Этнопсихология 8
План
1. Психологічний склад етносу. Психологічна сутність і зміст національного характеру. Національна самосвідомість. Етнічна самосвідомість. Поняття маргинальності.
2. Національний характер як сукупність специфічних властивостей, рис, психічних якостей. Інтерпритація національного характеру як симбіозу психофізіологічних, природо успадкованих генів та соціально обумовлених психічних відмінностей.
3. Національна самобутність як індивідуальність, неповторність, своєрідність етнічної спільності. Етноцентризм як схильність оцінювати психологію іншої етнічної групи через призму власної етнічної спільності.
4. Проблема менталітету в українській філософсько-психологічній науці. Українська ментальність.
5. Відображення національних рис характеру у творах Куліша, Нечуя-Левицького, Костомарова, Франка, Українки, Коцюбинського, Стефаника.
4. Проблема менталітету в українській філософсько-психологічній науці. Українська ментальність.
Ментальність — поняття відносно нове в науці. Воно увійшло в наукову сферу в середині 50-х років ХХ ст. завдяки дослідженням французьких учених Ж. Люб'є і Р. Мандру. Останнім часом це поняття стало дуже популярним і широковживаним.
Терміном "ментальність" визначають певні соціально-психічні явища, тому, зазначає Л. Красавін, можна говорити про ментальність притаманну певній епосі, оскільки ментальність відображає духовний світ людини чи соціальної спільності, епохи або етнокультури.
Отже, категорія "ментальність" дає змогу аналізувати національний характер людей в етнічному контексті. Етнічна ментальність проявляється в домінуючих життєвих настроях людей, у характерних особливостях світовідчуття, світосприймання, в системі моральних вимог, норм, цінностей та принципів виховання, у співвідношенні магічних і технологічних методів впливу на дійсність, у формах взаємин між людьми, в сімейних засадах, у ставленні до природи та праці, в організації побуту, свят, у конкретних актах самоорганізації етносу тощо.
Таким чином, якщо йдеться про якусь психологічну рису етносу або особливість його поведінки, можна почути, що "це закладено в нашій ментальності" або "це не відповідає нашій ментальності". Отже, можна дати таке визначення поняття "ментальність":
Ментальність — це цілісний вираз духовних спрямувань, що не зводяться до суми суспільної свідомості (релігії, науки, мистецтва тощо), а є специфічним відображенням дійсності, зумовленим життєдіяльністю народу в певному географічному і культурно-історичному середовищі етносу.
Ментальність розглядають як систему, що створена трьома компонентами — емоційним, пізнавальним і поведінковим.
Емоційний (емотивний) компонент ментальності складається з емоційних станів і переживань.
Емоційний компонент дає певний енергетичний заряд ментальності, стимулює пізнавальну та поведінкову діяльність, мотивує її певним чином.
Пізнавальний (когнітивний) компонент ментальності складається зі знання про об'єкти і ситуації життєдіяльності, які є результатом набуття індивідуального життєвого досвіду (навчання).
Пізнавальний компонент ментальності значною мірою дає змогу орієнтуватися народові в певних історичних ситуаціях.
Поведінковий (конативний) компонент — це той компонент, що виражається у діях, вчинках етносу.
Завдяки поведінковому компоненту реалізуються ціннісні орієнтації етносу.
Отже, етнічна ментальність — це цілісна система образів, уявлень, ціннісно-смислових утворень і "своєрідних правил життя", що стимулює і регулює найдоцільніший у цих культурних і природних умовах тип поведінки.
Типові психологічні риси етносуб'єктів, що зафіксовані в їхній ментальності, є водночас і своєрідними "мітками" того природного і соціального середовища, у якому вони сформувалися.
Саме етнічна ментальність стає на сучасному етапі відносно самостійним і навіть визначальним соціально-історичним фактором, що зумовлює не тільки процеси етногенезу, а й суспільно-політичні процеси в державі.
Найяскравішим виявом ментальності народу є його національна ідея. Історія свідчить, що всі стабільні та могутні нації, що існували в минулому або існують сьогодні, мають ідеал-ідею, що глибоко укорінена в душі людей, в їхні характери. Наприклад, в американців — це свобода особистості — "живи вільним або умри"; в англійців — аристократизм, порядність; у німців — упорядкованість; у французів — вишуканість; в італійців — повнокровність, емоційна насиченість; в японців — філігранна довершеність в усьому.
Кожна домінуюча ідея має під собою шар конкретизуючих і розвиваючих ідей — цінностей.
Тут слід зазначити, що український етнос існує з давніх-давен, але Україна як самостійна держава з'явилась не так давно. Отже, як іншим державам потрібна своя національна ідея, так і Україні — як державі та суспільству — потрібна своя національна ідея як інтегруюча та мотивуюча сила, як основа патріотизму нації.
Досвід історії показує, що тільки наповнення національного ідеалу високими загальнолюдськими цінностями і тверда воля втілювати свій ідеал у реальне життя — необхідна та першочергова умова всілякого прогресу та процвітання народів.
Що ж означає поняття "національна ідея"?
Поняття національної ідеї:
Учені та політики, яких у наш час дуже хвилює проблема реалізації української національної ідеї, наголошують на важливості її втілення в життя. Але вони також застерігають, що національна ідея не повинна будуватись на суб'єктивних, фантастичних уявленнях, ілюзіях. Дія ж під впливом ілюзій може призвести до катастрофи.
Національна ідея, як основа патріотизму, має бути справді національною, а не вузькоетнічною. Вона повинна бути зрозумілою широким колам представників певної нації.
Зараз в Україні проходить процес самоідентифікації нації, яка формується з різних етносів. Від успіху або поразки цього процесу буде залежати існування нашої держави. Тому й пропонується нашими вченими- патріотами та політиками національна ідея, у якій би виражалось бажання створити потужну, демократичну та цивілізовану державу.