Хозяйственные преступления

3.8. Змова про зміну чи фіксування цін або примушування до їх зміни чи фіксування

Злочин, передбачений ст. 228 КК, є засобом боротьби за монополію цін, яка істотно обмежує конкуренцію і посягає на права покупців, а також руйнує вільну конкуренцію, не сприяє розвиткові ринку товарів і послуг.

Зговір про фіксування цін - це домовленість між суб'єктами підприємницької діяльності про встановлення чи підтримання монопольних цін (тарифів, скидок, надба­вок, націнок) на певні товари чи послуги.

Зговір може стосуватися фіксування як підвищених цін, так і занижених з метою усунення конкурентів з ринку то­варів чи послуг.

Закон України від 18 лютого 1992 р. «Про обмеження мо­нополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» і Закон України від 26 листопада 1993 р. «Про антимонопольний комітет України» є першими законодавчими актами, спрямованими на обмеження монопо­лізму і розвиток конкуренції товаровиробників.

З метою підтримання високих цін на товари і послуги, задля отримання максимальних прибутків від реалізації то­варів і послуг, монополісти виробники примушують інших підприємців штучно підвищувати або підтримувати високі ціни. Засобами такого примушування є застосування наси­льства, завдання шкоди (здоров'ю, майнової, честі та гідно­сті і т. ін.) або погрози застосування насильства.

Насильство (побої, тілесні ушкодження, позбавлення волі тощо) або завдання шкоди потерпілому (майнової чи моральної) чи погроза застосувати насильство з метою штучної зміни або штучного фіксування цін кваліфікується за ч. 2 ст. 228 КК.

Зговір про встановлення (підтримання) монопольних цін, поєднаний з насильством, завданням шкоди потерпі­лим або з погрозою вчинити таке насильство чи заподіяти шкоду, вчинений організованою групою або особою, рані­ше судимою за злочин, передбачений ст. 228 КК, кваліфі­кується за ч. З ст. 228 КК.

При цьому погрози, побої і легкі тілесні ушкодження охоплюються ч. 2, ст. 228 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями про відповідальність за злочини проти особи не потребують, оскільки ці діяння є способом, не­від'ємною складовою частиною об'єктивної сторони зло­чину, передбаченого ч. 2 ст. 228 КК.

При погрозі вбивством (ст. 129 КК) або заподіянні потер­пілому тяжких (ст. 121 КК) чи середньої тяжкості (ст. 122 КК) тілесних ушкоджень діяння кваліфікується за сукупніс­тю злочинів - за ст. 228 КК та ст. 121, 122 чи 129 КК.

Якщо потерпілому була заподіяна майнова шкода (зни­щення майна, що завдало потерпілому значної шкоди), то діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 228 КК та ст. 194 КК чи 196 КК У країни.

Ст. 228 КК передбачає відповідальність як тих товаро­виробників, які примушують утримувати монополію цін, так і тих, які утримують монопольні ціни за підмовою чи з примусу.

Якщо при цьому співучасники виступали як організова­на група, то їх дії кваліфікуються за ч. З ст. 228 КК.

Примушування до штучного підвищення чи підтриман­ня високих цін на товари або послуги, вчинене особою, яка раніше була судимою за цей самий злочин, кваліфікується за ч. З ст. 228 КК, за умови, що судимість за цей злочин не знята і не погашена.

Змовлення про штучне підвищення цін вчинюється умисно.

Відповідальність за штучне підвищення цін настає з шістнадцяти років.

Карається змова про зміну чи фіксування цін або при­мушування до їх змін чи фіксування:

за ч. 1 ст. 228 КК - штрафом від ста до трьохсот неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 228 КК - штрафом від сорока до ста неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років;

за ч. З ст. 228 КК - позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

3.9. Незаконне використання товарного знака

Згідно з Законом України від 15 грудня 1993 року «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» товарним зна­ком називається позначення, за яким товари і послуги од­них осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб (ст. 1). Особа, яка бажає одержати свідоцтво на товарний знак, подає заявку на реєстрацію товарного знака до Держ­патенту України. Після реєстрації заявки особі видається свідоцтво на право користування цим товарним знаком (ст. ст. 4 і 5 Закону).

Використання чужого товарного знака для позначення своїх товарів чи послуг визнається незаконним і утворює склад злочину, якщо таке використання чужого товарного знака завдало істотної шкоди інтересам суб'єкта підприєм­ницької діяльності (як власникові товарного знака, так і іншим суб'єктам підприємницької діяльності), або яке було пов'язане з отриманням доходу у великих розмірах, (який у триста і більше разів перевищує неоподатковуваний міні­мум доходів громадян (примітка до ст. 229 КК).

Предметом злочину, передбаченого ст. 229, може бути:

а) чужий знак, тобто спеціальне позначення, для товарів і послуг на яке власник має свідоцтво від Держпатенту;

б) фірмове маркування товарів.

Незаконне використання чужого товарного знаку вчи­нюється умисно з метою отримання прибутків.

Відповідальність за незаконне використання чужого то­варного знаку настає з шістнадцяти років.

Карається незаконне використання чужого товарного - штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста до двохсот годин, або виправними роботами на строк до двох років.

3.10. Порушення антимонопольного законодавства

Антимонопольне законодавство захищає інтереси спо­живачів і протидіє монополізму. В Україні прийнято низку законів антимонопольної спрямованості:

а) Закон України від 18 лютого 1992 р. «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»[1];

б) Закон України від 28 листопада 1993 р. «Про Антимонопольний комітет України»[2];

в) Закон України від 7 червня 1996 р. «Про захист від не­добросовісної конкуренції»[3].

Згідно з антимонопольним законодавством України пи­тання про створення, реорганізацію підприємств, придбан­ня активів або часток (акцій, паїв) чи ліквідацію суб'єктів підприємницької діяльності повинні погоджуватися з Ан­тимонопольним комітетом України.

Склад злочину, передбаченого ст. 230 КК, утворюють порушення антимонопольного законодавства України, які проявилися у:

а) неподанні або поданні зазнаки неправдивих докумен­тів чи іншої неправдивої інформації Антимонопольному комітетові України або його територіальному відділенню;

б) ухиленні від виконання законних рішень цих органів, якщо цими діями була заподіяна істотна шкода інтересам юридичних чи фізичних осіб, або від цього винна особа отримала прибутки у великих розмірах (у п'ятсот і більше разів більше неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (примітка до ст. 230 КК).

Порушення антимонопольного законодавства вчинюєть­ся умисно на що вказує законодавча ознака суб'єктивної сторони складу злочину: «завідомо» неправдивих докумен­тів чи іншої інформації. Така ознака виключає відповідаль­ність при помилках.

Відповідальними за порушення антимонопольного законодавства є посадові особи органів місцевого самовряду­вання, органів адміністративно-господарського управління і контролю, а також посадові особи підприємств, установ і організацій.

Відповідальність за порушення антимонопольного зако­нодавства настає з шістнадцяти років.

Карається порушення антимонопольного законодавства: - штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти ро­ків, або виправними роботами на строк до двох років.