Специальная педагогика 3

Р. Боскіс творчо застосувала вчення Л. Виготського щодо складної структури розвитку аномальних дітей, у якій взаємодіють первинні, пов’язані безпосередньо з дефектом (слуховою недостатністю), і вторинні чинники (похідні від перших, що виникли у результаті своєрідного розвитку дитини). Вчена розробила наукове обґрунтування класифікації порушень слуху і запропонувала критерії, що ураховують своєрідність розвитку дітей із порушеним слухом:

1) ступінь ураження слухової функції;

2) рівень розвитку мови при цьому ступені ураження слухової функції;

3) час виникнення порушення слуху.

В основу цієї класифікації покладено такі положення.

1. Діяльність порушеного слухового аналізатора в дитини відрізняється від діяльності порушеного слухового аналізатора в дорослих. Доросла людина на момент настання порушення слуху має сформовані словесне мовлення і словесне мислення, є особистістю, що вже склалася. Порушення слуху для неї – це, у першу чергу, перешкода для спілкування з опорою на слух. А порушення слуху у дитини впливає на весь хід розвитку її психіки і мовлення, веде до виникнення цілого ряду вторинних порушень, у тому числі й до порушення розвитку мислення, мови, пізнавальної діяльності.

2. Велике значення у розумінні розвитку дитини з порушеним слухом має урахування взаємозалежності слуху і мовлення: чим вищим є рівень розвитку мовлення у дитини, тим більшими є можливості використання залишкового слуху. Здатність спиратися на збережені залишки слуху більша у того, хто володіє мовою.

3. Критерієм оцінки порушення слухової функції у дитини є можливість використання залишкового слуху для розвитку мови. Критерієм відокремлення дітей із частковим порушенням слуху від глухих дітей є можливість використання слуху у спілкуванні і розвитку мовлення при такому стані слуху. За цим критерієм розмежовують глухоту і туговухість.

3. Спеціальна освіта слабочуючих

Спеціальне навчання слабочуючих дітей здійснюється диференційовано залежно від рівня мовленнєвого розвитку:

перше відділення — для дітей з розгорнутою мовою;

друге відділення — для дітей з мовленнєвим недорозвитком, обмеженим словниковим запасом та значним порушенням граматичної будови мови.

Пізнооглухлі діти навчаються в І відділенні школи для слабочуючих. Їм надається індивідуалізована допомога з навчання зорового сприймання мовлення (читання з губ) за допомогою звукопідсилюючої апаратури.

Слабочуючим дітям із збереженою мовою при необхідності рекомендується використання індивідуальних слухових апаратів, для деяких — логопедичні індивідуальні заняття з корекції вад вимови. Для пізнооглухлих дітей — спеціальні заняття з формування навичок зорового сприймання мовлення (читання з губ), при необхідності — логопедичні заняття з корекції вад вимови.

Професійне навчання молоді з вадами слуху, що розраховане на підготовку робітників високої кваліфікації, здійснюється і на учбово-виробничих підприємствах Українського товариства глухих.

Середню спеціальну освіту особи з вадами слуху можуть одержувати у створеній в Україні мережі технікумів, училищ та коледжів, де відкриваються спеціальні групи. Досвід їх роботи переконливо підтверджує можливість випускників спеціальних шкіл для дітей з порушенням слуху продовжувати навчання на рівні з чуючими і одержувати на загальних підставах середню спеціальну освіту.

Глухі та слабочуючі особи шляхом індивідуального і групового навчання в окремих вузах України одержують вищу освіту. Це є беззаперечним свідченням необмежених можливостей розвитку осіб з вадами слуху.

4. Спеціальна освіта глухих. Педагогічна система: білінгвістичний підхід у сурдопедагогіці

При білінгвистичному навчанні надзвичайно важливим є те, що усне мовлення використовується, в першу чергу, для читання і письма. Жестова мова, яка у західних країнах лінгвістично досліджена і визнана рівноправною, є мовою повсякденного спілкування дітей з вадами слуху. Дослідженнями доведено, що жестова мова має всі ознаки повноцінної мови – власну граматику, відмінну від граматики усної мови, «фонеми» - первинні складові жестів. Жестова мова в ситуації білінгвізму у школі, окрім комунікативної, виконує й іншу функцію – допомагає за умов обмеженого володіння розмовним усним мовленням на початковому етапі навчання накопичувати та систематизовувати знання учня про оточуючий світ. Ті уявлення, які формуються у дитини завдяки спілкуванню жестовою мовою, слугують базою для засвоєння значень слів, опанування словесною мовою, усним та писемним мовленням.

У процесі навчання усна і жестова мова повинні бути чітко размежовані для досягнення кращих результатів. Обидві мови мають однаковий статус, а можливості їх використання зростають з кожним роком. Використання жестової мови ніяким чином не заважає розвитку усного мовлення, а навпаки - у багатьох випадках - сприяє інтелектуальному розвитку нечуючої дитини.

У білінгвистичній (двомовній) програмі навчання відбувається усною і жестовою мовою і вони є рівноправними мовами викладання. При такому навчальному підході до мови, як предмету, навчають, користуючись обома мовами викладання. Інші науки також викладаються усною і жестовою мовами. Знання про культуру глухих, навички і суспільні відносини формуються на основі інтегрованого підходу.

Білінгвистична освіта складна і багатогранна. Вона забезпечує створення ціннісного середовища для успішного оволодіння культурними навичками. При такій освіті створюються умови для інтенсивного вивчення мови, що дає можливість учню домагатися високих навчальних результатів, а також збагачуватись культурним досвідом.