Гражданское право 4
План
1. Обсяг дієздатності малолітніх та неповнолітніх фізичних осіб
2. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою
Список використаної літератури
2. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою
Якщо особа зникає, її місце передування невідоме розшук її не дає позитивних результатів, а тривала відсутність на місці проживання робить правовідносини з її участю невизначеними, то заінтересована особа може захистити свої права за допомогою цивільно-правових інститутів: „Визнання фізичної особи безвісно відсутньою”, „Оголошення фізичної особи померлою”.
Визнання фізичної особи безвісно відсутньою слугує насамперед захисту майнових інтересів відсутньої особи та інтересів осіб, з якими вона перебуває у цивільних відносинах.
Гарантією від необґрунтованого визнання фізичної особи безвісно відсутньою є те, що про визнання особи безвісно відсутньою приймає лише суд. До того ж, ст. 43ЦК України максимально точно встановлює умови, за яких фізична особа може бути визнана безвісно відсутньою, передбачаючи, що для цього необхідно, аби протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержанні такі відомості, а в разі не можливості встановити цей місяць – перше січня наступного року.
Порядок визнання особи безвісно відсутньою визначений ЦПК України. Заява (Додаток 2) подається заінтересованою особою до суду за місцем її проживання (чи є заявник заінтересованою особою, встановлює суд). Суд розглядає справу в порядку особливого провадження з обов’язковою участю прокурора.
Слід зазначити, що закон розрізняє поняття „фізична особа місце перебування, якої невідоме” та „фізична особа, визнана безвісно відсутньою”.
Відмінність полягає в тому, що безвісно відсутньою фізична особа вважається лише з моменту набрання чинності рішенням суду про визнання її такою. До цього (але з моменту звернення заявника або органу опіки та піклування до нотаріуса з відповідною заявою) особа вважається такою, місце перебування якої невідоме.
Над майном фізичної особи, визнаної судом безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце перебування якої невідоме, після того, як нотаріус за останнім місцем проживання такої особи опише належне її майно, встановлюється опіка.
Опікун над майном фізичної особи, визнаної судом безвісно відсутньою, або фізичної особи місце перебування якої невідоме, приймає виконання цивільних обов’язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах.
За заявою заінтересованої особи опікун над майно фізичної особи, визнаної безвісно відсутньою, або фізичною особою, місце перебування якої невідоме, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вона за законом зобов’язана утримувати, погашає зобов’язання, термін виконання яких настав, тощо.
Закон передбачає також інші наслідки визнання особи безвісно відсутньою: припинення виданої ним довіреності (ст.248 ЦК України); шлюб з особою, визнаної безвісно відсутньою, розривається в органах РАЦС (ст.107 СК України) та інші.
Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою, а також у випадку появи фізичної особи, місце перебування якої було невідомим.
Для цього необхідним є дотримання таких умов: 1) фізична особа, визнана безвісно відсутньою, з’являється або одержано відомості про її місце передування; 2) є заява цієї особи або іншої заінтересованої особи; 3) скасування судом рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою (ст.ст.44, 45ЦК України). Аналогічні умови мають бути дотримані у разі появи фізичної особи, місце перебування якої невідоме (крім скасування судом рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, оскільки такого рішення у цьому випадку не було).
Якщо фізична особа, визнана безвісно відсутньою, або місце знаходження якої невідоме, не з’являється і не подає про себе відомостей, є наступним кроком оголошення фізичної особи такою, що померла.
Згідно ст.46 ЦК України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці постійного проживання останньої немає відомостей про її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісно за обставин, що загрожували її смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців. Особа, яка пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років після дня закінчення цих дій (наприклад, якщо військовослужбовець пропав в Іраку в 2003 році, він може бути оголошений померлим тільки через два роки після закінчення війни в Іраку). З урахуванням конкретних обставин справ суд може оголосити фізичну особу померлою і до закінчення цього строку, але не раніше спливу шести місяців.
