Концепція реформування податкової системи України

3. До головних засобів здійснення податкової реформи відносяться:

а) перегляд й оптимізація складу податкових внесків, зборів, платежів.

По-перше, під час здійснення реформи держава й місцеві органи влади не повинні вводить нові види податків.

По-друге, необхідно відмовитися від використання другорядних податків, які не носять загального уніфікованого значення, та скоротити загальну їх кількість до 20-25 (в тому числі місцевих – менше 10).

По-третє, сукупність податків і зборів, які сплачуються до солідарного пенсійного та державних соціальних фондів і нараховуються на фонд зарплати суб’єктів господарювання, мають бути об’єднаними у єдиний соціальний податок (внесок);

б) уточнення предмету оподаткування. До складу предмету оподаткування мають включатися лише такі показники, які:

є універсальними для всіх платників на території України;

встановлюють податкові вимоги, як правило, щодо усіх платників;

як джерело сплати податку передбачають дохід у різних його видах.

Виходячи з цих обставин, у якості предмету оподаткування повинні використовуватися:

1.дохід платника податку;

2.предмети споживання;

3.предмети імпорту на територію України;

4.природні ресурси (окрім земельних ділянок), що використовуються (або добуваються, ліквідуються, забруднюються тощо);

5.об’єкти землі, нерухомості, що перебувають у власності платника податку.

Лише відносно останнього виду предмету оподаткування правило використання доходу в якості джерела сплати податку може не виконуватися – у випадку збитковості підприємства. Через цю причину, даний вид податку повинен бути достатньо низьким, а його несплата – ставати причиною визнання підприємства банкрутом;

в) встановлення індивідуальної динаміки поступового зниження діючих ставок оподаткування, яка забезпечить необхідну трансформацію структури податкового навантаження та урівноваження рівня податкових вимог для різних суспільних доходів і груп платників;

г) перебудова системи бухгалтерського й податкового обліку у відповідності з діючими міжнародними стандартами, зокрема, в напрямках лібералізації обліку витрат, переходу до вільного застосування норм амортизації капіталу, використання бухгалтерського методу нарахувань, публічності і прозорості обліково-звітних даних тощо;

д) поступове поглиблення децентралізації збору і використання податків, тобто зменшення їх частки, що надходить до державного бюджету, та збільшення частки податкових платежів до регіональних і місцевих бюджетів. При цьому пропонується передача на централізований рівень більшого числа податків та застосування універсального (однакового для усіх регіонів і місцевих громад) підходу без диференціації між регіонами податків чи їх часток. Також доцільним є відмовитися від так званих нормативів вирівнення, які перерозподіляють через централізовані бюджетні трасферти видатки практично усіх областей, міст і сільських районів України.

Замість них пропонується застосовувати центральний фонд субвенцій – для трансфертів лише депресивним регіонам (областям);

е) перехід до застосування нульових ставок податків для суб’єктів сфери соціально-культурних послуг, науки, громадських й політичних організацій і т.і.; застосування пільгових (нульових, знижених) ставок ПДВ при здійсненні інвестицій, купівлі товарів соціального значення, наданні і придбанні товарів сільськогосподарських підприємств та деякі інші;

є) чітке регламентування умов і періоду застосування податкових преференцій з метою стимулювання інвестицій і створення нових робочих місць в окремих депресивних місцевостях. При цьому необхідні знижки або скасування платежів повинні стосуватися лише прямих податків (головним чином податку з прибутку і соціальних нарахувань на фонд заробітної плати);

ж) реорганізація податкової служби, запровадження нової етики і методів діяльності; підконтрольність цієї служби громадськості; скасування правових переваг з її сторони у відносинах з платниками податків та інше;

4. Ключовим питанням податкової реформи є встановлення оптимуму – найкращих ставок окремих видів загальнодержавних податків, а також встановлення індивідуальної швидкості зниження цих ставок.

Розглядаючи основні види податків – ПДВ, з прибутку, з індивідуальних доходів, соціального внеску, нарахованого на фонд заробітної плати, - пропонуємо наступне аргументування динаміки їх зниження.

