ПЛАН

1. Принципи публічності та деспозитивності у кримінальному судочинстві

2. Поняття, підстави та процесуальний порядок застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою

3. Поняття, підстави та процесуальний порядок закриття кримінального провадження

4. Ситуаційне завдання

Використана література 

1. Принципи публічності та деспозитивності у кримінальному судочинстві

Термін «диспозитивність» є похідним від латинського іменника dispositiо, що означає «розстановка, розташування, розміщення, правильний розподіл, розпорядок». У доктринальних джерелах диспозитивність розуміється виключно широко, що відображає багатозначність цієї категорії. Залежно від наукової позиції вона розглядається і як принцип, і як метод, і як основоположна засада діяльності, і як ознака одного з різновидів юридичних норм, і як суб’єктивне право, і як юридичний режим, і як ідеологічний фактор, що зумовлює розвиток законодавства.

Вчені-юристи найчастіше пов’язували диспозитивність з цивільним правом та процесом. Саме в них вона займала головне положення, тому що цивільний процес – сфера переважно приватних інтересів. Звичайно, що прояв принципу диспозитивності в кримінальному процесі значною мірою відрізняється від його прояву в цивільному чи господарському процесі. Відмінності у застосуванні диспозитивності пояснюються тим, що кримінальний процес є галуззю публічною, в цьому процесі реалізуються матеріальні норми кримінального права (теж публічної галузі), а тому інтерес суспільний, публічний є пріоритетним. Але така перевага не виключає приватний інтерес. Суспільство, заради якого державою була встановлена кримінально-правова охорона певних цінностей, не є аморфним поняттям, а складається з цілком конкретних осіб, думка яких (де це можливо) також має бути врахованою.

Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 року у Главі ІІ «Засади кримінального провадження» закріпив диспозитивність, як самостійну засаду кримінального процесу.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб передбачених законом. Звідси диспозитивність, як засаду кримінального провадження можна розглядати як надану зацікавленим особам, які беруть участь у справі, можливість вільно здійснювати свої права (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи в суді, а також використовувати інші процесуальні засоби з метою захисту суб’єктивних прав і охоронюваних законом інтересів, державних і громадських інтересів.

Принцип диспозитивності – це об’єктивно обумовлене, нормативно виражене основне положення, що передбачає можливості учасника кримінального процесу визначати на власний розсуд в межах закону форми і способи захисту своїх прав. Як зазначає Л.М. Лобойко, згідно з принципом диспозитивності, суб’єктам кримінального процесу надається і забезпечується можливість вільно в межах закону обирати способи поведінки для захисту своїх кримінально-правових і процесуальних прав, а також впливати на хід і результати кримінально-процесуальної діяльності.

Диспозитивність в найбільш широкому розумінні — це можливість суб’єктів на власний розсуд діяти та регулювати свої відносини, наприклад, вступати у правовідносини чи ні, реалізовувати свої передбачені законом права або утримуватись від цього, за наявності декількох запропонованих законом варіантів вибирати найбільш вигідний тощо. У приватних та публічних відносинах, які регулюються загальнодозвільним методом, диспозитивність проявляється разом з принципом «Дозволено все, що не заборонено законом». В інших публічних відносинах диспозитивність має значно вужчу сферу та обсяг застосування. Тут можливість вибору варіанта поведінки чітко окреслена і здебільшого визначена принципом: «Дозволено лише те, що прямо передбачено законом».

Диспозитивність – демократична засада побудови кримінального процесу, яка полягає в тому, що посадовим особам органів досудового слідства, прокуратури та суду дозволяється робити тільки те, що законом передбачено, приватним особам на альтернативній основі на власний розсуд – «що не заборонено законом». Учасникам процесу надаються широкі права, а їх обмеження допускаються як виняток крайньої необхідності. Органам які ведуть кримінальний процес, рівно як і зацікавленим в справі особам, надається право ініціювання судового провадження; сторонам у кримінальному судочинстві надається певний процесуальний статус та право самим вільно розпоряджатись своїми правами: представляти чи не представляти докази, давати показання чи відмовитись від давання показань.

Дія принципу диспозитивності у кримінальному процесі тією чи іншою мірою проявляється практично у всіх стадіях і не обмежується розглядом справи у суді , тому справедливим є твердження, що це засада, яка знаходить своє вираження в ході усього процесу.

Розширення процесуальних прав учасників процесу, надання і забезпечення можливості вільного розпорядження ними, яке закріпив Кримінальний процесуальний Кодекс (КПК) України 2012 року сприяє посиленню у кримінальному процесі диспозитивних засад. В основному це відбувається за рахунок звуження публічної складової, однак її ігнорування може призвести до зниження ефективності кримінально-процесуальної діяльності. У такому разі держава втратить дієвий інструмент контролю над злочинністю, що призведе до зниження рівня захисту тих же приватних інтересів. Це зумовлює нагальну необхідність аналізу закріплених шляхів вирішення проблеми узгодження публічних і приватних інтересів у положеннях КПК 2012 року.

Переважання у кримінальному процесі публічності пояснюється тим, що у кримінально-процесуальній формі знаходять свою реалізацію норми кримінального права, які прийняті з метою охорони і захисту суспільства від суспільно-небезпечних посягань. Держава не може стояти осторонь того, що порушуються встановлені нею ж кримінально карані заборони – вчиняються злочини. Її реакція, що проявляється у формі державного осуду, в більшості випадків не залежить від волевиявлення окремих громадян. Більше того, держава не може цілком ігнорувати інтереси суспільства загалом, яке в силу необхідності відновлення порушеного правопорядку, завжди вимагатиме з'ясування істини і покарання винного. В іншому разі ніхто не зможе бути захищений від злочинного посягання у майбутньому. Та й у межах лише диспозитивності особа не зможе цілком реалізувати належні їй права. Гарантії такої реалізації повинні бути передбачені у формі закріплення відповідних обов'язків державних органів, а також їх можливості вчинення у межах, передбачених законом, процесуальних дій, незважаючи на наявність волевиявлення певних осіб, а зокрема – учасників провадження.

Однак, побудова кримінального процесу лише на основі публічності або, навпаки диспозитивності також неможлива. Оскільки значне посилення публічності може призвести до набуття кримінальним-процесуальною діяльністю репресивного характеру, а диспозитивності – до анархії. Тому перед законодавцем завжди стоїть нелегке завдання – збалансувати, звести до мінімуму публічний примус, щоб захистити, наскільки це можливо, права і свободи людини (диспозитивність).

Диспозитивність і публічність перебувають в унікальному зв'язку. Вони споріднені між собою і залежні один від одного. На нашу думку, диспозитивність і публічність виступають принципами-партнерами. Їх тісна взаємодія, виявляючись у різних формах, забезпечує рух кримінального процесу. Доцільність переваги того чи іншого принципу на конкретному етапі кримінального провадження визначається законодавцем з врахуванням важливості даного етапу для встановлення обставин кримінального правопорушення, можливості обмеження задля цього прав учасників провадження, значимості для них конкретного кримінально-процесуального рішення. Співпраця диспозитивності і публічності забезпечує існування декількох варіантів розвитку кримінально-процесуальної діяльності, її здійснення з урахуванням вимог повноти, всебічності та неупередженості.

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 19

Бесплатная работа

Закрыть

Уголовный процесс 6

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.