Тенденції та розвиток української історичної науки в другій половині ХІХ – першій третині ХХ століття

ВСТУП

Актуальність На порозі нової ери природним виглядає прагнення людини поглянути назад. З висоти ХХІстоліттялюдстводедалі пильніше оглядає й осмислює свою багатовіковуісторію її повчальні уроки, спираючись на досвід минулого воношукає відповідей на болючі проблемий намагається визначитиоптимальні шляхирозв’язання насущних завдань сьогодення. Ось чому неухильно зростає роль історичної науки покликаної давати якомога глибші знання.

В сучасних умовах, коли Україна утверджується як самостійна держава і поступово інтегрується у світове співтовариство, коли відновлюються і збагачуються національні традиції неухильно зростає суспільна роль історичної науки. Процес становлення та розвитку якої заслуговує на особливу дослідницьку увагу, оскільки історія розвиткуукраїнської історичної науки наповнена колосальнимматеріалом, досвідом і уроками, цінним методологічним інструментарієм, які мають незамінне значення не тільки для осягнення минулого, але й кращого розуміння сучасності та обріїв майбутнього. Засвоєння досвіду національної історіографії сприяє науковому осмисленню етногенезу українського народу, його державотворчих зусиль у контексті європейської та світової науки, об’єднанню зусиль вчених материкової України та діаспори навколо створення наукової історії українського народу. Є стрижнем соборності українських істориків, усвідомлення ними незалежності України, її само ідентифікація з українською ідеєю, вироблення українського бачення світового історичного процесу.

Незаангажовано і об’єктивно з’ясувати історію України неможливо без знання тенденцій розвитку української історичної науки, без виокремлення внеску у збагачення історичних знань визначних українських істориків і наукових осередків, інститутів, історичних шкіл, установ і видань.

Об’єкт дослідження Українська історична наукау другій половині ХІХ століття – першій третині ХХ століття.

Предмет дослідження Становленнярозвиток та специфіка історичної науки у другій половині ХІХ століття – першій третині ХХ століття.

Хронологічні рамки Друга половина ХІХ століття – перша третинаХХ століття.

Мета і завдання З метою дослідженнястановлення та розвитку української історичної науки ми поставили завдання дослідити коли і яквідбувалося становлення української історичної науки, особливості та напрями її розвитку; встановити роль наукових осередків: університетів, товариств, історичних шкіл у розвитку української історичної науки; внесоквидатних вчених, істориків. Дослідити проблематику історичних досліджень даного періоду, появу нових тенденцій розвитку української історичної науки її взаємозв’язокзісвітовою історичною наукою.

Методологія і методи дослідження Удипломному дослідженнівикористано принципи історизму, об’єктивності, всебічності, наступності. Методи наукового дослідження: аналізу, синтезу, історико-хронологічний, порівняльний дали змогу відтворити процес розвиткуукраїнської історичної науки; виявити специфіку становлення та розвитку української історичної науки.

Історіографія Найбільш повне визначення української історіографії опрацював Д.Дорошенко в ’’Огляді української історіографії.’’ У ’’Огляді…’’ концептуально вибудовуєтьсясистемний виклад у хронологічній послідовності основних етапівзародження і розвитку українськоїісторичної науки. [ 24, 26 – 35]. У 1929роцікиївський історик О.Гермайзепідсумуваврозвитокукраїнської історичної науки за період з 1919 року, і це була одна з останніх наукових розвідок міжвоєнного періоду. У період існування СРСРз наукового вжитку було вилучено термін українська історіографія, абудь-які вияви національної самобутності українського народу супроводжувались посиленою атакою. Важливе значення у цей період малипраціпровіднихісториківукраїнськоїдіаспори. В умовах ідеологічного протистояння СРСР і західних держав, ’’холодної війни ’’ вони зберігали і примножували національні традиції української історіографії, відстоювали самобутність іокремішність наукової схеми українського народу, опрацьовані М.Грушевським і модернізованої О.Оглоблиним, створили наукову школу української історіографії в діаспорі, Українське історичне товариство.

Особливо плодотворно у цій царині працював Любомир Винар, велика кількість праць якого присвяченідіяльності М.Грушевського. Вчений дослiдив рлоль історичних шкіл М.Грушевського у Львові та Києві, розкрив їх значення для світової таукраїнської історіографії. За оцінкою Л.Винара, книги, що присвячувались історіографії з історії УРСР, були віднесені до історіографії СССР і, за оцінкою Л.Винара, не мали ’’нічого спільного зі справжньою українською історичною наукою ’’, були служанкою російсько-радянського режиму.

До найбільш продуктивних здобутків у царині зясування сутності української історіографії, як наукової і навчальної дисципліни можна віднести посібник професора Дніпропетровського національного університету Ірини Колесник ’’Українська історіографія (ХVІІІ – початок ХХ століття)’’, перша частина якого присвячена питанням теорії, методології та історії української історіографії.[39,185].

Важливі узагальнення щодо розвитку знань з історії України від найдівніших часів до посттоталітарного суспільства здійцснили В.Коцур та А.Коцур в курсі лекцій з історіографії історії України. Автори не лише простежують розвиток історичних знань з ч.асівдавньої історії України до кінця ХХ ст., а й аналізують зміни в розвитку історичних знань за умов державної незалежності України.

Взаємозалежність та взаємообумовленість розвитку української історичної думки наприкінці ХІХ ст. - у першій третині ХХ ст. Грунтовно дослідив В.Масненко, проаналізувавши істориичні концепції М. Грушевського.

Важливі проблеми розвитку Української історіографії порушені у працях О.Удода. Особливу увагу автор акцентує на ролі історичної науки у формуванні духовних цінностей українського народу, розктиває негативний вплив на її зміст сталінської ідеологізації історії 30- х рр. ХХ ст.

Апробація здійснено шляхом виступів на двох наукових конференціях. Зокрема,’’Звітній науковій конференції РДГУ ’’ ( за 2008 р.) та ’’Історичні читання’’ ( травень 2009 р.).

Практичне значення Вивчення тенденцій та розвитку української історичної науки дає змогу простежити зародження і розвиток її основних концепцій, осмислити її здобутки, повніше опанувати методологію історичного пізнання, його філософські засади, досвід і дослідницьку лабораторію провідних істориків. На прикладі старших генерацій формуєтьсясучасне покоління українських істориків, засвоюючиповчальні зразки чесного і самовідданого служіння науці, любові до свого народу, жертовності в ім’я України. Вивчення процесу зародження та розвитку української історичної науки дає змогуглибшеусвідомити її витоки, національну самобутність,окремішність і разом з тимнерозривний зв’язок зі світовим історичнимпроцесом.