Возрастная психология 8

Еволюційний підхід в психології відбився, насамперед, в концепціях А. Бена і Г. Спенсера, які стверджували, що психіка являє собою закономірний етап еволюції і її функція полягає в забезпеченні адекватного пристосування до навколишнього середовища. Ці теорії, особливо погляди Спенсера, набули широкого поширення і справили величезний вплив на становлення психології розвитку.

Не менше значення для формування генетичного підходу в психології мала теорія відомого психолога і фізіолога І.М. Сеченова, який писав, що єдиним методом об'єктивного дослідження психіки є метод генетичного спостереження. Він також підкреслював важливість дослідження психічного розвитку дитини не тільки для практичних потреб педагогіки, а й для загальної психології.

Протягом тривалого часу єдиним методом дослідження психічного розвитку дітей залишалися щоденникові спостереження. Ще Песталоцці і Жан Поль почали вести щоденники спостережень за своїми дітьми. Великий інтерес представляють щоденникові спостереження Дарвіна за розвитком свого сина Френсіса, які були опубліковані в 1877 р під заголовком «Біографічний ескіз маленької дитини». І.Тен описав процес засвоєння мови своєю донькою, зіставивши його з історичним розвитком мови. Основою обох процесів вважався універсальний механізм асоціацій.

Однак першим, хто дійсно планомірно здійснив щоденникові спостереження за дітьми, був Т.Тідеман, книга якого з'явилася в 1787 році. Він також став першим автором підручника психології, в якому порушувалися питання, пов'язані з психологією дитини.

Заснована В.Вундтом в 1879 р психологічна лабораторія в Лейпцигу вселила впевненість у можливості використання експерименту в дослідженні проблем вікової та педагогічної психології. Г. Еббінгауз і не розробив спеціальної психологічної теорії, його дослідження стали ключовими для експериментальної психології. Була показана важливість статистичної обробки даних з метою встановлення закономірностей, яким підпорядковані психічні явища.

Отже, наприкінці XIX - на початку XX ст. вікова психологія почала формуватися як самостійна психологічна наука. Активно розвивалася дитяча психологія, що було зумовлене вимогами педагогічної теорії і практики. Важливі ідеї вікової психології сформувалися у зв'язку з дослідженням загальнопсихологічних та педагогічних проблем. Концептуальні підходи до аналізу вікового розвитку заявили про себе в лоні класичних напрямів психології, насамперед у психоаналізі.

9. Соціальна ситуація розвитку у дошкільному віці.

Дошкільний вік характеризується новою соціальною ситуацією розвитку, коли значно розширюються сфера взаємодії та коло спілкування дитини. Спілкування з дорослим значно ускладнюється, набуває нових форм і змісту. Дошкільнику вже недостатньо уваги дорослого і спільної діяльності з ним, оскільки завдяки мовному розвитку його можливості спілкування розширилися. Він уже здатний спілкуватися не тільки про предмети, які сприймає безпосередньо, а й предмети, відсутні у конкретній ситуації взаємодії. Зміст спілкування стає позаситуативним, виходить за межі сприйнятої ситуації.

Головна потреба дошкільника - бути повноправним членом суспільства, жити і почувати себе на рівні з дорослими. Однак реально включитися у доросле життя він не може через його складність і свої обмежені можливості. Саме в цьому - розриві між прагненням бути як дорослий і неможливістю реалізувати це прагнення - полягає суперечність соціальної ситуації розвитку дошкільника. Єдиною діяльністю, яка дає змогу подолати цю суперечність, є сюжетно-рольова гра, у якій дитина виконує роль дорослого як носія певних суспільних функцій, вступає у стосунки з іншими дорослими, безпосередньо не присутніми. Рольова гра є провідною діяльністю дітей дошкільного віку, спрямованою на орієнтування у предметній і соціальній дійсності.