а) найнедосконалішим, невизначеним, обтяжливим для господарських суб’єктів є податок з прибутку.

По-перше, його обчислення є складним, потребує суворого обліку витрат та його перевірок, неможливість яких приводить податківців до висновку про встановлення жорстких вимог і дозволів на витрати, що є неприйнятним для виробництв. В основному через ці причини в Україні чиниться опір переходу на міжнародні стандарти бух обліку.

По-друге, обмежуючи прибуток, податкове стягнення заважає здійснювати найнеобхідніші функції господарювання: накопичувати капітал, розширювати залучення робітників, прискорювати виробничі обороти, збільшувати пропозиції товарів і послуг. Це змушує підприємства приховувати обсяги виробництва, занижувати розмір дійсного фонду зарплати, гальмувати оновлення техніки і обладнання.

По-третє, податкове навантаження на прибуток є найнерівномірнішим серед усіх інших податкових стягнень: в деяких секторах його взагалі не сплачують, в окремих – у фіксованих абсолютних сумах, а біля половини промислових підприємств та третина комерційних та фінансових структур не сплачують його через свою неприбутковість.

По-четверте, власники підприємств, сплачуючи цей податок, зменшують власні доходи, тому для них він і є найнеприйнятнішим.

По-п’яте, власні доходи власників підприємств, отримані з прибутку, підлягають додатковому оподаткуванню. Це є ще одним фактором господарської зацікавленості у тінізацаї операцій, бізнесу, прибутків.

Саме через ці причини пропонується зменшувати ставку податку з прибутку найшвидшими темпами й досягти за результатами реформи найменшого її значення – 10% [1];

б) динамічного зниження потребує й ПДВ.

По-перше, цей податок – єдиний непрямий податок у основних груп.

По-друге, він є ненадійним податком, особливо у кризові часи.

По-третє, його використання супроводжується відомими зловживаннями (контрабанда імпорту і фіктивний експорт).

По-четверте, відволікається з обігу оборотний капітал підприємств-експортерів.

По-п’яте, він спричиняє нерівномірний розподіл податкового навантаження й основними його платниками є найбідніші групи населення. Значення цього податку за 6 років пропонується зменшити до 12%;

в) податок з індивідуальних доходів на рівні 15%, який почне використовуватися з 1 січня 2006 року, видається надто високим для найбідніших працівників. Він також вносить певну несправедливість в оподаткуванні найманих робітників відносно підприємців, що оподатковуються за спрощеною системою. Тому доцільним є деяке зниження цієї ставки при оподаткуванні зарплати та інших форм індивідуальних доходів громадян (від власного бізнесу, розподілу прибутку тощо). Натомість доходи від виграшів, спадкоємства[2], дарування, ренти можуть оподатковуватися за означеною ставкою. Отже пропонується диференціація цього податку для трьох груп платників:

1)найменш оплачуваних працівників, доходи яких не перевищують 120% від рівня прожиткового мінімуму – за найнижчою ставкою (пропонується – 10%);

2)основна частина індивідуальних доходів, які перевищують ті, що вказані у попередній групі – оподатковуються за ставкою 12%;

3)доходи від виграшів, дарувань, спадкоємства, ренти – за максимальною ставкою (15%);

г) загальний (єдиний соціальний) внесок до солідарного пенсійного і державних соціальних фондів, що сплачується у відсотках до заробітної плати, має знижуватися настільки, наскільки це не заважатиме досягненню соціальних нормативів суспільства. Таке зниження буде можливим в частині заміщення цього податку іншими доходами:

по-перше, при введенні моделей приватного соціального страхування;

по-друге, шляхом передачі пенсійному фонду все більшої суми доходів державного бюджету;

по-третє, при стрімкому збільшенню надходжень до державного бюджету і пенсійного фонду внаслідок легалізації доходів і прибутків, що треба очікувати після зниження податкового тягаря.

Нам видається, що за 7 років ставка єдиного соціального внеску може бути зменшеною до 25% фонду зарплати.