Основы исследования особенностей поведения в конфликтных ситуациях в супружеских парах

Вступ

У даний час Україна переживає складні соціально-економічні зміни, які істотно відбиваються на становищі всіх елементів соціальних структур, зокрема сім'ї (подружніх пар). Сім'я є найменшим осередком суспільства, що постійно відчуває на собі безпосередньо чи опосередковано ті зміни, які відбуваються у країні та відповідно сама накладає відбиток на розвитоксуспільства. Процес формування, становлення та розвитку сучасноїукраїнської сімї проходить у складних І суперечливих умовах, на фоніяких відбувається погіршення фізичного і психічного стану здоров'я людей, зростання міжособистісної ізоляції, агресивності, нездатності розв'язувати проблеми і конфлікти, що виникають на їх життєвому шляху. Сьогодні сім'я стикається з цілою низкою нових проблем, значною мірою втрачає здатність виконувати життєво-необхідні функції і стоїть на порозі кризи. З огляду на це, можна говорити, що ситуація з внутрісімейними стосунками поступово погіршується внаслідок збільшення протиріч і конфліктів у суспільстві. Ці обставини можуть мати негативні наслідки не лише для сім'ї, але й для країни загалом.

Актуальність проблеми. Проблема психотравмуючих ситуацій у молодій сім'ї є на сьогодні дуже актуальною, адже дослідження М.І. Алексєєвої, Т.В. Говорун, C.B. Дворняка, В.І. Зацепіна, Т.С. Кириленко, C.B. Ковальова, О.С. Кочаряна, М.М. Обозова дозволяють стверджувати про наявність кризи, в якій опинилась сьогодні українська сім'я як елемент соціальної системи суспільства. Ознаками такої кризи є: високий рівень незадоволеності подружнім життям, дисфункційний розвиток взаємин у шлюбі, конфліктність, стійка орієнтація подружжя на розлучення та малодітну сім'ю, нездатність досягти злагоди, зростання кількості розлучень тощо. Під цим кутом зору стає зрозумілим, що сім'я, особливо на початковій стадії її розвитку, потребує психологічної підтримки та допомоги.

Окрім того сучасна реальність є невичерпним джерелом стресових, критичних, травмуючих ситуацій. Повсякденна психічна травматизація є неминучим явищем, в якому проявляється ставлення людини до різноманітних стресфакторів її життя. Проблема психологічних травм і необхідності постійного їх подолання стала ще більш актуальною у зв'язку із загальним загостренням соціальної кризи та особливо позначається на молоді, яка навчається і зазнає впливу численних стресогенних факторів яксоціального та особистісного, так і інформаційного характеру. Розвитковіпсихологічного напруження сприяє також специфіка виконуваної діяльності, характер якої, у сполученні з особистісними властивостями, позначається на особливостях переживання критичних (травматичних) ситуацій. Так, дослідження травмуючих психічних станів набувають особливого значення у застосуванні до спортивної діяльності, характерною рисою якої є максимальне напруження усіх включених до неї систем організму спортсмена, наслідком чого є розвиток особливого психологічного стану, що викликає як мобілізацію всіх адаптаційних і захисних систем організму, так і їх виснаження. Дещо іншу специфіку має традиційна учбова діяльність, до якої залучена або має причетність більшість молодих людей, але й вона зараз є плідним підґрунтям для створення психотравмуючих ситуацій, що за відсутності індивідуальних стратегій їхнього переживання та подолання, кваліфіковано розроблених і відпрацьованих з допомогою компетентних спеціалістів, спричиняють виникнення вкрай негативних психічних станів та перешкоджають ефективному особистісному та професійному розвиткові молодої людини.

Вибір шляхів подолання психотравмуючих ситуацій, можливості психокорекції негативних станів, що виникають внаслідок переживання психологічних травм чи перебування у травмуючих ситуаціях, є недостатньо вивченими при тому, що потребують особливої уваги, оскільки психологічний вплив має враховувати унікальні особливості індивідуального досвіду та неповторного сполучення особистіснихвластивостей людини, що є актуальним для загальної психології, диференційної психології та прикладних психологічних досліджень.

