Доказательства и доказывания

ВСТУП

Завдання суду полягає в правильному і своєчасному розгляді й вирішенні господарських справ, однак перш ніж суд дійде висновку про існування суб'єктивного права або інтересу, що охороняється законом, він має точно встановити ті факти, на яких засноване право або інтерес. Юридично значущі факти, із якими норми матеріального права пов'язують правові наслідки, виникають й існують, як правило, до процесу, тому суд не може отримати знання про них безпосередньо, не вдаючись до доказів і доказування.

Теорія доказів розкриває зміст пізнавальної діяльності в судовому процесі з урахуванням встановлених законом процесуальних правил, вказує шляхи перевірки законного й правильного їх отримання, умови формування достовірних висновків у справі.

Норми про докази й доказування в цивільно-процесуальному праві нерозривно пов'язані з нормами цивільно-процесуального кодексу України, які визначають особливості, відмінності цивільного процесу від кримінального.

Науковою основою теорії доказів у цивільному процесі є теорія пізнання. Достовірне встановлення подій, що мала місце в минулому, є одним із найважливіших завдань судочинства. Вирішення його здійснюється шляхом доведення, яке за своєю суттю становить процес пізнання.

В свою чергу базою теорії пізнання є теорія відображення, оскільки у своїй структурі та в кінцевому результаті будь-яке пізнання завжди є відображенням дійсності.

Ці положення теорії відображення мають важливе методологічне значення для пізнання обставин судової справи. Відображення в процесі зводиться насамперед до зв'язку між подією правопорушення і тими змінами, які воно породило у зовнішньому середовищі. Ці зміни є носіями інформації, відомостей про правопорушення загалом і його окремі обставини. Встановлена і зафіксована за допомогою цивільно-процесуальних засобів ця інформація набуває характеру доказів, що використовуються для обґрунтування висновків по суті справи.

Доказування – логічний процес, за допомогою якого суд доходить висновку про наявність або відсутність тих або інших фактів, явищ, дій, відносин, зв'язків, тощо. Це здійснювана на основі процесуального закону діяльність суб'єктів по збиранню, закріпленню, перевірці й оцінці доказів, необхідних для встановлення істини у справі й вирішенні завдань судочинства.

Стосовно поняття та суті судового доказування в юридичній літературі є дві головні концепції. В основі однієї лежить думка про судове доведення як спосіб пізнання фактичних обставин справи ( на думку К.Юдельсона, під судовим доказуванням потрібно розуміти діяльність суб'єктів процесу по встановленню за допомогою вказаних законом процесуальних засобів і способів об'єктивної істинності наявності або відсутності фактів, необхідних для вирішення спору).