Глобальна економіка

Економічна глобалізація — новий рівень інтернаціоналізації та міжнародної економічної інтеграції, що характеризується інтенсифі­кацією і новою якістю внутрішніх міжнародних зв’язків у планетар­них масштабах, перетворенням національних господарств та їх суб’єктів на складову частину планетарного відтворювального про­цесу. Процес економічної глобалізації почався у 80-ті роки ХХ ст. і триває дотепер. Саме ці хронологічні рамки можна аргументувати такими фактами:

-на початку 80-х років ХХ ст. у багатьох промислово розвинених країнах світу відбувається перехід до посилення ринково орієнтованої економічної політики і відповідної нормативно-правової бази. У цей час починаються структурні реформи, які супроводжуються підви­щенням конкурентоспроможності й цінової гнучкості товарів, знижен­ням транскордонних бар’єрів, сприянням розвиткові конкуренції;

-здійсненням переходу, починаючи з 1980-х років, до нового типу економічного зростання, який ґрунтується на створенні нових глоба- лізаційних елементів продуктивних сил (програмне забезпечення, розвиток Інтернету), якісно новому рівні підготовки та використання людського фактора;

-перетворенням світового господарства в результаті проведення ринкових реформ у постсоціалістичних країнах на єдиний простір, що розвивається на основі законів ринку;

-зростанням на етапі глобалізації кількості спеціальних (вільних) економічних зон як складових елементів процесу економічної глоба­лізації;

-посиленням впливу на світову економіку міжнародних організацій, регіональних угруповань, багатонаціональних корпорацій, інституці- ональних інвесторів, неурядових організацій.

Сучасна глобальна економіка характеризується такими рисами: збільшенням кількості й масштабів діяльності регіональних угру­повань протягом 90-х років ХХ ст. й на початку ХХІ ст. (сьогодні між­регіональними угодами регулюється більш ніж половина всього об­сягу міжнародної торгівлі);

-багатовекторністю міжнародного співробітництва (кожна сучасна країна може бути учасницею багатьох регіональних угруповань одно­часно);

-посиленням взаємодії між регіональними інтеграційними об’єд­наннями та міжнародними організаціями.

4. Цикли (хвилі) розвитку глобальної економіки: природа, зміст і типологія

Глобальна економіка – це історично нова реальність, що відрізняється від традиційної світової економіки. Саме глобалізація дає змогу найрозвинутішим країнам світу, насамперед США, за допомогою інструментів МВФ і СБ здійснювати певний трансфер криз, розв’язуючи проблеми подолання соціально-економічної кризи у цих країнах за рахунок інших держав.

Економічний цикл – це рух виробництва від початку попередньої до початку наступної кризи.

Кожен цикл складається з чотирьох основних фаз: криза, депресія, пожвавлення і піднесення, як визначив їх ще Шумпетер у 1939 р.

