Основы психологии 20

1. Види почуттів. Форми переживання почуттів.

Почуття - одна з основних форм переживання людиною свого ставлення до предметів і явищ дійсності; воно відрізняється відносною стійкістю і постійністю. Почуття людини виникають як узагальнення емоцій - становлення і розвиток почуттів висловлює формування стійких емоційних відносин. На відміну від ситуативних емоцій і афектів, що відображають ситуативне значення предметів у конкретно умовах, що склалися, почуття виділяють явища, що мають постійну мотиваційну значимість.

Почуття поділяють на моральні, релігійні, практичні, інтелектуальні та естетичні.

Пристрасті - це сильні, стійкі, тривалі почуття, які захоплюють людину, володіють нею й виявляються в орієнтації всіх прагнень особистості в одному напрямку, у зосередженні їх на одній меті. Пристрасть - це суттєва сила людини, що енергійно прагне до свого предмета. Вона породжує не ослабну енергію в прагненні до мети. Пристрасть виявляється в найрізноманітніших сферах людського життя та діяльності - у праці, навчанні, науці, спорті, мистецтві. Вона має вибірковий характер і виявляється не лише в емоційній, а й у пізнавальній, вольовій сферах, у наполегливості.

Розрізняють пристрасті позитивні та негативні. Навіть позитивна пристрасть, якщо вона заважає діяльності, навчанню, стає негативною. Коли учень, захоплюючись читанням або спортом, пропускає уроки, недосипає, те це захоплення з позитивної пристрасті перетворюється на негативну. Пристрасть до алкоголю, куріння згубно позначається на праці та житті людини. Позитивні пристрасті - захоплення працею, навчанням - є тією силою особистості, яка спричинює велику енергію в діяльності, сприяє продуктивності праці

2. Поняття про темперамент. Історія вчень про темперамент.

Темперамент – сукупність вроджених індивідуальних особливостей людини, які обумовлюють динамічні характеристики інтенсивності, швидкості реагування, міри емоційності збудливості та врівноваженості, а також особливості пристосування до оточуючого середовища.

Темперамент можна визначити як природну особливість поведінки, типову для даного індивіда, яка виявляється в динаміці, темпі, швидкості, ритмі та інтенсивності його реакцій на життєві впливи.

Вчені віддавна звернули увагу на можливість поділу людей на декілька груп або типів темпераменту за індивідуальними особливостями реагування на різні життєві ситуації. Відомі три основні теорії пояснення суті темпераменту, з яких перші дві мають лише історичне значення.

Основоположником першої (гуморальної) теорії вважають давньогрецького лікаря Гіппократа ( V ст. до н. е.). Гіппократ пов'язував стан організму із співвідношенням різних рідин, начебто наявних у тілі людини. Назви основних типів темпераменту походять від назв цих рідин і збереглися донині: холеричний - від слова chole (жовч), сангвінічний - від sanguis (кров), меланхолічний - від melon chole (чорна жовч), флегматичний - від phlegma (слиз). Але, незважаючи на правильний опис типів, Гіппократ не зміг дати їх наукове обґрунтування.

Другу (конституційну) теорію започаткував у XX ст. н. е. німецький психіатр Е. Кречмер. Головною ідеєю цієї теорії є функціональна залежність темпераменту від будови (конституції) тіла. Е. Кречмер виділив чотири конституційні типи (астеничний, атлетичний, пікнічний, дисплатичний) і вважав, що кожному з них притаманний відповідний темперамент.

Третій підхід до пояснення суті темпераменту пов'язаний з вченням І. П. Павлова про діяльність центральної нервової системи. На відміну від гуморальної та конституційної теорій, вчення І. П. Павлова базується на виділенні мозку як компонента організму, що регулює діяльність усіх тканин та органів; об'єднує й узгоджує діяльність складових організму як системи; відчуває на собі вплив усіх органів, внаслідок чого функціонально перебудовується; виступає органом зв'язку організму із зовнішнім середовищем.