Трудові ресурси і розміщення продуктивних сил

Оскільки підприємство достатньо молоде (даний період охоплює половину його віку), приємно відзначити тенденцію, що намітилася, до стабілізації кадрового складу і відсівання випадкових людей, про це свідчить коефіцієнт постійності персоналу підприємства, що збільшився на 0,037. Після 1996 року, що ознаменувався сильними кадровими змінами, в 1997 році досягнута стабілізація по всіх показниках: коефіцієнт обороту по вибуттю зменшився на 0,037, а коефіцієнт текучості кадрів на 0,03. Різке падіння коефіцієнта обороту по прийому персоналу з'явилося результатом освоєння великих виробничих потужностей в1996 року, ніж 1997 рік на жаль похвалитися не може.

Важливо також відзначити, що керівництво підприємства зробило висновки з хвилі звільнень прокотилася в 1996 році (а основну частину звільнилися складали саме досвідчені фахівці, що працюють з підстави підприємства і утомлені від порожніх обіцянок і роботи на голому ентузіазмі), зростання числа звільнилися відбулося більш ніж в 1,5 рази, провело в життя ряд змін, що торкнулися в першу чергу вдосконалення умов і системи оплати праці. Як результат - зниження числа звільнилися майже в 2,5 рази.

Аналіз використовування трудових ресурсів

Повноту використовуваннятрудових ресурсів можна оцінити по кількості відпрацьованих і годинника одним працівником за аналізований період часу, а також по ступеню використовування фонду робочого часу.

Хочеться помітити, що зростання об'ємів виробництва дається непросто, не дивлячись на високу (перевищуючу планову) інтенсивність праці робітників понаднормово відпрацьований час склав в 1995 році 312.8 тисяч годинника, в 1996 році трохи менше - 299.3 тисяч годинника, а в 1997 році ця цифра стала жахливою 568.7 тыс.ч. Якщо оцінити це у відпрацьованих понад норму робочих днях, то вийде, що кожний робітник в 1995 році відпрацював зайві 88 днів, в 1996 - 91 день, а в 1997 році 109. Тобто трудящі працювали практично без вихідних і свят.

Інший висновок, який можна зробити з додатку 2, це серйозне зниження фактичної тривалості робочої зміни. Не дивлячись на те, що в 1995 році вона складала 6,47 години, що вже на 0,53 години менше плановій тривалості, в1996 року вона знову зменшилася на 0,25 години знизившися до 6.22, і продовжує знижуватися в 1997 - 6.22-0,15=6,07 години. Тобто на кожну зміну в 1997 році доводилася вже майже година простою.

Рекомендації по виходу з цього критичного положення будуть дані нами пізніше.

Аналіз продуктивності праці

Для оцінки рівня продуктивності праці застосовується система узагальнюючих, приватних і допоміжних показників.

До узагальнюючих показників відносяться середньорічна, среднедневная і среднечасовая вироблення продукції на одного працюючого у вартісному виразі. Приватні показники - це витрати часу на виробництво одиниці продукції певного вигляду в натуральному виразі за один людино-день або людино-годину. Допоміжні показники характеризують витрати часу на виконання одиниці певного виду робіт або об'єм виконаних робіт за одиницю часу.

Самим узагальнюючим показником продуктивності праці є середньорічне вироблення продукції одним працюючим. Величина його залежить не тільки від вироблення робітників, але і від питомої ваги останніх в загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, а також від кількості відпрацьованих ними днів і тривалості робочого дня.

Цей найоб'єктивніший показник нам допоможе оцінити неодноразово згаданий додаток 3.

В першу, черга це зростання середньорічного вироблення на одного працюючого, яке в 1995 році склало 31,4 тис.грнна людину, в 1996 трохи виросла – 31,6 тис. Грн. , а в 1997 році виросла достатньо серйозно, становив 33,7тис.грн. на людину.

Проаналізуємо докладніше методом ланцюгових підстановок внесок кожного чинника, що впливає на середньорічне вироблення:

Результати розрахунків видні в додатку 3. В ній робиться підрахунок фактичного приросту щодо планового рівня.

Спочатку обчислимо приріст середньорічного вироблення під впливом збільшення кількості робітників в загальній чисельності промислово-виробничого персоналу. Всі три роки цей приріст вельми незначний і зразково однаковий (коливається від 237,58 до 247,35 тисюгрн на людину), що, у принципі, і було слід чекати.

Вплив другого кількісного чинника - кількості днів відпрацьованих одним робітникам набагато більш істотно: в 1995 - 6163 тис.грн, в 1996 - 6500 тис. грн., а в 1997 - 7911 тис. грн.

Третій чинник - тривалість робочого дня. Ось де простір для діяльності виробничників і солідний запас зростання. По ряду причин, які ми розкриємо нижче, підприємство недоотримало з кожного працюючого продукції в 1995 році на 1797,48 тис.грн., в 1996 році вже на 2722,24 тисячі, а в 1997 на 3475,02 тис. Грн.

Що стосується останнього, четвертого показника, то тут все прекрасно, відразу видно, що керівництво підприємства зосередило свої зусилля саме в цьому напрямі.

Среднечасовая вироблення стійко росте (цікаво, а чи є межа), а отже росте і її внесок збільшення вироблення середньорічної. Так в 1995 році за рахунок середньорічного вироблення на одного робітника плановий показник був перевищений на 9447,41 тис. грн в 1996 на 9936,87 тис. грн., в 1997 на 11000,3 тисяч.

Аналіз фонду оплати праці

Аналіз використовування трудових ресурсів на підприємстві, рівня продуктивності праці необхідно розглядати в тісному зв'язку з оплатою праці. В процесі нього слід здійснювати систематичний контроль за використовуванням фонду заробітної платні (оплати праці), виявляти можливості економії засобів за рахунок зростання продуктивності праці і зниження трудомісткості продукції.

Аналізуючи додаток 5 додатку, помічаєш, що керівництво зробило деякі висновки із звільнень, що почастішали в 1996 році. Значно збільшилися як виплати по більшості статі, так і загальна сума фонду оплати праці. В 1995 році вона склала 19998 млн. грн збільшившися на 1377,5 млн. в 1996 році стала рівна 21376 млн. грн, в 1997 році збільшення склало 2149,5 млн., а сама сума виросла до 23525 мільйонів гривнів.

Не можна сказати, що в динаміці основної статі оплати праці спостерігалася якась загальна закономірність, швидше за все, це результати короткочасних віянь і сьогохвилинних рішень, пов'язаних з конкретними виробничими задачами. Але дещо все-таки можна відзначити.

В першу чергу це незначний, але зростання частки зміною частини в загальній фонду оплати праці. Після падіння в 1996 році на 0,24% ця частка в 1997 виросла на 1,35%, що говорить про зсув керівництвом акцентів в оплаті праці у бік відрядної системи. Він міг би бути більш значним, але на жаль дана система не відображає диференціацію оплати праці на контрактній основі, яка також залежить від результатів роботи.

2.2. Форми зайнятості населення

Проблема безробіття дедалі загострюється, кількість безробітних постійно зростає. Для того, щоб створити умови реалізації права громадян на працю й забезпечити соціальний захист тимчасового безробітного населення, на всій території України створено обласні, міські та районні центри зайнятості.