Теория государства и права 5

Ступеня визначеності і варіантності виділяють кілька видів санкцій: абсолютно-визначені, відносно-визначені, альтернативні, кумулятивні і комбіновані.

- Абсолютно-визначені - містять вказівку на точно зафіксований наслідок. Типовий приклад - страта.

- відносно-визначені - містить вказівку на нижній і верхній межі покарання. Наприклад, у випадку позбавлення волі - від 2-х до 5-ти років, від 8-ми до 15-ти років.

- Альтернативна санкція - містить вказівку на кілька видів можливих покарань і тим самим надає правоохоронним органам право вибору. Наприклад, за ряд злочинів можуть бути застосовані позбавлення волі чи виправні роботи.

- Кумулятивна санкція - передбачає можливість додавання декількох видів покарань. Приміром, страта може сполучатися з конфіскацією майна, а позбавлення волі - з позбавленням визначеного права.

- Комбінована санкція - являє собою комбінацію відносно-визначених, альтернативних і кумулятивних санкцій.

5. Поняття юридичних форм (джерел) права.

Джерело (форма) права - це способи зовнішнього виражен­ня і закріплення норм права, що виходять від держави і які мають загальнообов'язкове значення.

6. Система і класифікація форм (джерел) права.

Основні джерела (форми) права:

- правовий звичай;

- правовий (судовий, адміністративний) прецедент;

- нормативноправовий договір;

- нормативноправовий акт.

Світова юридична практика налічує безліч форм - безпосередніх джерел права, у тому такі як: правової звичай, нормативний правової акт, судового прецеденту, нормативний договір, релігійні тексти, правова доктрина, юридична практика. Перелічені джерела є джерелом права в у сенсі чи безпосередніми джерелами.

На вибір, і закріплення у Раді національної правову систему тієї чи іншої джерела, тобто. на форму права (як і форму держави) впливає чимало чинників. Це особливості історичного поступу держави, географічне розташування країни, національна психологія, культура народу, менталітет нації, іноземне вплив та ін. Розглянемо докладніше основні джерела права.

7. Поняття і принципи правотворчості, її призначення в суспільстві.

Правотворчість – це правова форма діяльності держави за участю громадянського суспільства (у передбачених законом випадках), пов’язана із встановленням (санкціонуванням), зміною, скасуванням юридичних норм. Правотворчість виражається у формуванні, систематизації, прийнятті та оприлюдненні нормативно – правових актів.

1. Принцип гуманізму, тобто формування нормативно – правових актів на засадах загальнолюдських цінностей, міжнародних стандартів прав людини, створення умов і механізмів їхнього втілення в життя суспільства і держави;

2. Принцип законності полягає в тому, що розробка і прийняття нормативно – правових актів повинна проходити з дотриманням правової процедури і не виходити за межі компетенції суб’єктів, які їх приймають. До цього принципу долучається вимога відповідності нормативних актів конституції і чинному законодавству;

3. Принцип демократизму. В демократичному суспільстві правотворчість повинна мати справді демократичну основу, яка забезпечується участю громадян у розробці правових актів. Кожний громадянин, висловлюючи свою думку, має право взяти участь у цьому процесі одноособово або у складі певного колективу. Громадяни можуть входити до спеціально створених із цією метою різних робочих груп, брати участь у проведенні перевірок, зборі матеріалів для підготовки проектів нормативних актів. Для складання текстів проектів можуть бути залучені спеціалісти тієї чи іншої галузі. Реальна участь громадян у розробці правових актів свідчить про демократизм цього процесу і дає можливість узагальнювати і враховувати волю та інтереси громадян, їх думку, пропозиції щодо зміни та покращення проектів; дає змогу встановлювати, попереджати й усувати різні помилки, слабкі, невдалі формулювання проектів і приймати всебічно обґрунтовані та ефективні правові акти; своєчасно змінювати або скасовувати застарілі акти, що гальмують суспільний розвиток; допомагає виявити нагальні суспільні потреби, що потребують якнайшвидшого правового регулювання та виробляти нові, більш досконалі рішення. Вбачається за доцільне також визначати і законодавчо закріпити перелік питань, із яких нормативно – правові акти можуть бути прийняті лише після їх обговорення громадянами. Важливе значення для демократизації та розширення способів участі громадян у процесі правотворчості має: вдосконалення методики вивчення громадської думки; більш уважне ставлення до пропозицій і зауважень громадян, своєчасний їх розгляд, узагальнення та облік при розробці правових актів; подальше зростання освіченості, загальної та правової культури населення, що сприятиме компетентній участі його у правотворчості; розширення юридичних гарантій і правових можливостей безпосередньої участі громадян у розробці правових актів та ін.;

4. Принцип гласності – відкрите для громадськості, вільне і ділове обговорення проектів нормативно – правових актів, інформування про них населення. Гласність процесу правотворчості характерна для всіх її основних стадій – заходів із підготовки проектів, попереднього обговорення проектів та прийняття правових актів, широкого інформування громадян про прийняті акти та їх реалізацію;

5. Принцип науковості говорить про те, що підготовка й прийняття проекту нормативно –правового акта здійснюється за участю представників різних наук. Без сумніву, що діяльність вчених – юристів має важливе значення для успіху правотворчої роботи. Вчені відіграють важливу роль на всіх етапах підготовки нормативних актів – від розробки концепції нормативного акта, з’ясування потреби в правовому регулюванні тих чи інших суспільних зв’язків (наприклад, через соціологічне дослідження, спостереження чи аналіз) до визначення способу і типу правового регулювання і вибору моменту прийняття нормативного акта (помилки в цьому питанні небезпечні);

6. Принцип системності і узгодження означає послідовність у правотворчості, взаємозв’язок і взаємодію законодавчих актів, обов’язкову узгодженість кожного нормативного акта з нормами конституції, іншими законами, актами відповідної галузі та інших галузей права, з нормативно – процесуальними та ратифікованими міжнародно – правовими актами. В Конституції України цей принцип відбивається у статті 8, яка проголошує верховенство Основного Закону в системі нормативно – правових актів, а також встановлює їх підпорядкованість один одному.[2,ст.246]