Глобальна економіка 7

1. Модель економічного розвитку країн-драконів південно-східної Азії в глобальному конкурентному середовищі (Тайланд, Філіппіни, Малайзія, Індонезія)

До країн цієї групи належать чотири держави: Індоне­зія, Малайзія, Філіппіни, Таїланд, які значно пізніше ніж «драко­ни» почали модернізацію своєї економіки та структурні реформи господарства, а відтак хоча й мають традиційно високі темпи на­рощування основних макроекономічних показників, значно від­стають від країн-лідерів Східної та Південно-Східної Азії щодо рівнів ділової активності, залучення інновацій та інших типових Індикаторів постіндустріального суспільства. Разом з тим в струк­турі господарства «тигрів» чітко проглядаються спільні риси їх економіки, які можна погрупувати у такий спосіб:

1.Низькі відносні макроекономічні показники розвитку еко­номіки. Так, ВВП цих країн коливається від 2940 дол. на одного жителя в Індонезії (табл. 9.1) до 8750 дол. у Малайзії, а показники ІЛР дозволяють відносити ці держави до групи країн з серед­нім рівнем розвитку людського потенціалу.

Таблиця 9.1

ОСНОВНІ МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ КРАЇН ПІВДЕННО-СХІДНОЇ АЗІЇ

Джерело: 1. Доклад о развитии человека, 2003. — Минск, 2003. — С. 239—240. 2. Доклад о мировом развитии 2003 года. — М, 2004. — С. 240—241; С. 244—245.

2.Домінуюча в структурі ВВП питома вага промисловості. На цей сектор в Індонезії припадає 47 %, Малайзії— 50 % і лише в Таїланді — 40% та Філіппінах — 31 % на провідні позиції останнім часом почала виходити сфера послуг. Для всіх цих дер­жав характерною с висока частка сільського господарства — від 8 % у Малайзії до 16 % в Індонезії. Кількість зайнятих в аграрно­му секторі становить, наприклад, в Індонезії — 45 %, що яскраво

3.свідчить про низький рівень розвитку останнього.

4.Великий зовнішній борг «тигрів», щорічне обслуговування якого вимагає чималих коштів. «Рекордсменом» серед цих дер­жав виступає Індонезія, зовнішні запозичення якої становили у 2000 р. 142 млрд. дол. (96 % її ВНД). Решта країн також мала ви­сокі боргові показники від 52 % ВНД у Малайзії до 64 % у Таїланді та на Філіппінах.

5.Невисокі рівні конкурентоспроможності національної економіки, які нерідко можуть коливатися по роках. Наприклад, Ма­лайзія у 2004 р. за індексом конкурентоспроможності, що зростає, посідала 31-е місце (у 2003 р. була на 29-му), Таїланд відповідно перемістився і 32-го (2003 р.) на 34-е. Позиції решти двох «тигрів» не дозволили їм увійти до п'ятдесяти лідерів планети.

6.Однотипна структура експорту, основою якого є нафта, газ, деревина, тканини, каучук, олово і лише останнім часом — електронне обладнання, хімічні продукти тощо. Проте «нова економіка» прийшла і сюди. До глобальних центрів технологічного новаторства відносять поки що один з багатьох — це м. Куала-Лумпур (Малайзія).

7.Високий рівень кризовості економіки. Ця ризиковість, у тому числі щодо внесення ПІІ, є особливо характерною для тих держав, що не мають диверсифікованої структури виробництва (Індонезія, Філіппіни), а відтак саме вони значною мірою потер­пають як від світових кон'юнктурних коливань, так і від стихійних явищ (епідемія нетипової пневмонії, цунамі тощо).

8.Значний розвиток туризму та пов’язаних з ним сервісних галузей, питома вага якого в структурі ВВП щорічно зростає. Приміром, у 1999 р. Таїланд відвідало 8,65 мли зарубіжних туристів, що принесло цій державі 6,7 млрд. дол. чистого прибутку. Передбачається, що найближчим часом саме ця країна стане од­ним зі світових туристичних ледерів.

9.Високий рівень розшарування населення на бідних і багатих. Найвищий показник бідності має така країна, як Філіппіни, де за межею бідності знаходяться понад 37% її населення. Найвищий показник коефіцієнта Джині припадає на таку країну, як Малайзія (49,2 у 1997 р.). Найпекучішою проблемою є проблема безробіття,

10.наприклад, зареєстрований його рівень в Індонезії становить близько 17%, натомість у Малайзії він є досить низьким — 3,4%. Під­вищення якості робочої сили, боротьба з тіньовим ринком її вико­ристання — пріоритети діяльності урядів держав цього мегарегіону.

Найважливішими цілями, які у перші десять років нового ти­сячоліття треба досягти в економіці країн Південно-Східної Азії, будуть так»:

подолання демографічної проблеми, пов’язаної з високим рівнем народжуваності;

досягнення політичної стабільності і піднесення добробуту населення;

розроблення та імплементація нового економічного курсу, зорієнтованого на збільшення витрат і стимулювання споживання, а також зниження податків для селян, надання їм кредитів та державної підтримки банків (у Таїланді цей курс здобув назву нової економічної моделі «таксиноміки» на честь його автора прем'єр-міністра Таїланду Таксина Синаватри);

нарощування залучення ПІІ в різні сектори національної економіки (переважно в машинобудування та сферу послуг);

реформування банківської та кредитно-фінансової системи, в яких роль уряду є визначальною;

стимулювання розвитку інфраструктури, недостатній рівень якої є стримуючим чинником модернізації національних економік;

поступовий перехід країн упродовж 2010-—2020 рр. на інноваційно-інвестиційну модель розвитку країн Східної Азії