Этнопсихология 14

1. Поняття національного характеру як провідної етнічної характеристики. Основні структурні компоненти національного характеру. Фактори розвитку національного характеру. Риси українського національного характеру.

Національний характер - це система ставлень конкретної етнічної спільності до різноманітних сторін оточуючої дійсності, що виявляється у стійких стереотипах їх мислення, емоційних реакціях і поведінці в цілому.

Національний характер є поєднанням фізичних і духовних рис, які відрізняють одну націю від іншої (О. Бауер).

Кожна нація має свою специфічну культуру, систему знаків, символів, звичаїв і т. ін. У буденній свідомості помітні психологічні відмінності між народами. Так, пунктуальність є цінною якістю для німців і голландців, однак іспанці не надають великого значення цій якості. Стереотипні уявлення про психологічні властивості та культуру різних народів, що поширені у буденній свідомості, завжди мають ціннісний, оцінний характер і усвідомлено та не-усвідомлено співвідносяться з окремими уявленнями про специфіку свого народу і його культури (за І.С. Коном).

Кожній людині притаманні два види свідомості, що мають безпосереднє відношення до її національного характеру:

- перша містить стани, які властиві індивіду;

- друга містить стани, які характерні групі індивідів.

Ці стани пов'язують індивіда з суспільством, утворюючи так зване "суспільство всередині нас", яке існує у вигляді однотипних для представників однієї етнічної спільності реакцій на звичайні ситуації у формі почуттів, що й складає національний характер. Національний характер є важливою складовою особистості (Е. Дюркгейм).

Риси національного характеру розподілено між представниками нації нерівномірно - від наявності усіх цих рис до їх цілковитої відсутності. У зв'язку з цим, якості національного характеру необхідно вивчати, аналізуючи національні традиції, звичаї, вірування, історію та природні умови життя.

Характер відрізняється від темпераменту за змістом: характер має спільні риси серед етносів, а темперамент - це індивідуальна риса кожної людини (Г.Ф. Гегель).

Класифікація народів за психічними функціями (мислення, емоції, відчуття та інтуїція) була здійснена К.Г. Юнгом. За цими функціями вченому вдалося виокремити відповідні психологічні типи: мисленнєвий, емоційний, сенсорний та інтуїтивний типи. Кожний з виділених типів може бути інтровертованим чи екс-травертованим, що зумовлено поведінкою індивіда щодо якого-небудь об'єкта. Класифікація психічних типів співвідноситься з етнічними спільностями, оскільки психологія етносу складається з психології його окремих представників. Специфіку психології етносу та його членів викликано домінуванням однієї з чотирьох вище перерахованих психічних функцій. Наприклад, жителі Сходу є інтровертованою расою, яка спрямована на свій внутрішній світ.

Гельвецій пов'язав національний характер із системою управління у країні, зазначаючи, що правитель, який узурпує владу в країні, стає деспотом, а деспотизм - це страшний ворог суспільного блага, що в результаті призводить до змін характеру всієї нації.

Визначаючи поняття "національний характер, у роботі "Про людину" вчений вказав на те, що "будь-який народ має свій особливий спосіб бачення та відчуття, який формує його характер. У всіх народів характер змінюється поступово чи миттєво. Чинником цих змін є непомітні миттєві зміни у формах правління і в громадському вихованні". Тобто, характер має динамічні властивості, чи здатність змінюватися під впливом певних чинників, зокрема, у результаті зміни форм правління.

Д. Юм у роботі "Про національний характер" також зазначив, що характер народу може до певної міри змінюватися під впливом системи правління та від змішування з іншими народами. Філософ вказав на те, що люди не зобов'язані тією чи іншою рисою свого характеру ні повітрю, ні клімату. Національний характер утворюється як збірне поняття на базі особистісних характерів.