Отже, ЦК України передбачає кілька строків, що мають правове значення при визнанні фізичної особи такою, що померла:
три роки – загальний строк;
два роки від дня закінчення воєнних дій – у разі, якщо особа пропала безвісти у зв’язку з цими діями;
шести місяців – якщо особа пропала безвісти за обставин, що загрожували її смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку (при катастрофах, стихійному лиху тощо);
строк, визнаний судом, але не менше шести місяців – залежно від конкретних обставин.
Фізична особа оголошується померлою з дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа яка пропала за обставин, що загрожували її смертю або бають можливість припустити загибель останньої від певного нещасного випадку чи у зв’язку з воєнними діями, може бути оголошена від дня її вірогідної смерті.
Порядок визнання особи померлою визначений ЦПК України. Заява (Додаток 3) подається заінтересованою особою до суду за місцем її проживання (чи є заявник заінтересованою особою, встановлює суд). Суд розглядає справу в порядку особливого провадження з обов’язковою участю прокурора.
При цьому слід враховувати, що підставою для оголошення особи померлою є не факти, які напевне підтверджують її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи. Тому оголошення особи померлою необхідно відрізняти від встановлення судом факту смерті особи у певний час і за певних обставин у разі відмови органів РАЦС зареєструвати смерть, якщо від цього факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих немайнових чи майнових прав фізичних або юридичних осіб.
Оскільки оголошення фізичної особи такою, що померла, ґрунтується на презумпції смерті цієї особи. Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які наступають у разі смерті (ст.47 ЦК України). Це означає, що після оголошення фізичної особи такою, що померла, відкривається спадщина (ст.1220 ЦК України), утриманцям призначається пенсія, шлюб припиняється (ст.104 СК України).
Проте, оскільки оголошення фізичної особи померлою ґрунтується на презумпції, а не на факті смерті, ЦК передбачає заходи, спрямовані на забезпечення інтересів фізичної особи, оголошеною померлою, якщо вона виявиться живою. Зокрема, спадкоємці такої особи не мають права відчужувати протягом п’яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв’язку з відкриттям спадщини. Для забезпечення виконання цієї вимоги нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження.
Якщо особа, яка була визнана такою, що померла, з’являється або буде виявлене місце її перебування, то суд за місцем перебування цієї особи, або суд, що ухвалив рішення про оголошення її такою, що померла, за заявою цієї особи чи іншої заінтересованої особи скасовує це рішення.
Незалежно від часу своєї появи особа може вимагати повернення свого майна, що збереглося та безоплатно перейшло до нього після оголошення особи такою, що померла, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред’явника.
Особа, до якої майно перейшло за оплатним правочином, зобов’язана повернути його, за умови, що на момент набуття майна вона знала, що фізична особа, яка оголошена текою, що померла, жива.
У разі неможливості повернути майно в натурі її власнику відшкодовується вартість цього майна.
Шлюб громадянина, оголошеного померлим, можу бути поновлено органами РАЦС за спільною заявою подружжя, якщо жоден з них не уклав новий шлюб (ст.118СК У країни).
Отже, можна зробити висновок, що зазначені зверху цивільно-правові інститути покликані захищати права зниклої особи.
Список використаної літератури
1.Конституція України (зі змінами і доп.). – К.: Атака, 2006. – 64с.
2.Цивільний кодекс України.-К.: Школа, 2003. -384 с.
3.Білоусов Ю.В., Лозінська С.В., Русу С.Д. Цивільне право України: Навч. посіб. - К.: Наукова думка; Прецуидент, 2004.- 448 с.
4.Гіжевський В.К., Головченко В.В, Ковальський В.С. (кер.). Популярна юридична енциклопедія. – К.: Юрінком Інтер.,2002. – Ст.528.
5.Панченко М.І. Цивільне право України: Навч. посіб. – К. Знання, 2005.- 583 с.
6.Силенко Л.М. Цивільне право України: Ч. 1. Навч .посіб. – К.: Алерта , 2004. 328 с.
7.Харитонов Є.О. Цивільне право України : Підручник. К.: Істина, 2005. – 776 с.
8.Ярема А.Г. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України. – Т 1. – К.: А.С.К.; 2004. – 928 с.