План

1. Правове положення іноземців в Україні

2. Спадкові права українських громадян за кордоном

Використана література 

2. Спадкові права українських громадян за кордоном

За роки незалежності Україна прийняла велику кількість нормативно-правових актів, що регулюють правові відносини в різних сферах нашого життя. Прийнято також цілий комплекс нормативних актів, які регулюють нотаріальну діяльність, в тому числі Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Проте, як в згаданій Інструкції, так і в інших нормативно-правових актах Міністерства юстиції України на наш погляд недостатньо регламентовано порядок оформлення документів для дії за кордоном, що на практиці інколи створює труднощі для громадян України в оформлені таких документів. Правове регулювання в цій сфері з боку Міністерства юстиції практично зведено до затвердження форм посвідчувальних написів на документах для дії за кордоном та форм свідоцтв про право на спадщину для дії за кордоном.

Відсутність відповідних нормативних актів з питань оформлення документів призначених для дії за кордоном, призводить на практиці до необгрунтованих відмов з боку нотаріусів зацікавленим громадянам в оформлені документів та значних затримок в їх оформлені, що врешті-решт наносить шкоду як інтересам громадян, так і інтересам України в цілому.

Перш за все на себе звертає увагу не врегульованість питань, пов'язаних з видачею державними нотаріусами свідоцтв про право на спадщину для дії за кордоном. На сьогодні існують затверджені Міністерством юстиції України форми свідоцтв про право на спадщину за законом і за заповітом для дії за кордоном (форми № 69 та № 70), однак порядок їх видачі і утримання державного мита не врегульовані, що на практиці призводить до значних труднощів і непорозумінь.

Особливістю цих свідоцтв є те, що вони видаються на все спадкове майно, яке належало спадкодавцю, з чого б воно не складалось і де б не знаходилось. Введення таких свідоцтв було в свій час ініційовано Інюрколегією з метою пристосування внутрішнього законодавства до законодавства інших країн. Справа в тому, що провадження по спадкових справах за кордоном суттєво відрізняється від провадження в таких справах в Україні. Якщо в Україні свідоцтва про право на спадщину видаються державними нотаріусами на конкретне майно, що перераховується в свідоцтві, то, наприклад, в ФРН в компетенцію спадкового суду входить тільки формальне визнання прав спадкоємців в абстрактних долях на все спадкове майно без будь-якої конкретизації цього майна, тобто на все спадкове майно з чого б воно не складалось і де б не знаходилось. В деяких землях ФРН це входить в компетенцію нотаріату, який виконує в таких справах функцію спадкового суду. При цьому спадкоємці сплачують відповідні судові чи нотаріальні збори за видачу таких свідоцтв. Але врегулювання спадкової справи на цьому не закінчується, спадкоємець або його представник після отримання свідоцтва про право на спадщину повинні ще врегулювати в компетентному фінансовому -відомстві питання сплати спадкового податку, розмір якого залежить як від суми спадку, так і від ступеня родинних відносин.

В Україні весь комплекс питань, пов'язаних з врегулюванням спадкових справ, віднесено до компетенції державних нотаріусів. Державні нотаріуси видають свідоцтва про право на спадщину на конкретне майно і на них же покладено обов'язок по справлянню державного мита.

При видачі свідоцтв про право на спадщину для дії за кордоном державний нотаріус не має можливості встановити розмір спадкових активів. При всьому бажанні українського нотаріуса жоден закордонний банк чи інша установа не надасть інформації про майно померлого. Таку інформацію може отримати спадкоємець або його представник тільки після подання виданого компетентним українським органом в особі державного нотаріуса документу про визнання його спадкових прав, тобто свідоцтва про право на спадщину, в якому він зазначений спадкоємцем.

Виходячи з цих міркувань. Головною держаною податковою інспекцією України за дорученням Міністерства фінансів України листом від 19.05.93 № 36-308 було доведено до Міністерства юстиції України порядок утримання державного мита, згідно з яким "за видачу свідоцтва про право на спадщину для використання його за кордоном у разі, коли вартість спадкового майна на день вчинення нотаріальних дій невідома, державне мито справляється відповідно до підпункту "с" пункту 3 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів від 21 січня 1993 року "Про державне мито".... Кінцевий розрахунок по державному миту проводить Укрінюрколегія після встановлення вартості майна і одержання його в Україні для видачі спадкоємцям відповідно до підпункту "ж" пункту 3 статті 3 цього Декрету."

