Правоведение 1

Поняття системи права

Система права - це внутрішня форма права, яка має об'єктивний характер своєї побудови, що відображається в єдності та узгодженості всіх її норм, диференційованих за правовими комплексами, галузями, підгалузями, інститутами й нормами права.

Право складається з численних правових норм. Аби правильно вибрати ту чи ту правову норму для їх реалізації, треба знати, що вони об'єднуються не за випадковими ознаками; між ними існує конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об'єктивній зумовленості й характерним ознакам схожості, відмінностей правових норм усе право можна подати як визначену систему.

Об'єктивна зумовленість права характеризується тим, що, по-перше, воно є явищем другорядним відносно економіки і входить до надбудови суспільства. По-друге, право включається до ширшої системи, що зветься правовою.

Тому праву притаманні такі об'єктивні властивості:

- воно розвивається через правовідносини, породжувані економічними відносинами, а вже потім установлювані чи санкціоновані державою;

- під впливом правовідносин і правосвідомості розвивається не тільки норма права, право, а й правова система і правова надбудова;

- право не слід зводити тільки до правових норм, його належить розглядати у взаємодії з іншими елементами правової системи (наприклад, правове регулювання та його механізм, правовідносини, правосвідомість та ін.);

- система норм права є елементом системи правового регулювання, взаємодії об'єктивного та суб'єктивного права, правовідносин і правосвідомості. Водночас у правових джерелах існують і антисистемні тенденції (як-от конкуренція норм права);

- ступінь розвиненості системних властивостей права багато в чому залежить від розвиненості всієї правової системи. Це означає, що систему права слід вивчати в межах певної правової системи. До основних ознак системи права слід віднести: поділ усієї сукупності норм права на взаємозв'язані правові комплекси, галузі, підгалузі, інститути права;

- єдність і узгодженість між собою норм права, що складають систему права; об'єктивний характер побудови системи права.

Отже, для будь-якої держави право функціонує як єдина, юридичне цілісна, внутрішньо узгоджена система загальнообов'язкових правил поведінки. Важливим аспектом такої внутрішньої узгодженості є структура права, як закономірна організація його елементів.

Первинним ланцюжком системи права є нормативно-правовий припис (норма права). Це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки суб'єкта права, що криє в собі державно-владне веління нормативного характеру, встановлюється, санкціонується і забезпечується державою для регулювання суспільних відносин.

Ознаки норм права, що відрізняють їх від індивідуально-правового припису:

- вони узагальнюють типові, тобто такі, що неодноразово повторюються, життєві ситуації;

- розраховані на невизначену кількість суспільних відносин;

- адресовані неперсоніфікованому колу суб'єктів, дозволяють окреслити межі поведінки всіх суб'єктів, що підпадають під таку ситуацію;

- діють в часі та просторі неперервно;

- чинність дії правової норми припиняється або скасовується уповноваженими суб'єктами.

Стаття нормативно-правового акта виступає зовнішньою формою норми права і нормативно-правового припису як цілісного, логічно завершеного державно-владного веління нормативного характеру. Стаття нормативно-правового акта і норма права часто збігаються, коли всі структурні елементи норми права відображені в статті закону. Проте здебільшого в статті викладаються не всі елементи норми права. Залежно від цього розрізняють прямий, посилальний чи бланкетний (відсильний) способи викладення норми в статті.

Прямий спосіб має місце тоді, коли всі елементи норми права містяться в статті нормативно-правового акта. Посилальний - коли робиться посилання на іншу статтю чи статті. Відсильний (бланкетний) спосіб має місце тоді, коли стаття відсилає до іншого нормативно-правового акта.

Норма права має внутрішню структуру, яка виражається в її внутрішньому поділі на окремі елементи, що зв'язані між собою: гіпотезу, диспозицію, санкцію.

Гіпотеза - частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься в диспозиції.

Диспозиція - частина норми, що містить суб'єктивні права та юридичні обов'язки, тобто само правило поведінки.

Санкція - така частина норми права, в якій подано юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого в диспозиції. Санкції можуть бути каральними (штрафними), відновними чи заохочувальними (позитивними).

Диспозиції, гіпотези і санкції за складом поділяються на прості й складні та альтернативні, а за ступенем визначеності змісту - на абсолютно чи відносно визначені.

Правові норми можна групувати залежно від підстав у різні види. Залежно від суб'єктів, що прийняли нормативно-правовий акт, норми права можуть бути прийняті законодавчими, виконавчими, судовими, контрольно-наглядовими органами, громадськими об'єднаннями, трудовими колективами, всім населенням.

Залежно від галузі права розрізняють конституційні, адміністративні, фінансові, цивільні, кримінальні та інші правові норми; за характером диспозиції - уповноважувальні, зобов'язальні, заборонні; за способом виразу правила в диспозиції - імперативні, диспозитивні; за функціями у правовому регулюванні - матеріальні та процесуальні (процедурні); за терміном дії в часі - такі, що діють постійно і тимчасово;

за терміном дії у просторі - загальнодержавні та місцеві; за колом осіб, на яких норма поширює свою дію, - загальні (що діють на всіх громадян), спеціальні (що діють на певне коло осіб), виняткові (усувають дію норм щодо певних суб'єктів). Можна розглядати й інші підстави для класифікації норм права.