У соціальній ситуації розвитку дитини дошкільного віку все більшу роль починають відігравати однолітки, спілкування і стосунки з якими стають для неї не менш значущими, ніж взаємини з дорослими.

Усе це свідчить, що соціальна ситуація розвитку дошкільника ускладнюється і диференціюється, суттєво змінюються стосунки з дорослими, які і надалі залишаються центром її життя. Якщо у ранньому віці соціальна ситуація розвитку дитини визначалася лише стосунками з близькими людьми, то у дошкільному - вона вступає у стосунки з ширшим соціальним світом. Те, що дитина спостерігає у світі дорослих, стає предметом її ігрової діяльності, у якій дорослий присутній опосередковано.

Внутрішня позиція дошкільника щодо інших людей характеризується усвідомленням: власного Я, своєї поведінки та інтересом до світу дорослих.

10. Зображувальна діяльність дошкільняти, її значення та закономірність розвитку.

Дитяча зображувальна діяльність спрямована на відображення навколишньої дійсності.

До зображувальної діяльності належать малювання, ліплення, аплікація, їх взаємозв'язок простежується у виражальних засобах (форма, лінія, об'єм), які використовують при створенні продукту. Декоративне малювання, аплікація і ліплення передбачають використання гами кольорів і гармонії, сюжетне - композиції.

Реальний світ дитина відображає не механічно. Цей процес є складним, обумовленим психічним розвитком дитини, її віковими та індивідуальними особливостями, умовами життя, вихованням, навчанням. Найважливішою психологічною особливістю зображувальної діяльності є її творчий, продуктивний характер, використання не лише наявних предметів, а й створення певного продукту шляхом реалізації задуму, що виник у дитини.

Дозображувальні малювання і ліплення. У ранньому віці, приблизно на другому році життя, виникають перші спроби малювати, ліпити тощо. При цьому дитина креслить якісь каракулі па папері, ліпить з глини якісь кульки і ковбаски, не намагаючись що-небудь зобразити. Дитина бачить, як дорослі чи старші діти пишуть, малюють, ліплять, і намагається наслідувати зовнішній стороні їх дій, не турбуючись поки про те, що в результаті цих дій виходить. Трохи пізніше виникає «наступне тлумачення» зробленого малюнка. Дитина починає малювати без будь-якого зображувального задуму, але потім, розглядаючи накреслені нею лінії, певним чином їх тлумачить. Вона заявляє, наприклад: «Це палки», «Це будинок».

Примітивне зображення дитиною дійсності. На цьому ступені розвитку, в кінці раннього — на початку дошкільного віку, дитина починає зображувати навколишні предмети і явища. На перших порах зображення людей, тварин і предметів мають ще дуже примітивний характер. Так, наприклад, зображуючи людину, дитина малює два овали (тулуб і голову), потім всередині верхнього овала — дві крапки і дві маленькі, перпендикулярно розміщені прямі (очі, ніс, рот) і, нарешті, проводить ще чотири великі лінії (руки й ноги). Такими ж «схематичними» є і скульптурні зображення людини. Дитина нагромаджує деталі, не турбуючись про співвідношення між ними, грубо порушує пропорції (наприклад, зображена людина виявляється вдвічі вищою від будинку, що стоїть біля нього), порушує закони перспективи тощо.

Зображення за спостереженням. Під впливом систематичних педагогічних заходів характер зображувальної діяльності дошкільника істотно змінюється.

Зображувальна діяльність специфічно впливає на розвиток дітей. Розвиток зображувальної діяльності вимагає від дитини вдосконалення сприймання і мислення, уміння дивитися і бачити, передавати предметний світ за зображувальними законами. Зі свого боку вона стимулює особистісне зростання дитини, оскільки, наприклад, використання кольору покращує сприймання світу, розширює спектр її естетичних почуттів, поглиблює їх.

Внаслідок цього зображувальна діяльність має важливе значення не тільки в естетичному, але і в розумовому, а також у моральному розвитку дитини.