ПЛАН

ВСТУП

1. ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ А. П. ЧЕХОВА

1.1. Таганрог

1.2. Будинок

1.3. Гімназія

1.4. Москва як університет

1.5. Велика література

2. ОСОБЛИВОСТІ ПРОЗИ А. П. ЧЕХОВА

2.1. Художній світ прози

2.2. Від Чехонте до Чехова

2.3. Новаторство Чехова-прозаїка

2.4. Елементи поетики чеховської прози

3. ЖАНРОВІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЗОВИХ ТВОРІВ А.П. ЧЕХОВА

3.1. “Людина у футлярі”

3.2. «Дама з собачкою»

3.3. «Скрипка Ротшильда»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Між Сходом, і Заходом. Російська соціально-психологічна проза другої половини XIXст. - одна з найяскравіших сторінок світової літератури. Плеяда чудових романістів та майстрів малих і середніх епіч­них жанрів (І.Гончаров, І.Тургенєв, М.Лєсков, Ф.Достоєвський, Л.Толстой, М.Салтиков-Щедрін, А.Чехов) продовжила традиції О.Пушкіна, М.Лєрмонтова, М.Гоголя і принесла в літературу чимало сві­жих художніх ідей. Тогочасній російській прозі влас­тива глибина філософських узагальнень, а також оригінальність форми.

Російська соціально-психологічна проза XIXст. мала власну національну специфіку, пов'язану з культур­ною ситуацією в Росії. Своєрідність її становища по­лягає в тому, що загальні процеси, характерні для ста­новлення західної цивілізації, у ній відбувалися болісно й суперечливо. Європа протягом XIXст. вже розвинула урбаністичний тип культури, який став ре­зультатом індустріалізації. У них смаки визначали се­редні класи. В Росії ці тенденції накреслилися та­кож, але соціальні й економічні перетворення наштовхувалися на протидію іншого, феодального спо­собу життя. Більшість населення імперії жила в селі. Звичайно, існували великі міста, проте їхня роль у культурі Росії була значно меншою, ніж у Західній Європі. Середнього класу як такого не існувало. Голо­вною культурною силою залишалось дворянство, і тіль­ки починаючи з середини XIXст. його місце почали заступати різночинці, представники інших недворянських соціальних груп.

Ця культурна «недорозвиненість» Росії стала одні­єю з найбільших проблем для російських інтелектуа­лів. Вони шукали і досі шукають відповідь на запи­тання - якого типу країною має стати Росія: західною, європейською, чи східною, азіатською. Ще за 1840-х років оформилися дві найвпливовіші течії російської думки: західники і слов'янофіли. Перші (до них на­лежали, зокрема, такі відомі літератори, як В.Бєлінський, О.Герцен, Т.Грановський, І.Тургенєв) вважали, що Росія повинна «європеїзуватися». В еко­номічне, соціальне й інтелектуальне життя потрібно впроваджувати ліберально-демократичні принципи, ха­рактерні для розвинених держав Заходу: скасувати крі­пацтво, встановити свободу слова, підтримувати біз­нес і промисловість, їхні опоненти (О.Хомяков, І.Киреєвський, Ю.Самарій, К. і С. Аксакови та ін.) обстоювали унікальність і самобутність Росії, її ради­кальну протилежність Європі. Вони також вимагали скасування кріпацтва і лібералізації, але підкреслю­вали, що це може відбутися лише за умов збереження моральних основ російської цивілізації: православ'я і патріархально-общинного способу життя. Гостро кри­тикуючи Захід за меркантилізм, утилітаризм, егоїзм, вони вказували на те, що поступ несе з собою не тіль­ки комфорт і розквіт особистості, а й сприяє поши­ренню нічим не стриманого індивідуалізму, призво­дить до духовного примітивізму.

Полеміка «західників» і «слов'янофілів» мала ко­лосальне значення для розвитку всієї російської куль­тури загалом і не тільки у XIXст. Набагато пізніше, коли ні тієї, ні тієї групи вже давно не існувало, ро­сійські інтелектуали продовжували перейматись про­блемою вибору між Європою й Азією, що стала одним з вирішальних чинників російської національної самоідентифікації.

Існування Росії «між Сходом і Заходом» визначи­ло весь драматизм і навіть трагізм її подальшої істо­рії, проте для розвитку літератури воно було надзви­чайно плідним. Усі російські письменники (як «прозахідні», так і «прослов'янські») були типовими європейськими інтелектуалами. Вони мали ґрунтов­ну освіту, знали мови, світову літературу, філософію, мистецтво і були тісно пов'язані з народним життям. Паралельно з розвиненою і яскравою міською куль­турою існувала не менш глибока й різноманітна куль­тура народних мас, росіян і численних інших наро­дів імперії. Завдяки боротьбі та взаємному впливу обох типів культури, їхньому взаємозбагаченню скла­лися передумови для створення абсолютно оригіналь­них витворів мистецтва, які спирались і на високу духовність Заходу, і на «спонтанну», але не менш досконалу духовність народну. З іншого боку, здобу­тки західної цивілізації, зінтерпретовані під кутом зору традиційних російських моральних цінностей, надто швидко виявили свої недоліки та прорахунки і постали в усьому драматизмі й суперечливості. Це дало змогу російським письменникам помітити де­які загрозливі тенденції розвитку світу раніше від західноєвропейських, осмислити їх об'єктивніше. І, врешті-решт, творча народна стихія у поєднанні а європейською освіченістю стали запорукою жанрово­го й мовного збагачення красного письменства, соці­ально-психологічної прози зокрема.

«Споконвіку було слово».Ще одна специфічна ри­са російської соціально-психологічної прози — її метафізичність. Для російських романістів і новелістів пи­сання книжок завжди було священною справою. У своїх творах вони намагалися визначити сенс життя, довести або спростувати існування Бога, дати оцінку всім провідним тенденціям науки, політики, осмис­лити людину як глобальну позачасову проблему.

Інакше в російській культурі, якій більшою мі­рою, ніж культурам західних країн, властива логоцентричність (від «логос» - слово, знання), бути не могло. Тоді у свідомості освічених росіян витвори сло­весного мистецтва посідали набагато важливіше міс­це, ніж музика, живопис або архітектура, що пояс­нюється низкою причин. По-перше, Росія - православна країна, і переважна більшість російсь­ких письменників походила з православних родин. Тому саме словесне мистецтво, яке було найщільніше пов'язане з цією місією, мало в Росії таку повагу. Причому протягом тривалого часу слово (красне письменство) вважалось прекрасним, коли ви­конувало соціальне важливу або корисну функцію (від­кривало людям правду, навчало Божим істинам або сприяло вдосконаленню соціальної структури). По-друге, тоді красне письменство в Росії було головним і майже єдиним засобом філософствування й націо­нального самоусвідомлення. В Росії цього ще не було: процес розгалу­ження тільки розпочався, і всі види духовних потреб забезпечувало красне письменство, насамперед роман. Він був для російського читача й останньою правдою про життя, і політичним трактатом, і просто худож­нім текстом, який приносив задоволення. За таких умов російська соціально-психологічна проза не мог­ла не набути філософського виміру.

Характеристики работы

Курсовая

Количество страниц: 60

Бесплатная работа

Закрыть

Особенности прозы А. П. Чехова

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.