План

1. Міжнародні портфельні інвестиції

2. Перешкоди для іноземних інвестицій

3. Ринки акцій країн, що формуються, та їх типи

4. Системи встановлення рівня цін на фондових біржах

5. Міжнародна диверсифікація портфелів

6. Оцінювання інвестицій та управління ними

7. Інвестиційні механізмий індивідуальні інвестори

Література

Склад портфеля цінних паперів залежить від цілей інвестора. Портфель вважається збалансованим у тому разі, коли інвестор отримує оптимальне поєднання таких факторів:

безпеки вкладень;

стабільної прибутковості;

зростання капіталу;

ліквідності (швидкості та легкості переведення того чи іншого активу у грошові кошти).

Головним принципом портфельного інвестування є диверсифікація вкладень. Принцип розподілу коштів портфеля розкривається у старовинній англійській приказці: «Donotputalleggsinonebasket» - «Не клади усіх яєць в один кошик». Це означає, що інвестору не слід вкладати всі кошти в якісь одні цінні папери, яким би вигідним не здавалося це вкладення.

Проте не завжди збільшення кількості різних активів, що перебувають у портфелі, значно зменшує рівень портфельного ризику. Найефективнішим вважається наявність у портфелі не більше восьми різних активів (тобто видів цінних паперів). Подальше збільшення їх кількості не забезпечує значного зниження портфельного ризику.

Так, у загальному вигляді національний портфель цінних паперів США у 1997 р. виглядав так: акції - 28,5 %; урядові цінні папери - 29,7 %; облігації - 12,8 %; заставні - 22,6 %; цінні папери, що звільнені від податку на дохід - 6,4 %.

Щодо кількості конкретних цінних паперів усіх видів активів у потрфелі інвестора, то максимального скорочення ризику можна досягти з кількістю 40-70 різних цінних паперів. Так, стосовно корпоративних цінних паперів ідеться про диверсифікацію між паперами різних емітентів, для державних боргових цінних паперів (облігацій, казначейських зобов’язань) - між паперами різних серій випуску тощо. Можна проводити також галузеву та регіональну диверсифікацію.

Інвестори, що здійснюють інвестування у міжнародному масштабі, проводять до того ж і покраїнову диверсифікацію. Це дає їм можливість визначитись із процентним співвідношенням між цінними паперами різних країн (наприклад, 70 % - американські цінні папери, а 30 % - японські).

Проте надмірне збільшення кількості різних цінних паперів є недоцільним і може викликати ефект надмірної диверсифікації, негативні наслідки якого проявляються у:

відсутності якісного управління портфелем;

високих витратах на пошук цінних паперів (витрати на попередній аналіз тощо) та купівлю невеликих партій цінних паперів;

купівлі недостатньо якісних цінних паперів (низький рівень надійності, прибутковості та ліквідності цінних паперів) тощо.


6. Оцінювання інвестицій та управління ними

Для збереження інвестиційних якостей та рівня доходу, що відповідають інтересам власника, потрібно управляти ризиком сформованого портфеля. Залежно від методів та технічних можливостей, що використовуються при управлінні, розрізняють активну та пасивну модель управління портфелем.

Коригування структури портфеля проводиться на основі моніторингу факторів, що викликають зміни його складових. Моніторинг являє собою безперервний і детальний аналіз:

загальних тенденцій розвитку фондового ринку в цілому та окремих його секторів;

фінансово-економічних показників компаній-емітентів цінних паперів;

інвестиційної якості цінних паперів.

Моніторинг є найбільш капітало- та трудомістким елементом управління. Основна ціль моніторингу - відбір цінних паперів, котрі мають ті інвестиційні якості, що відповідають даному типу портфеля. Моніторинг лежить в основі як активної, так і пасивної моделі управління портфелем.

Активна модель управління передбачає ретельне відстежування та негайне придбання тих цінних паперів, що відповідають цілям портфеля, а також швидку зміну його складових - фондових інструментів. При цьому сигналом до коригування сформованого портфеля є ринкові зміни в економіці. Активне управління характеризується доволі високим рівнем витрат.

Алгоритм активного управління містить такі етапи:

1)відбір цінних паперів (ефективних - до придбання, низькоприбуткових - до реалізації);

2)розрахунок прибутковості та рівня ризику «нового» портфеля з урахуванням ротації цінних паперів;

3)порівняння «нового» та «старого» портфелів (їх вартості, прибутковості та рівня ризику) з урахуванням витрат на купівлю нових цінних паперів та продаж низькоприбуткових;

4)формування «нового» портфеля.

Здебільшого активним управлінням займаються спеціалізовані фінансові установи, що беруть на себе вирішення усіх питань щодо купівлі-продажу цінних паперів, структурної побудови портфеля клієнта, управління вільними коштами інвестора. Такі послуги надаються на основі договору про управління портфелем цінних паперів (Investmentportfoliomanagementtreaty).

Пасивна модель управління передбачає створення диверсифікованих портфелів із заздалегідь визначеним на довгострокову перспективу рівнем ризику. Пасивне управління є ефективним для тих портфелів, котрі складаються із низькоризикових довгострокових цінних паперів. За таких умов портфель протягом тривалого часу залишається незмінним та реалізує головну свою перевагу - низький рівень накладних витрат.

Основним сигналом до зміни сформованого портфеля є падіння рівня прибутковості нижче мінімального. До способів пасивного управління, зокрема відносять:

метод індексного фонду (індексний фонд - це портфель, який відображає рух обраного біржового індексу, що характеризує стан усього ринку цінних паперів);

метод стримування портфеля (пов’язаний з інвестуванням у неефективні цінні папери та прагненням отримати дохід у майбутньому від спекулятивних операцій на біржі).

Процес пасивного управління портфелем цінних паперів можна охарактеризувати такими складовими:

1) визначення мінімально необхідної прибутковості;

2) відбір цінних паперів у добре диверсифікований портфель;

3) оптимізація портфеля;

4) падіння прибутковості портфеля нижче мінімального рівня;

5) формування «нового» портфеля.

Пасивна модель управління передбачає передавання грошових коштів спеціалізованій установі, що займається портфельним інвестуванням з метою вкладення коштів від імені та за дорученням клієнта у різні цінні папери з метою одержання прибутку.

У зарубіжній практиці подібні операції мають назву «Privatebanking» (довірчі банківські операції).


7. Інвестиційні механізмий індивідуальні інвестори

Інвесторів можна класифікувати за низкою ознак, проте найбільш значущим вважається їхній статус.

Так, виділяють чотири групи інвесторів:

1) держава (урядові організації, місцеві органи влади тощо).

2) інституційні інвестори - це група фінансових установ, що стала найважливішою групою утримувачів фінансових активів у другій половині ХХ ст.;

3) корпоративні інвестори (підприємства);

4) фізичні особи (населення) - це надавніша група інвесторів, що на початкових етапах становлення фондового ринку була єдиною;

Держава здебільшого є стратегічним інвестором, мета котрого полягає у стабілізації ринку, отриманні доходу від вкладення коштів у міжнародні ринки, диверсифікації своїх ресурсів тощо.

Характеристика роботи

Реферат

Кількість сторінок: 23

Безкоштовна робота

Закрити

Ринок міжнародних інвестицій

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.