Основы психологии 31

1. Тест як метод психодіагностики. Класифікація тестів

Психологічний тест - сукупність стандартизованих, стимулюючих певну форму активності, іноді обмежених часовими межами завдань і запитань, результати яких піддаються кількісному і якісному оцінюванню і дають змогу встановити індивідуально-психологічні відмінності особистості

Психологічний тест є ефективним за його відповідності таким основним вимогам: застосування шкали інтервалів, надійність, валідність, дискримінативність, наявність нормативних даних.

Отже, тест є інструментом, який дає змогу за короткий період часу і незначних матеріальних затрат отримати максимально об'єктивну і повну інформацію про досліджуваного.

КЛАСИФІКАЦІЯ ТЕСТІВ

За процедурою проведення тести розділяють на індивідуальні й групові.

За конструкцією вони розпадаються на гомогенні й гетерогенні (багатофакторні).

За обладнанням, яке використовуються для тестування, їх розподіляють на бланкові (олівець - папір), предметні (картки, кубики, фігурки), апаратні (для діагностики уваги, темпераменту, психічної працездатності, сенсо-моторної координації, психічних станів тощо), комп'ютерні Для цього використовують прилади контактної координаціометрії, критичної частоти злиття світлових мерехтінь, реакції вибору, стеження за рухомим об'єктом тощо, програмне забезпечення і комп'ютерну техніку.

За ступенем впливу експериментатора серед тестів виділяють: дуже залежні від цього впливу - діалогічні/клінічні методи (спостереження, бесіда, інтерв'ю), проективні методики, ситуативні тести; і слабко залежні - стандартизовані особистісні опитувальники, тести інтелекту і здібностей, об'єктивні тести особистості, психофізіологічні методики.

За психодіагностичним методом всі тести поділяють на: 1) об'єктивні (діагностика здійснюється на основі успішності/результативності й способу/особливостей виконання діяльності); 2) суб'єктивні (діагностика здійснюється на основі самоопису досліджуваним особливостей власного характеру, відчуттів, реакцій, поведінки в тих або інших ситуаціях) і 3) проективні (діагностика здійснюється на основі взаємодії досліджуваного з зовні нейтральним стимульним матеріалом, що стає в силу його невизначеності об'єктом проекції).

За принципом оцінки виділяють номотетичні (оцінка основана на порівнянні результатов досліджуваного з нормативними даними - усередненими даними за репрезентативною вибіркою людей подібної статі, віку, статусу), ідеографічні (оцінка основана на аналізі індивідуальних особливостей кожного конкретного досліджуваного), крітеріально-орієнтовані психодіагностичні методики (оцінка основана на критеріях, обґрунтованих експертами).

За досліджуваними змінними тести розділяють на дві великі групи - інтелекту й особистості. В свою чергу, інтелектуальні тести утворюють гілки тестів інтелекту в цілому, тести загальних і спеціальних здібностей, тести креативності і тести досягнень. Особистісні тести теж утворюють підгрупи особистісних опитувальників, проективних тестів, тестів мотивів, інтересів, цінностей, шкал установок, психосемантичних методик і об'єктивних тестів. Далі певні підгрупи теж можуть утворювати власні ієрархії, наприклад, об'єктивні тести особистості діляться на об'єктивні тести дії і ситуативні тести, а проективні тести утворюють групи структурування, доповнення, конструювання, інтерпретації, катарсису, вивчення експресії і продуктів творчості.

Будь-яка класифікація є не абсолютною, а умовною формою організації інформації, тому що завжди є певні «змішані» категорії.

2. Теорія розвитку вищих психічних функцій (за Л.С. Виготським)

Вік, за Л.С. Виготським, — це якісно особливий етап психологічного розвитку, який характеризується сукупністю змін, які й визначають своєрідність структури особистості на даному етапі розвитку.

Л.С. Виготський розглядав вік як епоху, ступінь, відносно замкнутий період розвитку, значення якого визначається його місцем в загальному циклі розвитку, а загальні закони розвитку відзначаються своєрідністю прояву.

При переході від однієї вікової ступені до іншої виникають новоутворення, яких не було в попередні періоди, і перебудовується весь хід розвитку.

Особливості віку визначаються сукупністю багатьох умов: системою вимог до дитини на даному етапі її життя, сутністю взаємовідносин з оточуючими, типом діяльності, якою вона оволодіває, способами оволодіння.

Л.С. Виготський вводить також поняття вікової кризи як цілісних змін особистості дитини, які виникають при зміні стабільних періодів, як переломних точок на кривій дитячого розвитку, які відокремлюють один віковий період від іншого.

Кризи обумовлюються виникненням основних новоутворень попереднього стабільного періоду, які призводять до руйнування однієї соціальної ситуації розвитку (це та система відносин, в якій знаходиться дитина та її орієнтація в них) та виникнення іншої.

Поведінкові показники вікових криз — впертість, негативізм, конфліктність та ін. — Л.С. Виготський вважав необхідними і відображаючими єдність негативної та позитивної сторін кризи.

Л.С. Виготський вважає, що джерелом розвитку вищих психічних функцій є середовище. Вищі психічні функції виникають спочатку як форма колективної поведінки дитини, як форма співробітництва між людьми інтерпсихічна і лише потім стають індивідуальними (інтрапсихічними) функціями самої дитини.

Ставлення до середовища з віком змінюється. Змінюється і роль середовища в розвитку, вплив якого опосередковується переживаннями дитини.

Л.С. Виготський сформулював закони психічного розвитку дитини:

— дитячий розвиток відбувається нерівномірно в часі: рік життя немовляти за темпом розвитку не відповідає рокові життя, наприклад, підлітка;

— розвиток психіки являє собою ланцюжок якісних змін, процес, в якому ускладнення і кількісні зміни психічних функцій переходять в якісні, суттєві і призводять до стрибкоподібних якісних новоутворень. Сприймання, пам'ять, мислення дитини відрізняється від дорослого не тим, що вони менш розвинені, вони просто якісно інші, ніж у дорослого. Закономірності, яким вони підлягають, в процесі розвитку видозмінюються, кількісні зміни переходять в якісні;

— нерівномірність дитячого розвитку: кожна сторона в психіці дитини має свій оптимальний період розвитку;

— закон розвитку вищих психічних функцій, які, як уже зазначалось, виникають спочатку як зовнішні, інтерпсихічні, а потім переходять у внутрішні, інтрапсихічні. Вищі психічні функції характеризуються опосередкованістю, усвідомлюваністю, довільністю, системністю, формуються за життя в результаті оволодіння знаряддями, засобами та розвиваються в зв'язку з навчанням.

Рушійною силою психічного розвитку за Л.С. Виготським, є навчання.

Концепція Л.С. Виготського не була підтверджена експериментальними фактами, а тому довгий час, як зазначають психологи-сучасники, вважалась лише геніальною догадкою. Окрім того, як вважають вони, схема свідомості Л.С. Виготського носить інтелектуалістичний характер, оскільки в ній розглядаються лише пізнавальні процеси без врахування мотиваційно-потребової сфери особистості.