Аналіз емоційних переживань в психологічній літературі носить багатоаспектний та багаторівневий характер. Це, по-перше, пов'язано з вивченням природи переживань, їх функціонального призначення, а по-друге, - з різногалузевою спрямованістю (загальна психологія, клінічна, медична, педагогічна тощо) та виділенням різних рівнів (загально-психологічного та прикладного) вивчення переживань (Ю.Александровський, 1991; Ф.Василюк, 1994; Т.Кириленко, 1999; Л.Китаєв-Смик, 1983; Т.Титаренко, 1998; О.Саннікова, 2000; О.Чебикін, 1992; P.Pitman, M.Horowitz, 1996 та ін.) Проте залишається недостатньо розробленою проблема обумовленості проявів емоційних переживань різнорівневими (особистісний, індивідний рівні) чинниками та особливостей прояву переживань в складних, психотравмуючих ситуаціях буденності життя, що не пов'язані з патологічними порушеннями психіки.

Теоретичний аналіз проблеми. Відомий дослідник у галузі гендерної психології Дж.Грей зауважує, що жінки і чоловіки не ладнають одні з одними, зовсім не усвідомлюючи, що відмінності між ними є закономірними. Мужчини помиляються, вважаючи, що жінки повинні думати, спілкуватися і реагувати так само, як і вони; жінки помилково вважають, що мужчини повинні відчувати, спілкуватися і реагувати так само, як це роблять жінки. І в результаті їхні відносини наповнюються непотрібними тертями і конфліктами. Водночас усвідомлення і повага цих відмінностей значно полегшує спілкування з представниками протилежної статі.

Ступінь наукової розробленості проблеми.

У літературі, присвяченій проблемі емоцій та емоційних переживань особистості, достатньою мірою висвітлені питання про функції та механізми емоцій (Г. Бреслав, 1984; Л. Гозман, 1987; К. Ізард, 2000; О. Лук, 1982; А. Ольшаннікова, 1983; Я. Рейковський, 1979, М. Русалова,1979, О. Саннікова, 1995; О. Чернікова, 1962; Г. Шингаров, 1971 та ін.). Значна частина досліджень присвячена розгляду ролі емоцій та емоційних переживань у різних видах діяльності людини, зокрема, спортивній (Б. Вяткін, 1981; А. Ганюшкін, 1980; Г. Горбунов, 1986; А. Пуні, 1969; Р. Сінгер, 1980, Р. Уейнберг, Д. Гоулд, 1998 та ін.) та учбовій (Н. Пейсахов, 1977; В. Семіченко,,1991; О. Чебикін, 1992 та ін.) діяльності. Розглядаються питання станів, що розвиваються внаслідок впливу налюдину стресогенних факторів оточуючого середовища (Л. Аболін, 1987; Ю. Александровський, 1991; Ф. Ведяєв, 1983; В. Волович, 1983; П. Доусуелл, 1996; О. Дубицький, 1993; Ц. Короленко, 1973; Ф. Космолинський, 1991; А. Дернова, 1984; Н.Наєнко, 1976; R. Liftou, J. Lindy, К. Mirza та ін.) та можливості й засоби подолання людиною таких станів (Ф. Березін, 1988; В. Богданович, 1995; Б. Вяткін, 1981; Г. Габдрєєва, 1981; Є. Калінін, 1984; І. Ладанов, 1989; Ф. Меерсон, 1981; В. Рожнов, 1979; Е. Williams, 1999 та ін.).

