Формы соучастия в Уголовном праве и их определения в нормах Уголовного Закона

ВСТУП

Актуальність теми. Зростання злочинності в Україні, особливо організованої, насильницької та корисливої, що спостерігається в останні роки,викликано низкою негативних чинників. Це ставить перед державою серйозні завдання боротьби із таким явищем. Тому необхідно впливати на припинення, зростання злочинності, а також її істотного скорочення.

Забезпечення захисту інтересів громадян і держави в процесі здійснення правосуддя не можливе без точної, відповідної до вимог закону кваліфікації скоєних злочинів. Тому є необхідність правильно кваліфікувати злочини, що скоєні кількома особами, які зустрічаються досить часто. Злочини скоєні в співучасті складають значну частину посягань на власність, зґвалтувань, деяких господарських та ін. злочинів. Співучасть в більшості випадків значно підвищує суспільну небезпеку злочинного посягання, тому розроблення інституту співучасті займає важливе місце в кримінальному праві, і особливо це стосується питання злочинної організації.

На даний час спостерігається активне поєднання кримінальних інтересів злочинців від економіки і так званих професійних (чистих) злочинців, їхня взаємодія, на противагу недавній протидії. Вчорашні "вимагачі" своєї частки від прибутку починають надавати злочинцям у сфері економіки певні послуги: охорона майна, особи, побутові послуги, в згодом і складніші - залякування або фізичне знищення конкурентів, розширення сфери реалізації не зовсім легальної продукції.

Об’єднання зусиль двох або більше осіб при вчиненні злочину підвищує небезпечність самого злочину, полегшує його вчинення і приховування. Коли діють дві або більше особи, то вони підтримують один одного, що, природно, полегшує їм вчинення злочину, дає можливість з більшим успіхом нейтралізувати опір жертви, втекти з місця події, приховати майно, здобуте злочинним шляхом, тощо. Ось чому у деяких випадках навмисна спільна кримінально-протиправна діяльність – співучасть – розглядається як кваліфікуюча обставина, що тягне за собою більш тяжку кваліфікацію злочину, або вважається обтяжуючою обставиною при призначенні покарання.

Об’єктом даного дослідження є суспільні відносини, що виникають під час співучасті у злочині .

Предметом дослідження є наукові погляди, ідеї, концепції і теорії, нормативно-правові акти України та практика їх застосування, зарубіжне законодавство щодо поняття, змісту, форм співучасті в Україні.

Метою дослідження є всебічний аналіз та характеристика правового регулювання співучасті у злочині, а також виявлення основних проблем форм співучасті у злочині та шляхи їх подолання.

Відповідно до поставленої мети було визначено наступні завдання:

- узагальнити історичні положення передумов виникнення інституту співучасті у злочині;

- розглянути поняття, ознаки співучасті у злочині за законодавством України;

- розкрити сутність видів співучасників та їх відповідальність за вчинення злочину;

- охарактеризувати форми співучасті під час вчинення злочину;

- проаналізувати соціолого-психологічні та кримінологічні аспекти форм співучасті;

- розкрити кримінально-правову характеристику співучасників злочину за кримінальним законодавством іноземних держав

- визначити основні недоліки та напрями вдосконалення класифікації форм співучасті у злочині.

Методологічну основу даної роботи склали загальнонаукові і спеціально-наукові методи дослідження. З числа загальнонаукових методів дослідження застосовувалися філософські, матеріалістичні методи пізнання суспільного розвитку, засновані на визнанні його об’єктивності і відомої закономірності. Із спеціально-наукових методів в даному досліджені, нами було використано метод порівняльного правознавства (порівняльно-правовий метод; метод комплексного аналізу; метод системного аналізу; метод конкретних соціологічних досліджень; метод формально-логічного тлумачення; історичний метод.