ПЗУ), Партія демократичного відродження України (ПДВУ); до лівого флангу – Спілка трудящих України за соціалістичну перебудову (СТУ).

На хвилі демократизації виникають десятки громадських організацій. Так, було створено екологічну асоціацію “Зелений світ”, активізується студентський рух. Зоокрема в цей період виникають Спілка незалежної української молоді (СНУМ), Українська студентська спілка (УСС), Студентське братство (СБ) та ін.

З 1989 р. активізувалися робітники. Як говорилось, реформи в економіці серйозно ускладнили соціально-економічні проблеми робітництва. Особливо складним становище було у вугільній промисловості. Зокрема, через хронічну нестачу техніки, частка ручної праці в Донбасі досягала 57,9%, температура у вибоях досягала до +30 градусів і вище. Тільки в Донецькій області в таких умовах працювало понад 20 тис. гірників. Вибух невдоволення був неминучим. Своєрідним сигналом до ного стали виступи шахтарів Кузбасу.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 33

Безкоштовна робота

Закрити

Історія України 3

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.