Грошова маса та її структура. Закон грошового обігу

Розглядаючи закон грошового обігу, як він сформульований К. Марксом, варто мати на увазі те, що автор «Капіталу», розкрив­ши сутність даного закону, не досліджує детально проблему кіль­кості грошей, необхідних для обігу. Він не аналізує всі нюанси, які мають вплив на визначення маси грошей в умовах того чи іншого конкретного суспільства. Це пояснюється тим, що К. Маркс вихо­див з тези про відсутність історичної перспективи у товарного ви­робництва і передбачав його зникнення вже в межах наступної за капіталізмом формації (комуністичного способу виробництва), то­му він і не ставив перед собою завдання детального дослідження дії даного закону. Йому досить було розкрити сутність закону грошо­вого обігу, щоб озброїти пролетаріат знанням основних причинно-наслідкових зв’язків між грошовою і товарною масами. Досліджу­вати ж деталі, пов’язані з визначенням кількості грошей, необхід­них для обігу, не було сенсу, оскільки гроші як категорія товарного виробництва повинні були зникнути разом з останнім.

Однак товарне виробництво, як відомо, економічно себе ще не вичерпало і є нині загальною формою організації суспільного ви­робництва. Це ставить завдання детального аналізу проблеми ви­значення кількості грошей, необхідних для обігу. Іншими слова­ми, на підставі пізнаної сутності необхідно розкрити все різноманіття реального прояву даного закону. Нагальність цього продиктована й тим, що сам грошовий обіг значно ускладнився. У ньому помітну роль стали відігравати заощадження населення, депозити суб’єктів господарювання, попит на гроші, викликаний обліком векселів, й інші елементи грошового обігу. В умовах ка­піталізму XIX ст. ці чинники ще не мали місця або відігравали несуттєву роль і тому не були взяті до уваги К. Марксом. Але згодом у грошовому обігу відбулись важливі зміни, які обумови­ли подальший інтерес економістів до проблеми визначення кіль­кості грошей, необхідних для обігу товарів.

Серед тих учених, що зробили помітний внесок в аналіз гро­шових відносин у цілому і в дослідження проблеми визначення кількості грошей, необхідних для обігу, слід назвати американсь­кого вченого І. Фішера (1867—1947 рр.). У сучасній економічній теорії широко застосовується його формула кількості грошей. Вона може бути виведена з його так званого загального рівняння обміну

МV = РQ,

де М — маса грошей;

У — швидкість обігу однойменної грошової одиниці; Р — ціни товарів; д — кількість товарів.

З цього рівняння неважко визначити масу грошей

Якщо не мати на увазі різницю в позначеннях, то дана форму­ла за своєю суттю нічим не відрізняється від формули:

виведеної К. Марксом. Дійсно Кг являє собою не що інше, як М у формулі І. Фішера, О відповідно означає те ж саме, що й У, а Р помножене на д дає суму цін товарів (ЕЦ). З урахуванням цього виведена із загального рівняння обміну І. Фішера формула кіль­кості грошей, необхідних для обігу (М), буде тотожною формулі закону грошового обігу, яку раніше вивів К. Маркс.

Тотожність формули І. Фішера з формулою кількості грошей, необхідних для обігу, яка виведена К. Марксом, цілком природ­на. Сутність закону грошового обігу одна, а звідси випливає і то­тожність наукового трактування об’єктивних причинно-наслідкових зв’язків, що виражаються даним законом. Проте І. Фішер, творчий період життя якого припав уже на ХХ ст. (цей учений помер у 1947 р.), по-перше, досліджував даний закон в умовах більш складного грошового обігу, ніж той, що був за життя К. Маркса, а, по-друге, він виходив із наявності у товарно-грошових відносин історичної перспективи. Це висувало на перший план не тільки з’ ясування сутності даного закону, а й вивчення реаль­них форм його прояву. Останнє, у свою чергу, вимагало враху­вання того, що різні складові частини грошової маси мають різну швидкість свого обігу. Урахування даної обставини знайшло своє відображення в тій увазі, яку приділив І. Фішер аналізу структуризації грошової маси та її впливу на реальні форми про­яву закону кількості грошей.

Для визначення кількості грошей, необхідних для обігу, дуже важливе значення має швидкість їх обігу. У практиці, як правило, окремо визначають швидкість обігу безготівкових грошей, шви­дкість обігу готівки і швидкість, з якою гроші повертаються в ка­си банку. При цьому значну увагу приділяють тим факторам, які впливають на швидкість руху грошей. До найбільш суттєвих чинників такого порядку належать:

—зміни в структурі суспільного виробництва;

—зміни в швидкості руху товарних потоків;

—рівень та інтенсивність зростання суспільного поділу праці;

—збалансованість між попитом і пропозицією грошей;

—стан і напрями розвитку кредитних відносин;

—характер і динаміка взаємозв’язків між господарюючими суб’єктами;

—політична ситуація в країні.

У сучасній економічній літературі всю сукупність грошей, що забезпечують рух товарів і послуг, визначають як грошову масу. Вона містить усю суму загальновизнаних платіжних засобів кра­їни і включає: а) готівкові гроші; б) безготівкові гроші.