Значно менше аналізуються переживання в травмуючих ситуаціях, кризових станах та в станах посттравматичних (Ф. Василюк, 1994; 0 Гарниць, 1999; Т. Кириленко, 1998, 2000; Є. Лазебна, М. Зеленова, 1999;1. Шаллан, 2000; Т. Титаренко, 1998, 2000; С. Яковенко, 2000; L. Berkowitz, C.R. Figley, 1986;1989; S. Furst, 1967; M. Horowitz, 1998; R. Pitman, 1989; P. Resick, 2001; D. Russell, 1986; E. Williams, 1999 та інші). Причому, як у зарубіжній, так і у вітчизняній психології увага приділяється наслідкам впливу на людину різних травматичних подій з точки зору психіатрії та медичної психології. З точки зору загальної психології у дослідженнях українських авторів розглядаються окремі моменти феноменологічного аспекту переживань травмуючих, критичних, кризових ситуацій, індивідуально-типові особливості таких переживань (Т. Кириленко, І. Маноха, Е. Носенко, О. Саннікова, О. Старовойтенко, Т. Титаренко, С. Яковенко).

Разом з тим у вітчизняній психології практично відсутні відомості про обумовленість особливостей емоційних' переживань, зокрема, у травмуючих ситуаціях, певними особистісними властивостями; описи несприятливих психологічних станів є розрізненими та не містять цілісного уявлення про характеристики емоційних переживань, що виникають при перебуванні особистості у психотравмуючій ситуації, про досвід їх переживання, про зміст переживань травмуючих ситуацій.

Проблемою психотравмуючих ситуацій та сімейних конфліктівзаймалися багато як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. Однак попри досить значний обсяг теоретичної та прикладної розробки даної проблеми, вона і досі викликає гострі дискусії. У літературі немає єдиної думки щодо комплексного підходу до діагностики сімейних взаємин, недостатньо розроблені шляхи попередження та подолання виникнення протиріч у сім'ї. Значної уваги потребує теоретичне та експериментальне дослідження причин виникнення подружніх конфліктів у молодій сім'ї, яка легко піддається впливу різноманітних зовнішніх і внутрішніх негативних чинників, особливостей реагування на психотравмуючі ситуації. Очевидна актуальність, недостатня розробленість та перспективність дослідження даної проблеми зумовили вибір теми наших наукових пошуків.

Об'єкт дослідження - емоційні переживання в психотравмуючій ситуації.

Предмет дослідження - особливості та детермінація емоційних переживань особистості у психотравмуючих ситуаціях та причини виникнення подружніх конфліктів у молодій сім'ї.

Мета дослідження - проаналізувати особливості реагування на психотравмуючі ситуації та в конфліктних ситуаціях у подружніх парах, представників різних гендерних груп, а також відносини опонентів, які складаються при наявності двох субкультур -чоловічої і жіночої.

Аналізуючи особливості статево-рольової соціалізації дитячої особистості, Т.Бендас зауважує, що хлопчики і дівчатка, по суті, зростають у різних середовищах, де формуються відмінні одна від одної субкультури. Кожен індивід розвивається як представник конкретної статі. Появившись на світ хлопчиком чи дівчинкою, дитина в процесі соціалізації засвоює комплекс норм, правил, моделей поведінки, які наближують її до прийнятих в даному суспільстві зразків фемінності чи маскулінності, сприяють формуванню відповідних якостей особистості. Я-концепція дитини стає типізованою за статтю, і дві статі сприймаються як різні не стільки за вираженістю властивостей, скільки за особистісними якостями. Діти вчаться оцінювати свою особистість на відповідність гендерній схемі, протиставляючи іншій статі власні переваги, відносини, поведінку, властивості. Гендерна схема стає такою, що диктує стандарт поведінки (С.Бем). При цьому іншій статі приписуються якості, не властиві своїй. Поведінка іншої статі викликає осуд. Дівчатам не подобається грубий хлопчачий стиль в іграх, і вони тримаються подалі від хлопчиків. Останні ж за допомогою такого стилю захоплюють собі більше ігрового простору та іграшок. Хлопчики більш орієнтовані на своїх ровесників, а дівчатка — на світ дорослих, у яких вони прагнуть знайти захист від грубості чи несправедливості хлопців.