Найбільш небезпечною є криза, в якій синхронізують кризові фази кількох циклів. Шумпетер вперше пояснив Велику депресію саме синхронізацією кризових фаз трьох відомих на той час циклів Кітчина, Жюгляра і Кондратьєва. Цієї ж думки дотримувався і Елвін Хансен. І сьогоднішню Велику рецесію вчені визначають як системну цивілізаційну кризу, пояснюючи синхронізацією кризових фаз, ще більшої кількості циклів, оскільки сьогодні враховують не тільки економічні, а й політичні й навіть цивілізаційні системні цикли Питирима Сорокіна та Фернана Броделя. Підсумовуючи результати наших досліджень, можна сказати, що сучасну світову фінансову і соціально-економічну кризу ми прогнозували майже два десятиліття тому, виходячи з цикліч- них закономірностей, яким підлягає розвиток світової економіки, та глобальної міграції капі- талу, виявленої ще наприкінці ХІХ ст. видатним українським ученим Михайлом Туган-Барановським на прикладі дослідження динаміки промислових криз у господарстві найрозвинутішої країни того часу – Великої Британії, згідно з яким послідовність фаз «розширення» – «розбухання» – «обвальне стиснення» є незворотним. По суті, в останню третину ХХ ст. означився середній 9-річний цикл світових фінансових криз: світовій фінансовій кризі 1997–1998 рр. передували фінансові кризи 1970–1971 рр., 1980– 1981 рр. і 1987–1988 рр. Причому фінансова криза передує загальноекономічній, про що писав ще наприкінці ХІХ ст. Михайло Туган-Барановський, а в останні 30 років ХХ ст. між фінансовими і загальноекономічними рецесіями спостерігався приблизно 3-річний інтервал коротко- строкового фінансово-економічного циклу Кіт- чина. Так, після: – глобальної фінансової кризи 1970–1971 рр. відбулася рецесія 1973–1974 рр., спровокована «нафтовим шоком»; – фінансової кризи 1980–1981 рр. з максимальною ціною на нафту в $90 США за барель – рецесія 1982 р. (в США спад ВВП на 3 %), після якої у США було запроваджено антикризову по- літику під назвою «рейганоміка»; – фінансової кризи 1987–1988 рр., коли тіль- ки за один день (19 жовтня 1987 р.) індекс Dow Jones упав на 22,6 % – рецесія 1990–1991 рр. за абсолютного спаду ВВП СРСР, а у постіндустріальних США, де у ці роки впала промисловість на 8–9 %, ВВП не мав абсолютної рецесії за ра- хунок розвинутої інфраструктури, але ці економічні негаразди все ж мали політичний наслідок у формі програшу виборів у США Дж. Бушем- батьком та розвалу СРСР; – фінансової кризи 1997–1998 рр. – рецесія (стагнація) 2001–2002 рр.

5. Характеристика (хвиль, циклів) коливань глобальної економіки

Глобальна світова економічна система має нелінійний, циклічний або хвильовий характер розвитку, що протягом ХХ ст. визначила наука. Її динаміку визначає періодичність різних за структурою і тривалістю коливань, які утворюють циклічні процеси, сукупність яких може пояснити складну структуру глобальної як часової, так і просторової динаміки світової економічної системи у цілому. Циклiчнiсть як oб’єктивнa зaкономiрнiсть eконoмiчнoго рoзвиткy зa свoїм змiстом бaгaтограннa. Якщо в оснoвy критeрiю клaсифiкaцiї поклaсти тривaлiсть, то вонa, перш за все, мaтиме такі шiсть видів циклів:

– аграрні надмалі цикли строком до 1 року

– сезонні короткострокові коливання в сільському господарстві; фінансово-економічні мaлi цикли стрoком 3–5 років (у середньому 4 роки)

– короткостроковi коливaння фінансово-дiлової aктивностi; промислові (діловi) середні цикли строком 7–11 рокiв (у середньому 9 років)

– сeрeдньострокові коливання, пов’язані з поновленням активної частини основного капіталу в промисло- вості; будівельнi середні цикли строком 16–25 років (у середньому 20 років)

– сeрeдньострокові коливання, пов’язані з поновленням пасивної частини основного капіталу, перш за все житла; вeликi цикли кон’юнктури строком 48–60 рокiв (у середньому 54–55 років)

– довгострокові «довгі хвилі» зміни технологічних укладів (ТУ); надвеликі вiковi цикли – довгострокові коливання строком 100–120 років (у середньому 108– 110 років), нaприклaд, вiковi цикли зміни економічного та політичного лідерства. Протe критeрiй тривaлостi циклів лишe один із можливих. Типи циклiв відрiзняються нeоднознaчнiстю мaтeрiaльної основи розвитку, хaрaктeром впливів нa eкономiчнi процеси, аналізу яких у світовій економіці й присвячено цю працю. Крiм того, рiзнi цикли нaклaдaються один нa одний, між ними виникає ефект синхронізації, що yсклaднює їхню дифeрeнцiaцiю, особливо за синхронізації кризових їхніх фаз, коли негативні наслідки кризи зростають до катастрофічних розмірів. Це відбулось у часи Великої депресії 1929–1939 рр., накопичені суперечності якої призвели до Другої світової війни, що вирувала рівно шість років (з 1 вересня 1939 р. до вересня 1945 р.), надавши можливість США вийти на до- кризовий рівень їхнього валового внутрішнього продукту (ВВП) у 1941 р., а наприкінці війни, в 1945 р., на тлі зруйнованої європейської та ряду азіатських економік ВВП США становив уже майже половину світового валового продукту (СВП).