Патопсихология 5

1. Роль патопсихології в психіатрії

Патопсихологія — наука, предмет якої на­лежить до міждисциплінарної, суміжної галузі дослід­жень. З одного боку, вона тісно пов'язана з медичною психо­логією та психіатрією. З іншого — патопсихо­логія спирається на знання, отримані з ряду суміжних дисциплін: вікової та педагогічної психології, загаль­ної психології та психології особистості. При вирі­шенні питань про навчання необхідно враховувати дослідження в галузі дефектології та логопедії.

Розглядаючи проблеми коригуючих впливів на ди­тину з порушеннями в психічній діяльності, ми зачі­паємо галузь психотерапії та педагогіки.

Специфіка дитячої патопсихології, на відміну ви патопсихології дорослих, полягає в тому, що тут порушення у психічній діяльності розглядається в динаміці, відповідно до розвитку дитини в процесі онтогене­зу. Це значно ускладнює вивчення предмета дослід­ження, оскільки виникає необхідність ураховувати водночас дві змінні: динаміку порушень психічної діяльності та динаміку формування психічної діяль­ності дитини, детерміновану достиганням структур мозку. Тому для правильної інтерпретації результатів патопсихологічного обстеження дітей необхідно по­стійно орієнтуватися на показники вікової норми в здорових дітей. Більше того, побудова самого пато­психологічного обстеження, добір методик та стимульного матеріалу — все це повинно проводитися з урахуванням віку дитини та властивих їй у цьому віці рівня пізнавальної та емоційно-вольової сфери, інте­ресів, потреб, особистісних характеристик. Ці вихідні дані дитяча патопсихологія бере з відповідних розділів вікової психології — науки про психічний розвиток людини в різні вікові періоди. На основі закономір­ностей формування особистості та різних сторін психічної діяльності здорових дітей виводяться показ­ники вікової норми розвитку дитини відповідного віку.

Зважаючи на те, що розвиток психіки дитини від­бувається під впливом навчання та виховання, не можна не враховувати даних педагогічної психології. Педагогічна психологія вивчає закономірності процесу навчання та виховання як двоєдиного процесу, з од­ного боку, йдеться про реакції дитини на дії доросло­го, а з другого — про педагогічну діяльність виховате­ля, тобто про виконування ним функцій організації, стимуляції та управління розвитком дитини. Незва­жаючи на те, що навчання та виховання є специфіч­ними видами діяльності конкретних осіб (учителя та учня, батьків та дитини), вони розглядаються як спільна діяльність вихователя та вихованця, оскільки являють собою ситуацію організованого спілкування. Роль цього факту в розвитку дитини важко переоціни­ти. Особливо великого значення взаємодія з доросли­ми набуває для тих дітей, яким властиві порушення психічної діяльності. Роль дорослих, які організовують навчання та виховання таких дітей, часто є визначаль­ною в їх подальшій долі, і саме від якості педагогічно­го впливу залежить імовірність компенсації дефекту або його поглиблення.

Дитяча патопсихологія, як і багато інших дисцип­лін, що виникли на стику суміжних наук, має порів­няно коротку історію. Перші розвідки про порушення психічного розвитку дітей та психологічні механізми цих станів з'явилися на зламі XIX— XXст. Ці дослід­ження велись як у межах педагогіки (М. Монтессорі), так і психіатрії (3. Фрейд). У ході розвитку вікової психології з метою встановлення норм інтелектуаль­ного розвитку дитини було розроблено психологічний інструментарій для виміру рівнів недорозвитку інте­лекту (тести Біне—Сімона, Векслера). Структурний підхід до питання про деформування та можливі відхилення в розвитку мислення у дітей та підлітків подані в працях Ж. Піаже. Одночасно з цим у різних психотерапевтичних концепціях 3. Фрейда, А. Адлера звертається увага на дитинство пацієнтів, систему їх взаємин з батьками та внутрішньо-особистісні кон­флікти, що виникають у зв'язку з цим.

У межах поведінкового підходу до психологічної корекції порушень метою патопсихологічного обсте­ження стає виявлення неадекватних форм поведін­ки та навчання адекватній взаємодії з оточенням (М. Раттер). У нашій країні цілеспрямовані дослід­ження в галузі дитячої патопсихології проводилися Л. Виготським, О. Лурією. В подальшому вивченню особистісних та інтелектуальних особливостей дітей з аномаліями розвитку були присвячені праці Б. Зейгарник, С. Рубінштейн. Надзвичайно цікавий синтез патопсихологічного, психіатричного та психотерапев­тичного підходу до проблеми неврозів у дитячому віці подано у статтях та монографіях В. Гарбузова, О. Захарова, Д. Ісаєва. Вивчення ролі сімейних стосунків у формуванні найрізноманітніших особистісних пору­шень у дітей та підлітків проводиться Е. Г. Ейдеміллером. В. Лебединський є автором навчального посібни­ка, в якому розглядаються порушення психічного роз­витку дітей та пропонується психологічна класифіка­ція цих порушень.

В останні роки у вітчизняній дитячій патопсихоло­гії велика увага приділяється формуючому експери­менту, методам корекції порушень психічних процесів та емоційно-вольової сфери особистості, вдосконален­ню диференційно-діагностичного методичного апа­рату.

Отож, патопсихологія як наука виникла на стику медичних та психологічних наук. Вона має тісний зв'язок з педагогікою, тісно пов'язана з медичною психо­логією та психіатрією. Патопсихо­логія спирається на знання, отримані з ряду суміжних дисциплін: вікової та педагогічної психології, загаль­ної психології та психології особистості. При вирі­шенні питань про навчання необхідно враховувати дослідження в галузі дефектології та логопедії.