Психологические основы трудового обучения

1. Загальна психологічна характеристика процесу навчання.

До особливого виду діяльності, як вказувалось раніше, належить навчання, в процесі якого молоді покоління готуються до трудової діяльності і оволодівають знаннями, вміннями і навичками, накопиченими попередніми поколіннями. Навчання має місце там, де дії людини керуються свідомою метою засвоїти певні знання, навички, вміння, форми поведінки і види діяльності. Навчання є специфічною людською діяльністю. Воно є можливим лише на тій сходинці розвитку, коли людина оволодіває здатністю регулювати свої дії усвідомленою метою.

Навчання складається з певних операцій (пасивного сприйняття і засвоєння зовнішньої інформації; активного самостійного пошуку і використання інформації; із зовні організованого пошуку, знайдення і використання нової інформації). Процес навчання, який здійснюється в спеціально організованих формах, потребує усвідомлених дій, які підпорядковані певним цілям і вимогам навчального процесу. Тому в навчальній діяльності відбувається розвиток організованості, наполегливості, самоконтролю, витривалості та ін. Навчання, як процес пізнавальної діяльності, базується на психологічних закономірностях. Він детермінується педагогічними умовами – змістом навчання, його організацією і методами. Можна говорити про певні етапи в розвитку навчання. Вищий етап розвитку навчання характеризується сформованими навичками самостійного добування нових знань. Процес навчання характеризується постановкою перед учнями завдань проблемного типу, які потребують від них самостійного пошуку способу вирішення проблеми.

Навчальна діяльність має фазовий характер. Так, психологічними дослідженнями встановлені певні фази в розвитку навчальної діяльності учнів. На першій фазі відбувається переосмислення ситуації яка склалася, підвищується загальна готовність до виконання розумової діяльності, підвищується організованість діяльності учнів, що пов’язано в першу чергу, з формуванням установки на об’єкт навчання, з пристосуванням пізнавального і чуттєвого рівня до нового виду діяльності.

У другій фазі (нестійке пристосування) системи мотивів, потреб та інтересів, в тісній взаємодії з вольовою діяльністю, утворюють необхідні передумови для подальшого пристосування до виконання трудової діяльності. В цьому періоді відмічається вироблення таких якостей, як працелюбність, наполегливість в досягненні мети, уважність, самоорганізація, акуратність у навчанні, спостережливість та ін. З’являється інтерес до засвоєння природничих, технічних і гуманітарних наук.

На третій фазі (стійка адаптація), коли мета повністю усвідомлена і з'являються передумови для її досягнення, вся система рівнів діяльності приходить у відповідність з основною метою навчання. В цій фазі формуються якості, які свідчать про вироблення в учнів загальних і спеціальних умінь, які необхідні в майбутньому. До таких якостей можна віднести вміння мотивувати і планувати свою діяльність, приймати рішення в складній ситуації, самостійність, вміння передбачати і оцінювати результати своєї діяльності, логічність в судженнях, принциповість, відповідальність. Відмічається ріст спеціальних знань і вмінь, здібності сприйняття і пам’яті швидко і кваліфіковано переробляти спеціальну інформацію, виявляються здібності до творчої діяльності, формується професійна спрямованість знань і якостей. Зростає зібраність в складних ситуаціях, розвивається почуття відповідальності, почуття власної гідності та ін.

Психологічні основи регуляції трудового навчання мають свої психологічні особливості. Психологія трудового навчання, як виду пізнавально-практичної діяльності, має декілька основних напрямів: психологія формування трудових знань, умінь і навичок; психологія формування поглядів і переконань; психологічні умови досягнення певного рівня професіоналізму. регуляція трудового навчання здійснюється виходячи з традиційно складених етапів в організації пізнавально-практичної діяльності людей. Перший етап ґрунтується у сприйнятті необхідної інформації про специфіку роботи, її характер і психофізіологічні властивості. Учні засвоюють трудове завдання на основі спостережень за об’єктами праці або попереднього знайомства з трудовим процесом. На другому етапі відбувається усвідомлення основних положень, які лежать в основі трудової діяльності. Учні “приходять” до розуміння процесу праці, отримують нові знання про працю. На третьому етапі відбувається закріплення отриманих знань через систему вправ, самостійної практичної роботи, додаткових пояснень. На четвертому етапі отримані знання поступово включаються в практичну діяльність. На всіх етапах формування трудових знань, умінь та навичок вони повинні контролюватися і перевірятися, що дозволить учням вносити корективи в процесі трудового навчання.

2. Характеристика технічних і трудових знань та психологічна структура процесу пізнання.

Що ж таке знання? Ні одна діяльність не може бути успішною, якщо виконавець не знає, що і чому потрібно здійснювати, в якій послідовності, з чого починати і який результат отримати. Навіть сама проста робота потребує таких попередніх знань, а тим більш складна, із застосуванням технічних засобів виробництва. Чим сильніші технічні засоби і складніша виробнича діяльність, тим більше треба знань для її практичного здійснення.

Основна мета трудового і початкового професійного навчання – підготувати учнів до виробничої роботи, яка задовольняє загальні і особисті потреби. Продуктивність праці залежить, перш за все, від підготовки до роботи за обраною професією, від їх особистого досвіду.

Досвід особистості – це сукупність набутих нею знань, навичок, умінь і звичок. В загальному плані він визначає культуру людини, в професійному – її підготовку.

Знання – це система понять про предмети і явища, які засвоєні в результаті сприйняття, аналітико-синтетичного мислення, запам’ятовування і практичної діяльності.

Поняття – відображення об’єктивного в речах і явищах. Розуміння – це процес мислення, який виявляє суттєві зв’язки речей чи явищ при безпосередньому чи опосередкованому вивченні.

За своєю якістю і змістом знання можуть бути систематичними і безсистемними, теоретичними і практичними, широкими і вузькими, глибокими і поверхневими, гнучкими і шаблонними, міцними і нестійкими.

Систематичні знання являють собою строго виправдану систему тісно взаємопов’язаних понять, найбільш зручну для засвоєння, зберігання в пам’яті і практичного використання в житті і діяльності. Такою системою є система понять, яка побудована за формулою: сутність – склад – будова – використання. Стосовно до знань будь-якого матеріального предмету, складної машини чи її деталі ця формула є більш розгорнутою: назва і призначення – принцип дії – частини та їх взаємозв’язки – технічні дані і параметри – правила використання – можливі несправності та способи їх усунення – догляд і збереження.

У цій системі знань нічого не можна пропускати чи міняти місцями без шкоди для сприйняття, осмислення, запам’ятовування і використання на практиці, тому вона побудована за законами логіки і психології. Знання не можуть бути систематичними, якщо, наприклад, зрозумілі склад, будова і використання, але невідома суть, або зрозумілі суть, склад і будова, але є незрозумілим використання. Розрізнені знання машини, наприклад, її конструкції без розуміння принципу дії також будуть вкрай поганими, нестійкими і малокорисними. Так, не знаючи принципу дії машини, не можливо зрозуміти як вона працює. Не знаючи принципової схеми електронного приладу, неможливо зрозуміти його будову.

Для того, щоб знання учнів були систематизовані, вчителю необхідно повідомити їх учням, або вимагати самостійного вивчення літературних джерел, схем і натуральних предметів в чітко визначеній послідовності. Такого ж порядку потрібно дотримуватись учням, відповідаючи на питання вчителя. Систематичності знань потрібно вимагати від учнів постійно. Лише за цієї умови можуть бути повними необхідні для них і для виробничої діяльності теоретичні і практичні знання.