Викладений порядок справляння державного мита підтверджений листом Державної податкової адміністрації України від 22.09.99 № 5411/6/17-0316. До речі такий порядок справляння державного мита існував в колишньому СРСР і виправдав себе.

Таким чином, державний нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину для дії за кордоном утримує державне мито в розмірі 0,03 (неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (незалежно від розміру спадку, а остаточний розрахунок по справлянню державного мита прово-|дить Укрінюрколегія.

Але як свідчить практика цей порядок виконується тільки в тих випадках, коли виплата (спадщини проходить через Укрінюрколегію. Нам відомі непоодинокі випадки, коли державні нотаріуси видають свідоцтва про право на спадщи-|ну для дії за кордоном безпосередньо громадянам чи їх представникам, які не обтяжують себе обов'язком по сплаті державного мита, а то й взагалі не мають гадки про це. До речі, не всі державні нотаріуси достатньо поінформовані з цього питання.

Не врегульованість питань пов'язаних з видачею свідоцтв про право на спадщину для дії за кордоном призводить до того, що певна частина спадкоємців уникає від обов'язку по сплаті державного мита з закордонних спадків. В результаті наноситься шкода державним інтересам, оскільки мова йде про ігнорування вимог законів України.

При урегулюванні спадкових справ, що відкрились за кордоном, через Укрінюрколегію видача свідоцтв про право на спадщину для дії за кордоном провадиться державними нотаріусами на підставі довідок Укрінюрколегії. В цьому випадку Укрінюрколегія забезпечує справляння державного мита в повному розмірі. Проте, і в цьому випадку в умовах відсутності чіткого механізму, який регламентував би взаємовідносини між Укрінюрколегією, громадянином і державним нотаріусом, недобросовісна особа може без будь-яких перешкод уникнути від покладеного на неї обов'язку по сплаті державного мита.

Як приклад, можна навести одну із спадкових справ, що відкрилася у Франції і перебувала у провадженні Укрінюрколегії. Зацікавленій особі, що мешкає у Львівській області, на підставі довідки Укрінюрколегії державним нотаріусом було видано свідоцтво про право на спадщину для дії за кордоном. В подальшому спадкоємець, отримавши необхідний документ про визнання його права на спадщину, відмовився від будь-яких контактів з Укрінюрколегією. Не маючи можливості провести повний розрахунок по сплаті державного мита, Укрінюрколегії не залишалось нічого іншого як відповідним чином інформувати Управління юстиції Львівської області для вжиття необхідних заходів.

Однак керівництво Управління юстиції після довгих зволікань відмовилось від прийняття будь-яких заходів по захисту інтересів держави. В зв'язку з цим питання утримання державного мита із спадщини, яка за попередніми даними оцінюється приблизно в 400 тис. французьких франків залишається відкритим. Не хотілось би давати правову оцінку діям керівництва Управління юстиції області, але не викликає сумніву те, що така їх позиція не сприяє забезпеченню належного справляння державного мита.

Таким чином, для виправлення становища і уникнення таких непорозумінь в майбутньому, необхідно встановити чіткий механізм видачі свідоцтв про право на спадщину для дії за кордоном відповідним нормативном актом Міністерства юстиції України. Прийняття такого нормативного акту відповідало б інтересам не тільки громадян України, але й держави в цілому, оскільки забезпечувало б відповідні валютні надходження до бюджету.


Використана література

1.Конституція України. – К., 1995.

2.Закон України „Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994р.

3.Закон України „Про громадянство України” від 13 листопада 1991 р.

4.Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р.

5.Закон України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 р.

6.Закон України „Про відпустки” від 15 листопада 1996р.

7.Постанова Кабінету Міністрів України „Про правила в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію” від 29 грудня 1995р.

8.Декрет Кабінету Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян” від 26 грудня 1992р.

9.Постанова Кабінету Міністрів України „Про навчання іноземних громадян в Україні” від 26 лютого 1993р.

10. Ковалишин І. Правовий статус біженців і Україні як вид правового статусу іноземців // Право України. – 2001. - №2.

11.Бритченко С., Андрієнко В. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні //Проблеми міграцій. – Т.4. – Число 1(8). – 1999.

12.Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. – К., 1999.

13.Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1996р. – К.: Вид-во УПФ, 1995.

14.Тодика Ю. Конституционно-правовой статус иностранцев и беженцев в Украине // Факт. – Харьков, 1999. 

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 14

Бесплатная работа

Закрыть

Международное право 1

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.