Грошова маса знаходиться у певному зв’язку з валовим внутрішнім продуктом. Цей зв’язок звичайно виражають через показник монетизації економіки. Він визначається як відно­шення грошової маси до валового внутрішнього продукту (ВВП). При цьому сам показник монетизації (Кт) розрахову­ється за формулою:

Але часто цей показник розраховують і відносно інших гро­шових агрегатів, а саме Мі; М2; М3. Цю низку показників часто називають коефіцієнтами Маршалла.

Чим вище цей показник — тим краще. Це пов’язано з тим, що збільшення даного показника вказує на посилення мобільності еко­номіки, яка досягається зростанням ступеня варіантності в поведін­ці господарюючих суб’єктів. Іншими словами, підвищення рівня монетизації валового внутрішнього продукту означає, що учасники суспільного виробництва значну частину виробленого продукту схильні зберігати не в натуральній формі (у вигляді виробничих за­пасів, незавершеного виробництва і т. ін.), а у вартісній.

В Україні рівень монетизації ВВП ще значно нижче, ніж у тих країнах, які успішно реформували свою економіку (Польща, Че­хія). Так, у 1996 р., коли була введена гривня, рівень монетизації ВВП склав усього 11,6 %. Тому перед нашою державою стоїть завдання підвищення цього показника. І, як свідчить практика розбудови ринкової економіки в Україні, цей показник поступово зростає. Так, у 2007 р. (по агрегату М2 він склав 43,1 %. Але ви­рішуючи завдання щодо підвищення рівня монетизації ВВП, не можна допустити істотного посилення інфляції.

До складу грошової маси входить грошова база, яку ще визна­чають як гроші підвищеної ефективності. Вона включає готівку, що знаходиться поза банками, разерви в касах комерційних бан­ків і обов’язкові резерви цих банків у центральному банку краї­ни. (У нашій державі — в Національному банку України).

Між грошовою масою і грошовою базою існує певний взаємо­зв’язок, який прийнято виражати через грошовий мультипліка­тор. Ця залежність може бути виражена у вигляді формули:

ГМ = m х ГБ,

де ГМ — грошова маса;

ГБ — грошова база;

m— грошовий мультиплікатор.

Грошовий мультиплікатор — це коефіцієнт, що визначається шляхом поділу 100 на норму обов’язкового банківського резерву. Останній — є певною сумою грошей, яку кожний комерційний банк зобов’язаний зберігати в центральному банку. Вони знахо­дяться на спеціальному рахунку центрального банку, або на кореспондентському рахунку відповідного комерційного банку. Вилучити ці гроші або використати їх для розрахунків (за винят­ком часткової можливості, що виникає у випадку знаходження даних коштів на кореспондентському рахунку) комерційний банк не може. Норму цих резервів у відсотках стосовно всіх пасивів комерційного банку або якоїсь їх частини встановлює централь­ний банк. У нашій державі прерогатива визначення норми обов’язкових резервів належить Національному банку України.

Таким чином, у сукупності важелів, які використовує держава в умовах сучасного ринку, чинне місце займає грошовий муль­типлікатор. Він дає змогу досить оперативно змінювати загальну грошову масу для забезпечення необхідної рівноваги на ринку в умовах суттєвих змін у співвідношенні грошової й товарної маси.

Так, наприклад, якщо грошова база дорівнює 10 млрд. грн, а грошовий мультиплікатор дорівнює 5, то тоді вся грошова маса (М) дорівнюватиме: М = 10 млрд. грн х 5 = 50 млрд. грн. За умови, що центральний банк зменшить норму обов’язкових резервів, грошовий мультиплікатор збільшиться. Припустимо, він зріс до 10. Тоді грошова маса в країні за однієї й тієї ж грошової бази в 10 млрд. грн дорівнюватиме: М = 10 млрд. грн х 10 = 100 млрд. грн.

Цей приклад чітко демонструє ті можливості, які надає цент­ральному банку грошовий мультиплікатор і його зміна для збі­льшення або зменшення грошової маси. Одначе слід підкресли­ти, що вплив на обсяги грошової маси через зміну грошового мультиплікатора є обмеженим, бо сам мультиплікатор має певні межі своїх крайніх значень. Останнє пов’язано з тими суттєвими обмеженнями, які не може перейти центральний банк, визначаю­чи норму обов’язкових резервів.

Використана література

1.Економічна енциклопедія: У 3 т. / Відп. ред. С. В. Мочерний та ін. — К.: Академія, 2002. — Т. 3. — 952 с.

2.Мирун М. І., Савлук М. І., Пуховкіна М. Ф. та ін. Гроші та кредит: Навч. метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 1999. — 76 с.

3.Сміт А. Добробут націй. Дослідження про природу та причини добробуту націй / Пер. з англ. О. Васильєва, М. Межевікіна, А. Ма- лівський. — К.: ЗАТ «ВіПОЛ», 2000. — К. 1, Розд. 4. — 594 с.

4.Ющенко В. А., Міщенко В. І. Валютне регулювання: Навч. посіб. — К.: Знання, 1998. — 444 с.